Мабуть, є ще серед нас люди, які не читали жодної книжки Валерія Шевчука. Хоча уявити це нелегко — ще б пак, ідеться ж про живого класика української літератури, лауреата Шевченківської премії, у чомусь унікального для України письменника справді світової величини. Тож для тих, хто твори Шевчука знає і любить, найновіше видання — тритомник «Фрагменти з сувою мойр» — стане чудовим подарунком. Цьогорічна «Книжка Року» за версією однойменного рейтингу містить усі атрибути Шевчукової прози, а також його фірмовий метатекст — перетікання персонажів, коли головні герої однієї повісті можуть бути другорядними героями іншої. Впізнавання героїв, на мою думку, одна з головних принад читання Шевчука, завдяки цьому читач поступово отримує тривимірну картинку зображуваного ним світу. Сподіваюся, колись у мережі з’явиться своя «Шевчукопедія», аналогічна до баз даних, створених за книжками Джорджа Мартіна чи Джоан Роулінг.
Але повернемося до тих, перших, які цього всього ще не знають. Для них перший том клаптикового роману «Фрагменти із сувою мойр» може стати чудовим трампліном у світ Шевчука. Оскільки роман «клаптиковий», то томи та вміщені у них повістини пов’язані між собою досить умовно. Отож, «Кросворд» може бути цілком самостійним твором, до того ж — і це важливо для непосвяченого читача — детективним.
Валерій Шевчук не вперше вдається до детективного жанру. Містичним детективом власне є його «Око прірви» та ряд інших романів. Але лише тут — у «Кросворді» — детективний пошук, і розслідування закриті у свідомості однієї людини. Обмежене коло дійових осіб зовсім не зменшує інтриги. І відсутність злочину, як такого, теж не важить. Знайомство і кохання хлопця і дівчини виявляються наповненими давніми підтекстами, родинними таємницями, недомовками і взаємними підозрами. Оповідач, він же — головний герой, є за власним визначенням «завідувачем», тож звідує все, що може, про минуле і теперішнє своєї коханки, мотиви її вчинків і спільні скелети в шафі. Таке умоглядне розслідування триває упродовж всієї історії, але не дає відповіді на всі запитання. І тримає у напрузі аж до останніх сторінок роману.
На перший погляд, стиль оповіді може здатися статичним. Новачка лякатимуть довжелезні абзаци по півтори сторінки і фірмові безкінечні речення. Але завдяки тому, що автор майстерно володіє словом, читати роман легко і приємно, а «детектив нового типу» захоплює і викликає непогамовне бажання розгадати кросворд Валерія Шевчука до кінця.
