У вересні 2008 року під час рейсу з Миколаєва до Момбаси українське вантажне судно «Фаїна» (MV Faina) захопили сомалійські пірати. На борту корабля був вантаж танків Т-72, пересувних ракетних установок BM-1 GRAD, вогнепальної зброї та іншого військового обладнання, офіційно призначеного для Кенії. На судні була 21 особа, із них — 17 громадян України, три — Росії й один — Латвії. Лише в лютому наступного року пірати відпустили корабель, і екіпаж зміг повернутися додому.
Коли це сталося з «Фаїною», почалися розмови про те, як українська держава може захистити своїх моряків і чи може в принципі. Утім, це питання й сьогодні залишається відкритим.
Щороку десятки судновласників різних країн несуть збитки, виплачуючи викуп за захоплені судна й екіпажі сумнозвісним сомалійським піратам. Морські торговельні шляхи, які пролягають повз береги Сомалі, сполучають Індійський океан і Червоне море, яке через Суецький канал пов’язане з Середземноморським басейном і далі — з Атлантикою. Потрібно або ризикувати, або оминати Африку, що і довше, і дорожче. Хоча тих, хто бажає відправляти свої кораблі в обхід мису Доброї Надії, теж вистачає.
За підрахунками американського фонду One Earth Future, торік світова економіка втратила через сомалійських піратів сім мільярдів доларів. Самі пірати отримали близько 160 мільйонів, решта — це витрати судновласників на охорону, страховку, додаткові витрати палива через необхідність збільшити швидкість кораблів тощо. Деякі експерти вважають, що загальний збиток перебільшено, але судновласникам, на чиї плечі лягає основна частина витрат, від цього не легше.
Розгул піратів став можливим насамперед завдяки майже повній відсутності влади у країні. Після того, як 1991 року було повалено диктатора Сіада Баре, який керував із 1969 року, між собою почали воювати клани й угрупування, панує анархія. Визнаний міжнародним співтовариством Федеральний перехідний уряд контролює практично лише місто Могадішо і його околиці. Ось пірати й можуть безкарно приводити захоплені кораблі в бухти уздовж побережжя країни, що вони і роблять із 2004 року.
Власне, в убогій країні піратство є одним із небагатьох способів заробити на життя. Як зазначає британський аналітичний центр Chatham House, воно забезпечує роботою велику кількість людей, які або безпосередньо захоплюють і грабують судна, охороняють заручників чи обслуговують піратів, або знаходять собі місце в тих містах, в які йдуть виручені гроші. Та й зарплати підвищуються там, де пірати витрачають гроші.
Звісно, тепер морські дороги в цьому регіоні патрулюють бойові кораблі провідних морських держав, які прагнуть протистояти розбійникам. Міжнародне морське бюро навіть зазначило, що за перше півріччя цього 1012-го злочинці захопили або намагалися захопити втричі менше кораблів, ніж за той же період минулого року, — близько 70. Але викоренити піратство в Сомалі це не може: ще 2008 року Міністерство оборони США визнало, що навіть військово-морські сили всіх країн світу цього не досягнуть, і міжнародному співтовариству слід спробувати вирішити деякі економічні й політичні проблеми Сомалі, які сприяють піратству.
Надію на певну стабільність мають принести перші за півстоліття вибори президента Сомалі. Їх мали намір провести 20 серпня, але тепер вони відкладаються на невизначений термін — обирати главу держави повинен новий парламент із 275 депутатів, а їх лише 215. Решту кандидатур через розбіжності між кланами відхилив технічний комітет, який затверджує вибраних старійшинами кандидатів у депутати. Перешкодили також високий рівень корупції й велика кількість порушень.
Противників змін у Сомалі навряд чи менше, ніж тих, хто їх бажає, — як самих сомалійців, так і іноземців. Стабільність потрібна декільком мільйонам голодних місцевих жителів і не потрібна тим, хто причетний до розподілу гуманітарної допомоги і розкрадає її. Вона потрібна судновласникам і не потрібна піратам і страховикам, які істотно збільшили вартість страхування кораблів, що йдуть повз цю країну. Вона потрібна рибалкам Сомалі й не потрібна браконьєрам, що промишляють у місцевих водах, як і тим, хто торгує на цьому великому чорному ринку зброї.
Зрештою, на рівні держави вона потрібна Сомалі, і сумнівно, що потрібна сусіднім Ефіопії, Джибуті й Кенії, де проживає багато сомалійців. Адже встановлення контролю над усіма територіями, населеними сомалійцями, ця країна проголосила своєю метою ще 1960-го. Із Ефіопією вона воювала в 1977—1978 роках, потім там знайшли притулок повстанці, які воювали з режимом Сіада Баре. 2006-го Ефіопія за підтримки США вторглася до Сомалі для боротьби з фундаментальним ісламізмом із руху «Аш-Шабаб» (іслам тут глибоко вкорінений), із минулого року ефіопські війська знову борються з ним, підтримуючи визнаний ООН перехідний уряд. Війська ж ООН залишили Сомалі ще 1995 року.
