Нехтування Росією міжнародними договорами, реакція Європи на події в Україні залишає вперте відчуття, що колись таке вже траплялося. На початку Першої Світової, за сто років до нападу Росії на Україну, відбулася блискуча офензива німецьких військ, відома широкому загалу як «Зґвалтування Бельгії».
Ще у 1839 року на конференції в Лондоні низка Європейських країн, а серед них і Пруссія, підписали великий договір, яким гарантувався довічний нейтралітет Бельгії. При цьому європейські країни виступили гарантами не лише нейтралітету, але й територіальної цілісності та незалежності Бельгії.
Однак уже у 1914 році німецькі війська зайняли Бельгію, щоб обійти з флангу велику французьку армію, і між ділом винищили понад шість тисяч бельгійців і зруйнували понад двадцять п’ять тисяч людських осель. Майже мільйон бельгійців стали біженцями. Лондонський договір тодішній німецький канцлер назвав просто «шматком паперу».
Англійські митці того часу створили колективну збірку есеїв та віршів «Книга принца Альберта», покликану зібрати гроші для біженців та підтримати «мужніх бельгійців, які протистоять німецькій потузі». І саме у такій тональності було виконано більшість вміщених до збірки творів. І лише Ред’ярд Кіплінґ написав страшний вірш про злобу і потворність німецької наступальної машини, про зраду і про нехтування законами моралі.
Чи є зараз такий митець, визнаний у світі лідер громадської думки, який би написав такі рядки про сьогоднішнє «зґвалтування України»? Сумнівно. Та й у ті часи Кіплінґа вже недолюблювали, вважаючи мілітаристом, джингоїстом і шовіністом. Соціалістично налаштовані англійські еліти відверто підсміювалися із «залізного Ред’ярда», а то й зневажали його.
Минуло якихось пів року й німецькі дирижаблі прилетіли бомбувати вже не бельгійський Лювен, а англійський Лондон.
Беззаконники
1914
Роки навчання і труда
Минули не дарма.
На людство сунеться біда
І вороття нема.
Усе, що небо їм дало,
Що вийняли із надр.
Тепер покладено на зло,
До смерті на вівтар.
А як же зважено вони –
Торгівці та купці –
Дружили з нами до війни,
Щоб зрадити вкінці!
Наш люд наївно зустрічав
Гостей жаданих тут.
На плечі руку брат поклав
Та й одягнув хомут…
Вони дістали з-під поли
Прихований кинджал:
Рубай, спустошуй і пали,
Кому чого не жаль!
Холодний розум відродив
Давно забутий жах,
Який, гадали, назавжди
Загинув у віках.
Та хоч сплатив страшну ціну
За їхню хіть метал,
Вони не виграють війну –
Їх спалить власний шал.
