Як сказав Черчілль, що воювати з союзниками дуже погано, але ще гірше воювати зовсім без союзників. Ось із цим Москві, яка брязкає зброєю з приводу і без дуже складно. Це стало очевидним після відомої заяви, що прозвучала з Пекіна. Як відомо, в Кремлі неодноразово заявляли, що статус Криму обговоренню не підлягає. У китайській столиці прямо заявили, що, власне, цей статус є предметом переговорів. Кремль зовні ніяк не відреагував, але не дуже втішливу замітку зробив. Просто так відмахнутися від пекінських заяв ніяк не вийде.
Проблема не лише зовнішня, але також і внутрішня. Звичайно, продажна Європа і мерзенні США — вороги російської держави. У цьому вірнопідданий Путіну народ давно переконаний. Навіть не потрібна додаткова пропаганда на федеральних каналах. Так і решта світу не дуже квапиться до російських обіймів. У кращому разі влаштовує свої справи за рахунок Москви. Туреччина погодилася на прокладку газопроводу на своїй території, при цьому виторгувала істотні знижки в ціні за газ і тут же виступила проти анексії Криму. Називати це підтримкою якось язик не повертається.
Тому потрібна й терміново демонстрація міжнародної підтримки так званих здорових сил Європи і Америки. Нічого нового. Так чинив Радянський Союз, організовуючи й фінансуючи з комуністичних партій і відповідних громадських організацій рух прибічників миру, демонстрації протесту проти американської політики. Збиралися в усьому світі, благо в демократичних державах це не складно. Гості пили-їли за московський рахунок, кричали з трибун гасла, писали декларації, вимоги і подібне. Ефект практично нульовий. Зате на сторінках головних газет СРСР «Правди» і «Известий» багато писалося про міжнародну підтримку радянської мирної політики.
У Санкт-Петербурзі пройшов «Міжнародний російський консервативний форум» (МРКФ), на який з’їхалися представники чисельних націоналістичних рухів і партій із країн Європи. Формальним ініціатором МРКФ виступив «Російський національний культурний центр — народний дім» — громадська організація, створена в квітні 2014 року. Її головою значиться член політради партії «Родина» Андрій Петров, глава петербурзького відділення партії, колишній кандидат на посаду губернатора, а нині заступник глави Центрального району Петербурга.
Одного погляду на склад гаданих учасників було достатньо, щоб зрозуміти досить просту річ. У російську північну столицю з’їдуться неонацисти Європи і расисти з Америки.
У заході взяли участь представники 11 партій і рухів з ЄС, які вважаються в своїх країнах найбільш одіозними націоналістичними структурами, на зразок фінської «Національної незалежності», Партії шведів, грецької «Золотої зорі», болгарської «Атаки», британської «Національної партії», італійської «Нової сили», Націонал-демократичної партії Німеччини (НДПН). Федеральне відомство для охорони конституції Німеччини вважає цю партію правоекстремістською, і в даний час у країні йдуть дискусії про її заборону. До Петербургу також з’їхалися й різні «дослідники національного питання» на зразок американського письменника Джареда Тейлора, автора расистської книги «Біла ідентичність» або Кріса Романа, голови дослідницького центру «Євро-Русь» з Брюсселю.
Колективчик дібрався дуже характерний. Досить сказати, що символом грецької партії «Золота зоря» є стилізована в античному дусі свастика. Ще два роки тому ця організація була на межі заборони. Її лідери не соромляться асоціювати себе з Третім рейхом. Декілька депутатів від «Золотої зорі» було заарештовано за звинуваченням у створенні злочинного співтовариства. Це сталося 2013 року після вбивства музиканта-антифашиста Павлоса Фіссаса.
Зміст всіх промов європейських правих на форумі зводився до критики США і Європейського Союзу та прославляння «миролюбної політики» Росії. Пам’ятаєте СРСР? Жодної іншої політики Росії бути не може, лишень — миролюбна. Кріс Роман із трибуни розливався соловейком із приводу російської культури і президента Путіна. З такою ж пристрастю він обрушувався на критиків влади: «Політковська, Березовський, Нємцов — я знаю, де вони зараз. Вони — в пеклі!».
Українське питання посіло місце серед головних. Іноземні учасники прямо заявляли про те, що український націоналізм створено антиросійськими силами в США і ЄС. На думку доповідачів, Україна є однією з ланок кривавого ланцюга Афганістан, Сирія, Ірак, Лівія, який кують США для підтримки власної гегемонії над світом. Роберто Фьоре, голова Альянсу за мир і свободу, глава італійської партії «Нова сила» заявив, що війна в Україні — це війна за свободу проти всіх народів Європи, яка ведеться з боку США неоконсерваторами. Цікаво, він взагалі прочитав назву форуму і розібрався в поняттях консерватизму і неоконсерватизму. Власне, від нього це й не було потрібно. Головне крити останніми словами ЄС і США, славити Росію і її політику. Інакше на наступний форум не покличуть і ймовірні фінансові наслідки.