Та й великим світовим гравцям, які й намагаються навести тут лад, наявність у цьому регіоні вогнища нестабільності дає додаткові можливості для тиску на інші країни. Пригадаймо захоплення 2008 року піратами іранського балкера Iran Deyanat. Тоді у ЗМІ з’явилася інформація про те, що воно перевозило хімічну зброю для ісламістських повстанців у Еритреї. Після чого США ввели санкції проти головного національного морського перевізника Ірану — IRISL і її 18 дочірніх компаній, звинувачуючи їх у протизаконних перевезеннях зброї в інтересах Міністерства оборони Ірану.
Зважаючи на різноманітність противників порядку в Сомалі, важелі впливу в них теж усілякі — від політичних до терактів. Але навіть якщо президента таки виберуть у майбутньому, це ще не означає, що бандитські угруповання у країні швидко зникнуть. Вона роками, хронічно розколена, тут уже утворилося декілька держав, і відновитися раптово не зможе.
Отже, очевидно, поки що всі від власників судноплавних компаній до країн, які борються з піратами, і далі нестимуть додаткові витрати. А для України це означає, що її громадяни, як і раніше, піддаватимуться ризику: у 2008—2011 роках пірати напали на 42 судна з 196 українцями у складі екіпажів, із них 31 іноземне судно з 155 українцями було в полоні. Вона посіла друге місце в світі після Філіппін за кількістю нападів піратів на судна з її громадянами. І якщо спочатку екіпажі просто зазнавали незручностей (погана їжа тощо), жорстокості пірати не виявляли, то тепер ризики зросли, зокрема і для життя. Це пов’язано з тим, що військові часто нещадно вбивають піратів, роблячи цим тільки гірше. І пірати стають жорстокішими, і випадкових жертв, які потрапляють під вогонь, не уникнути.
Україна ще в листопаді 2010 року приєдналася до антипіратської операції ВМС країн Європейського Союзу «Аталанта». Цього року в район проведення цієї операції направлять український літак для здійснення спостережних польотів над акваторією.
Заплановано, що наступного року фрегат ВМС України «Гетьман Сагайдачний» візьме участь у міжнародній операції «Океанський щит», яка, як очікують, триватиме до кінця 2014-го. Можливо, в операції візьме участь і великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» із підрозділом морської піхоти.
Між тим найефективнішим засобом захисту судна від піратів на сьогодні є охорона на ньому. Власники давно вже винаймають для цього озброєні групи. Адже навіть конвої, які супроводжують військові кораблі, не можуть гарантувати безпеки — пірати примудряються захопити корабель навіть у такому конвої, використовуючи відволікаючі маневри. Тим більше що багатьом судновласникам графіки конвоїв просто не підходять.
Україна вже мала намір відправити до берегів Сомалі свої спецпідрозділи. Утім, для цього потрібні зміни в українському законодавстві та міжнародному морському праві, адже поки спецпідрозділи СБУ й Міністерства оборони можуть для знищення й захоплення піратів розміщуватися тільки на бойових кораблях інших країн.
КОМЕНТАР
«УСІ ГІДРОНАВІГАЦІЙНІ ОБ’ЄКТИ, ЯКІ ФОРМАЛЬНО НАЛЕЖАТЬ УКРАЇНІ, ФАКТИЧНО ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД КОНТРОЛЕМ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ РФ»
Володимир ПРИТУЛА, експерт проекту «Кримський політичний діалог» (нагороджений Почесним знаком Командувача ВМС ЗС України за сприяння відтворенню українського флоту):
— Україна останні декілька років вживає певних заходів, аби поліпшити інституційні можливості порятунку своїх громадян в екстремальних ситуаціях на морі. Йдеться не лише про напади піратів, а й про стихійні лиха. Утім, невирішеними сьогодні залишається ціла низка ключових перешкод. І всі вони містяться в суто політичній площині. Зокрема, йдеться про відносини України з США та Російською Федерацією.
Внаслідок згортання демократичних процесів у країні відносини між Україною та США значно охололи. А відтак затягнувся процес включення українських військових кораблів у систему антипіратського захисту. Відомо, що український корабель зараз готується до участі в міжнародній антипіратській операції. Планується, що вийде він наступного року. Утім, за попереднім планом він мав уже бути готовим ще 2011 року. Та через відсутність політичної волі «нагорі» процес підготовки затягнувся. Тому на часі лише 2013 рік — формальний час, коли український корабель зможе вийти на антипіратську операцію. Та цілком можливо, що й 2013-го він не буде готовим або ж його не візьмуть. І станеться це не стільки з технічних питань, скільки з політичних.
Невирішеним залишається сьогодні питання безпеки судноплавства в українських територіальних водах. Усі гідронавігаційні об’єкти, які формально належать Україні, фактично перебувають під контролем Чорноморського флоту РФ. Можна сказати — в окупації. Оскільки ці маяки не передавалися в оренду, ЧФ фактично їх захопив та утримує силою. Усі судові рішення, які були ухвалені щодо українських маяків, російська сторона відмовляється виконувати. А українська сторона, очевидно, й не особливо на цьому наполягає. Україна сьогодні не може повною мірою гарантувати безпеку судноплавства у своїх територіальних водах. Відповідальність за захоплені кораблі та невчасний порятунок людей на морі лежить, на мою думку, передусім на уряді, який не здатен контролювати свою ж акваторію з точки зору гідрології та навігації.
