Олександр Тодійчук вивчав і працював все своє життя в сфері енергетики, найважливіше — економічне і через енергетичну залежність від Росії політичне питання незалежної України.
В Радянському Союзі ціни на нафту і газ були надзвичайно низькі, мабуть нижчі за їхню собівартість. Через це Україна в спадщину від Радянського Союзу залишилась дуже енергоємною: її інфраструктура, промисловість, житловий сектор. Це змусило Україну імпортувати величезний обсяг газу за надмірно високі ціни. Треба додати, що низькі тарифи за транспортування російського газу до європейських країн не набагато зменшували фінансовий тягар імпорту газу. Серед негативних результатів вище згаданої ситуації була й залишається досить низька конкурентоспроможність нашої економіки.
Чи це вже така доля України, чи можна було позбутися цих економічних, а тому й політичних, «ланцюгів»? Можливість була. В 1993 році нафтогазова компанія «British Petroleum», вивчивши уважно геологію України, зробила пропозицію інвестувати в нашу країну 15 млрд доларів і продукувати щорічно 20 млрд кубометрів газу, саме таку кількість, яку вже Україна видобувала. Пропозиція була надзвичайно цікава, користь з того могла бути надзвичайно велика. Щоби проект реалізувати, потрібен був малий закон про розподіл продукції, так званий «Production Sharing Agree-ment». Такий закон існує в усіх країнах, які продукують нафту чи газ і в яких зазвичай працюють міжнародні нафтогазові компанії. Це було італійське газонафтове підприємство «Ente Nazionale Idrocarburi», яке багато десятиліть тому запропонували такий закон-договір. Конкретно цей закон передбачає те, яку частину газу чи нафти, яку продукує іноземна компанія, вона передає державі, а скільки залишає для себе, експортує, рафінує, інше. Цей розподіл є нормально в таких рамках: 50 на 50 або 45 на 55 для компанії і країни або протилежно.
Я про цю пропозицію був дуже добре поінформований, бо голова «British Petroleum» був випускником спеціального семінару з енергетики Міжнародного інституту менеджменту в Женеві, якого я був директором. В той час я був радником не тільки Президента, але і голови Верховної Ради України. Представник компанії «British Petroleum» в Україні ходив різними коридорами два роки, чекав на прийняття згаданого закону Верховною Радою. Я пропонував голові Верховної Ради запозичити згаданий закон від будь-якої країни, в якій розподіл є на користь держави.
Що сталося? Нічого. Голова Верховної Ради, а може, й президія чи відповідний комітет вважали, що Україна не повинна запозичувати жодних законів від будь-якої країни, що ми повинні були і могли творити свої власні закони. «British Petroleum» вирішили піти до Росії, попробувати своє щастя в тій країні. Як добре знаємо — їм там не аж так добре повезло. Якби ми тоді прийняли закон і «British Petroleum» зробили згадану інвестицію, після 3-х років ми видобували б 20 млрд. кубометрів газу і при цьому різними способами зменшували енергоємність української економіки, то не було б потреби імпортувати російський газ. Росія тоді була би залежна від України, для транспортування російського газу до Європи. Ми могли б встановити належні тарифи за транспорт газу. Росія не мала б жодного ні економічного, ні політичного важеля впливу на Україну.
Олександр Тодійчук виконував свою місію в різні способи і робив все, що було можливо, щоб зменшити цю жахливу енергетичну залежність від Росії. Він був президентом «Укртранснафти», опісля професором енергетики в Бізнес-школі МІМ-Київ завдяки спеціальному фонду, який я дістав від голови шведської нафтогазової компанії Lundin Petroleum. Після року з цим фондом Тодійчук створив і став директором Міжнародного енергетичного центру ім. І.Люндіна, створив і був президентом Київського міжнародного енергетичного клубу Q-Club. Центр і клуб працюють під егідою Благодійного фонду Богдана Гаврилишина. Останній рік Тодійчук працював заступником голови правління «Нафтогазу» України, бо хотів подбати про те, щоб Україна бодай на цю зиму була забезпечена газом.
Це була людина чесна, справедлива, працьовита, компетентна. Він був фахівцем світового рівня, щирим патріотом, життєрадісною людиною з чудовим почуттям гумору. Він любив свою рідню, людей, країну, природу, життя. Як колега, в праці він був не порівняльний в оригінальних задумах і в стилі праці. Його смерть — це дуже болюча втрата для рідних, знайомих, для України. Думаю, що не приходитиме небесну люстрацію, бо його руки, серце, совість були чисті.
