27 лютого відбудеться прем’єра вистави «Століття Якова: перше кохання» Володимира Лиса.
Власне, історія цього театру розпочалася ще наприкінці 1920-х, коли режисер Микола Певний, учень Садовського, зібрав талановитих аматорів і почав готувати з ними «Гетьмана Дорошенка» Людмили Старицької-Черняхівської. Спочатку це був народний, але згодом уже професійний театр, який гастролював по всьому тодішньому Волинському воєводству і грав серйозний драматичний та музично-драматичний репертуар із чотирьох десятків назв — як український (І. Котляревський, М. Гоголь, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Старицький, В. Винниченко, С. Черкасенко, Леся Українка та ін.), так і зарубіжний (Мольєр, Гольдоні, Оффенбах).
Нинішня ювілейна дата містить у собі шлейф радянської міфології, згідно з якою до 1939 р. на західноукраїнських землях панували дикість і невігластво, й лише возз’єднання з УРСР принесло сюди світло цивілізації. Хоч насправді від попередників тут залишилася і театральна будівля (нині в ній працює обласний Театр ляльок), і більша частина трупи, хіба що підсилена цілим курсом Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого (самого Миколу Певного було заарештовано й розстріляно у Києві 1941 р.). Тож справедливіше було б казати про наближення 90-річчя українського театру в Луцьку.
Цю позицію поділяє і художній керівник Петро Ластівка, котрий понад десять років співпрацює з цим театром як режисер, а останні чотири — очолює його.
— 75-річчя — це, звичайно, не та дата, яку ми хотіли б відзначати, — каже Петро Петрович. — Ми хотіли б вести свій відлік від того моменту, коли театр дійсно розпочався. Але цієї дати ми не знаємо. Вона чи то загубилася в історії, чи то була навмисне кимсь перекреслена. І офіційно задокументована історія театру починається лише з радянського періоду, коли 29 лютого 1940 року відкрили перший сезон — ніби задля хохми таке число придумали...
Дата й справді виглядає дещо знущальною — адже за такого дня народження ювілеї, якщо день у день, можна святкувати хіба що раз на 20 років...
Проте лучани цим не переймаються — урочистості призначили на 27 лютого, коли було заплановано прем’єру вистави «Століття Якова: перше кохання» Володимира Лиса. П’єсу за романом, у якому долю однієї людини подано на тлі історичних подій ХХ ст. на Волині, написав сам автор, постановку здійснює режисер Микола Яремків.
Загалом же, сподіваючись на відновлення історичної правди (дай Боже 2018-го вже святкувати 90-річчя!), театр і до поточної дати прийшов непогано «озброєним» як творчо, так і матеріально. Формулювання щодо «головної сцени області, на якій відбуваються всі важливі суспільно-політичні та культурно-мистецькі заходи обласного, всеукраїнського та міжнародного рівня», яке звучить із вуст усіх без винятку обласних та міських керівників, підкріплене конкретними справами: за останні роки відремонтовано й утеплено фасад, зроблено нову стелю глядацької зали, відкрито малу сцену, придбано апаратуру, автобус, замінено покриття сцени, на черзі — нові крісла та лаштунки...
Щоб побачити всю цю красу, варто з’їздити до Луцька, чого всім і раджу, особливо навесні. Наразі ж до Києва з невеличким ювілейним туром приїдуть самі волиняни: 2 і 3 березня на сцені Національного театру ім. І. Франка відбудуться такі вистави, як «Хорунжий Назар Стодоля та його любовні поневіряння» за Т. Шевченком і «Гамлет» В. Шекспіра (початок о 19.00), а на сцені ТЮГу на Липках 2 березня о 15.00 — «Кайдаші» Н. Дубини за «Кайдашевою сім’єю» І. Нечуя-Левицького.
