За сім із половиною років роботи керівником музичної частини в Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки музика Олександра Шимка стала окрасою не одного десятка постановок («Цинічна комедія», «Вишневий сад», «Нахлібник», «Страждання юного Вертера», «Скажена кров», «Скрізь один», «Жінка і чиновник», «Ненормальна», «Жінка минулих часів» тощо), впливала на глядача, задавала настрій, створювала атмосферу, виражала потаємні смисли...
— Вистава — колективне дітище. Її поява на світ — результат спільної праці всього складу постановочної команди (режисера, акторів, композитора, звукорежисера, сценографа, хореографа, художників з освітлення і костюмерів та багатьох інших). Постановка повинна народжуватися в безперервному діалозі. На цей період усі учасники процесу стають сім’єю, єдиним організмом, — підкреслює Олександр ШИМКО. — Для композитора (як, утім, для кожного учасника вистави) робота починається з першого прочитання п’єси. У процесі знайомства з матеріалом у мене, наприклад, уже з’являється певне відчуття музичної атмосфери п’єси, що згодом переростає в музичне вирішення майбутньої постановки. Я вже намічаю важливі, на мій погляд, акценти, визначаю, в яких сценах музика потрібна, а в яких — ні. Потім настає дуже важливий етап — спілкування з постановником, який і формує ідейні основи майбутньої вистави. Режисера можна порівняти з диригентом, він надихає всіх нас і спрямовує творчий процес у русло втілення тих самих художніх ідей. Скажімо, моя перша бесіда з режисером вистави «Пробудження весни» Катрін Кацубко тривала чотири години! На ранньому етапі важливо з’ясувати, в яких відчуттях ми з режисером збігаємося, а в яких — ні. Якщо команда приблизно однаково відчуває матеріал і принципових протиріч не виникає — все відбувається плідно і гармонійно.
— Розкажіть, як народжується ваша музика?
— Процес створення вистави загадковий, а часом і містичний. Після повного занурення в матеріал майбутньої постановки, глибокого дослідження і відчування в собі я починаю чути музику. Вона виникає як природна реакція на відчуття, що народжується в мені в процесі проживання. Народжена музика ніби підсумовує все це воєдино. А потім відбувається робота над втіленням і розвитком того, що звучить у мені. І це вже питання знання техніки і ремесла. Безумовно, свої корективи до музичного вирішення спектаклю вносить репетиційний процес. Я вважаю, що композитору необхідно бути безпосереднім його учасником. Не можна написати музику для театру, лише сидячи за роялем або комп’ютером у закритій кімнаті, поза контекстом постановочного процесу.
— Ви пишете музику не лише для театру. Вона відрізняється від тієї, що звучить у виставах?
— Музика сама по собі є самодостатнім і дуже точним (у сенсі ремесла) мистецтвом. Не даремно її порівнюють із математикою. Вона створюється як цілісне полотно (на відміну від музики, написаної для театру або кіно). Вона здатна донести будь-яку ідею, будь-яке відчуття, не виходячи за рамки музичних засобів виразності. Це унікальна мова. Тому, пишучи симфонію, я створюю цілісну і самодостатню структуру.
Театральна ж музика — лише один із безлічі компонентів тканини спектаклю, і вона має бути частиною єдиного цілого — театральної постановки. В цьому випадку музика вже не може бути чимось відособленим, замкнутим на собі. Їй необхідно гармонійно взаємодіяти з усіма елементами — задумом драматургії, режисерським рішенням, акторським втіленням, реалізацією художника...
Звісно, і в спектаклі музика — повноправна дійова особа, просто не можна перетягувати ковдру на себе. Щойно порушується рівновага між усіма складовими у виставі, увага публіки розсіюється, і цілісність сприйняття вистави руйнується. Якщо ж музика, створена для спектаклю, слухається і як самодостатній твір, це — вищий пілотаж.
— У кожного композитора (незалежно від того, театральну, кіношну чи концертну музику він пише) виробляється свій почерк. Чи доводиться вам у роботі над виставою ламати себе, виходити за рамки особистого комфорту і відчуттів?
— Я вважаю, що по-справжньому творча людина не може мислити такими категоріями. Ламати можна лише щось закостеніле, застигле. А така людина не має права займатися мистецтвом. Творчий процес — не верстат, що штампує заготовки. До написання музики для чергового спектаклю не можна підходити з уже віднайденою раніше методологією. Я взагалі вважаю, що будь-яка методика губить мистецтво. Ми вже говорили про те, що ключовим у словосполученні «творчий процес» є слово «процес». Він живий, рухливий. Причому логіка цього процесу, найчастіше, парадоксальна. Ті, хто намагаються створити методології творчих процесів, заперечують саму природу творчості. У різних виставах не буває схожих проблем і завдань, у цьому й краса творчості.
Приступаючи до нової роботи, треба бути, з одного боку — чистим аркушем, а з іншого — майстром, який володіє усіма професійними навичками.
— Серед ваших творів є ті, якими ви пишаєтесь найбільше?
— Найулюбленіший твір — той, яким займаюся в даний момент. Закінчилась робота, і на її місце приходить щось інше. Ну, який сенс переслухувати по 100 разів навіть найвдаліший свій твір?! Треба бути до кінця щирим у своїй творчості, віддавати всього себе, немов цей твір — останній у твоєму житті. А щойно віддав — перегортай сторінку і... приступай до нового!
ДОВІДКА «Дня»
Олександр ШИМКО — композитор і піаніст. Організатор і музичний директор фестивалю «Музична трибуна київської молоді» (2008). Член Національної спілки композиторів України (2003). Лауреат премії ім. Л.Ревуцького (2007). Лауреат премії М.І. Вериківського (2009). Голова молодіжної комісії в Київській організації Національної спілки композиторів України (2004—2010). Член правління Київської організації Національної спілки композиторів України (2007—2010). Член організаційного комітету XI і XII міжнародного форуму «Музика молодих» (2009, 2011), автор проекту «Етносучасність» (2009) і «Етносучасність II» (2011).
Працює практично у всіх жанрах академічної музики. Співпрацює з багатьма відомими виконавцями і колективами як в Україні, так і за кордоном.
