«Письменник, піарщик, рекламіст, журналіст, викладач, митець, агент інвестиційної компанії, співробітник міжнародної урядової фундації — усе це професії, в яких може реалізувати себе людина з гуманітарною освітою», — вважає випускниця Києво-Могилянської академії (спеціальність «Культурологія», 2000 рік), старший експерт компанії pro.mova Олеся Островська-Люта. Сама ж пані Олеся впродовж дев’яти місяців (березень — листопад 2014 року) була першим заступником міністра культури України. Днями в НаУКМА відбулася зустріч з Островською-Лютою на тему «Чому культура має значення і як гуманітарію знайти своє місце у світі?». Захід продовжив цикл «Могилянські історії».
Мабуть, кожен випускник-гуманітарій пам’ятає відчуття непевності, яке охоплює тебе, коли переступаєш поріг рідного вишу наприкінці останнього року навчання. На відміну від колег-економістів, правників, айтішників, які зазвичай працевлаштовуються ще під час навчання, студенти-гуманітарії часто мають дуже приблизне уявлення про те, чим займатимуться в майбутньому. Однак, на думку Олесі Островської-Лютої, саме в цьому — їхня перевага. «Гуманітарна освіта робить людину значно більш адаптивною на ринку праці, — вважає експерт. — Випускник медичного університету може бути лише медиком, натомість гуманітарій може бути будь-ким, окрім медика. Поле вибору професії — величезне, але не структуроване. Воно вимагає певного авантюризму і значно більшої відповідальності, адже не існує чітко визначеного маршруту, рухаючись яким гуманітарій може досягнути успіху». Навпаки — кожен тут шукає свій шлях. Нерідко він полягає у створенні якихось власних проектів, самоорганізації на рівні друзів або колег.
Ще одна особливість гуманітарного знання — міждисциплінарні можливості його застосування. Адже, наприклад, культурні цінності, як показав Френсіс Фукуяма, визначають, зокрема, й особливості організації виробництва в межах тієї чи іншої національної культури. Відповідно, людина, яка розуміється на їхній природі, буде затребувана й у сфері державного управління, й у політиці, й у великому бізнесі. Щоправда, кількість вакансій тут дуже обмежена, отже, претендувати на них можуть лише найкращі.
Звісно, як і у випадку з іншими спеціальностями, професійне майбутнє випускника-гуманітарія передусім залежить від того, наскільки ефективно він провів роки студентства та які пріоритети для себе визначав. «Студент має насамперед вчитися, а не працювати, — вважає Олеся Островська-Люта. — Адже це — єдина нагода в житті сформувати свої фундаментальні знання. Повернутися до цього в майбутньому буде дуже складно. Підробіток варто обмежити волонтерством, наприклад, допомогою в організації різних культурних подій». На думку експерта, роботодавці передусім очікують від гуманітарія глибоких базових знань, а не практичних навичок. Останні можна здобути вже в процесі роботи. Також в ціні — відповідальність і дисциплінованість. Найважливіша ж навичка, яку можна здобути в університеті, це — здатність до критичного мислення. Розвинути її можна під час семінарів, які, на відміну від лекцій, передбачають не лише пасивне сприйняття матеріалу, а й активну участь в обговорені попередньо прочитаних текстів. Помічними тут також будуть різноманітні студентські дискусійні клуби — адже навчити можуть не лише викладачі, а й студенти, зокрема з інших спеціальностей, які мають інший багаж знань за плечима. Крім того, здобуті в процесі спілкування контакти можуть стати в пригоді в професійному житті.
На думку Олесі Островської-Лютої, власну кар’єру студенту-гуманітарію варто починати з волонтерства в одній із дослідницьких чи культурних організацій. Інший варіант — створити власний невеличкий авторський проект. «Це може бути музична група, студентський журнал або фотопроект, — вважає експерт. — Не варто розглядати подібні ініціативи лише як розвагу, адже це також форма інвестицій у майбутнє не лише конкретного студента, а й цілого культурного сектору. Важливо лише, щоб такий проект не був нудним».
Головне ж вміння, яке можна здобути в університеті, це — вміння вчитися. Воно ж, за твердженням Островської-Лютої, є найбільш затребуваною навичкою на ринку праці.