Попри крики і барабанний бій, які лунали на форумі, впадало в очі, що провідна праворадикальна партія Франції «Національний фронт» Марі Ле Пен форум проігнорувала. Точно так само, як і «Партія за кращу Угорщину» (Йоббік). Експерт з питань радикального націоналізму Дмитро Дубровський вважає, що їхня відсутність не випадкова. «Все ж таки в деяких із них є уявлення про репутацію. На пітерський форум приїхали представники найбільш одіозних і радикальних сил. Ле Пен не стала б зв’язуватися з ними».
Взагалі проведення неонацистського форуму в Санкт-Петербурзі буквально напередодні святкування перемоги над Німеччиною можна однозначно вважати за безвихідь російської не лише зовнішньої, але й інформаційної політики. Обивателеві, який слабко на цьому розуміється, можна розповідати казки про міжнародну підтримку, але насправді очевидна певна розгубленість. Якщо за російську політику виступають грецькі фашисти і американські расисти, то лопається мильна бульбашка так званого українського фашизму. Виходить, що напередодні свята, яке російська влада збирається відзначити з небувалим розмахом, в Санкт-Петербурзі, який витримав історичну блокаду, збирається в основному європейський неонацистський непотріб. І більше нікого навіть калачем заманити не вдалося.
«КРЕМЛЬ СОЛІДАРИЗУВАТИМЕТЬСЯ З СИЛАМИ, ЯКІ НЕ ВИКЛИКАЮТЬ ЖОДНОЇ ПОВАГИ...»
Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний журналіст (Москва):
— До того, як ще Росія втрутилася в українські справи, вона загравала з ультраправими в Європі. Коли ще сам Жан-Марі Ле Пен був на чолі Національного фронту Франції, він часто приїжджав до Російської думи, був гостем Жириновського. Жириновський — політик, який при всій своїй епатажності, не робить нічого, що не погоджене з Кремлем.
Те, що в Петербурзі відбувся цей форум — зараз це виглядає огидно. Росія експлуатує квазіантифашистську риторику в неадекватних цілях, нагнітаючи ксенофобію і нагнітаючи подібні настрої всередині країни.
Російські політики заявляють про те, що «нацизм простує Європою». Але при цьому в Петербурзі, який є одним із знакових центрів опору реальному фашизмові, збираються люди, які відверто співчувають фашизму. Багато хто з них підтримав би і Гітлера, якби він знову з’явився.
Це — черговий ганебний захід. Прямих доказів того, що він прямо інспірований Кремлем немає. Але є цілком очевидним, що його проводить абсолютно лояльна до влади партія «Родина». Одним із її творців був віце-прем’єр Дмитро Рагозін, які відповідає за оборонний комплекс. Все це говорить про те, що, принаймні, російська влада це не засуджує і не забороняє. Це дуже сумна річ, небезпечна для Європи і Росії, в якій є великими подібні настрої, оскільки решта людей залишається інертною.
Цим заходом держава дає сигнал найбільш радикальним силам, що це зараз у тренді і, певним чином, — це частина внутрішньої політики Росії. Небезпека для Росії від цього заходу — не менша, аніж для світу. Це погано для країни.
Чому Кремль робить ставку на західних націоналістів? Це логіка спецслужб. Це — спроба політичних розводок і надія на те, щоб сформувати пул людей, які тиснутимуть на європейські уряди. Російська влада дуже сподівається розколоти Європу і щоб вона відмовилася від санкцій. Це — стратегічна мета російської зовнішньої політики: навіть не прорвати ізоляцію, а розірвати зв’язку між США та ЄС. Оскільки саме ці сили виявилися поступливими на це — на них і робиться ставка. Фактично, ця мета навіть не приховується. Російська влада намагається зробити це руками тих, кого за своєю нинішньою термінологією вони називали б «п’ятою колоною».
Стратегічно — це програшна стратегія. Росія існує як багатонаціональна держава. Ведучи таку політику, Москва ризикує отримати бумерангом внутрішні проблеми.
Росія влаштувала на південному сході України те, що могло і може статися в ній самій. Якщо події в Україні Москва організувала, то тут вона вже буде неспроможною їх контролювати.
Тим часом, європейська дипломатія залишиться єдиною. Проблема навіть не в тому, що ці події відбуваються на тлі нашої риторики і напередодні 70-річчя Перемоги. Вона в тому, що ми солідаризуватимемося з силами, які не викликають жодної пошани і показують, наскільки політичний цинізм не має кордонів.
Підготував Ігор САМОКИШ, «День»
