Українка зі Стрия Марія Музичук 5 квітня стала чемпіонкою світу з шахів серед жінок. У фінальній партії турніру в Сочі вона обіграла росіянку Наталю Погоніну з рахунком 2,5:1,5. За словами тренерів Марії, шлях до перемоги в юної шахістки був направду «валідольним» — програш першого матчу в канадської шахістки міг демотивувати дівчину на самому початку турніру. Проте Марія Музичук знайшла в собі сили, аби упродовж наступних партій вирватися вперед. У чвертьфіналі Марія «вибила» зі змагання рейтинг-фаворитку індіанку Хампі Конеру, заявивши про свої амбіції на сенсаційну перемогу. Тоді, давши раду хвилюванню, холоднокровно дотиснула до кінця.
Львівський шаховий суддя першої категорії Святослав Попович щодо Маріччиної перемоги прокоментував «Дню»: «Хоч змагання й відбулися в Росії, але простору для жодних політичних махінацій не було. Тут суддя не втрутиться, він не відіграє значної ролі. Шахи — це боротьба двох особистостей, і перемагає сильніший». Своїми враженнями щодо фінальної партії Марії Музичук поділилася також чемпіонка України з шахів Наталя Букса: «Марія могла виграти в Погоніної достроково, ще під час третьої партії. Але вона вирішила не ризикувати, вичекати. А загалом вона зіграла блискуче: жорстко, агресивно, по-чоловічому».
Доки Марія Музичук повертається додому з Сочі, «День» спілкувався з людьми, які, можливо, найбільше долучилися до формування юної чемпіонки як спортсмена і особистості, та дізнавався рецепт того, як готувати спортивних зірок.
Заслужений тренер України, мама чемпіонки світу з шахів Наталя МУЗИЧУК
— Наталю, ваша донька Марічка позавчора виборола титул найсильнішої шахістки світу. Як вона йшла до цієї перемоги, що ви як мама відчуваєте тепер?
— Марічка захопилася шахами дуже рано — майже з двох років вона вже грала за усіма правилами, як кажуть, по-дорослому. Ми з чоловіком самі професійні тренери, випускники Львівського державного університету фізичної культури, тому свого часу відкрили в рідному Стрию шаховий клуб, а до занять заохочували й двох доньок — старшу Аню, а пізніше й меншу — Марічку. Вони стрімко росли професійно. Я зараз навіть не зможу перерахувати, скільки разів Марічка вже вигравала чемпіонати України та Європи. Після того як вона минулого серпня виборола «бронзу» на чемпіонаті світу з шахів серед молоді, Марічка, хоч і мала на той час лише шістнадцять років, перейшла в дорослі шахи, почалися змагання зовсім іншого рівня. Те, що Марічка стала чемпіонкою світу з шахів, я вважаю піком її кар’єри. Ми йшли до цього двадцять років і тепер дуже тішимося, що давня мрія здійснилася.
З САЙТА SOCHI2015.FIDE.COM
— Аби досягти спортивних висот, потрібні постійні тренування. Скільки часу Марічка витрачає на шахи, аби зберігати інтелектуальний і фізичний тонус?
— Шахи — це титанічна праця. Марічка тренується не менше 6-8 годин на день, але часом перед змаганнями доводиться проводити за дошкою і десять, і дванадцять годин. У ці дні, на матчі, лише одна партія в середньому тривала п’ять годин. Окрім цього, є підготовка, вечірній аналіз гри та планування стратегії на наступний день. Отак і набігають ці десять годин. Такий графік виснажує і фізично, і психологічно, а коли усвідомлюєш, що граєш матч за світову шахову корону, навантаження стає просто граничним. Зараз для Марічки найголовніше — відпочити й відновити сили, адже вже за десять днів стартує жіночий шаховий чемпіонат світу в Китаї. На сьогодні українська команда є діючим чемпіоном світу, тому це звання доведеться захищати. А відстояти кваліфікацію — це завжди важче, ніж її здобути.
— Певно, аби давати раду хвилюванням та емоціям під час шахових змагань, треба бути справжнім бійцем. Розкажіть, який у Марічки характер.
— Марічка дуже стійка та вольова дівчина, із позицією. Мені часом важко, бо не можу в чомусь її переконати, але, з іншого боку, вона завжди самовпевнена та вірить у власні сили, і це іноді грає визначальну роль під час шахових протистоянь. Є шахісти, які грають дуже потужно, але в критичний момент не здатні мобілізувати весь досвід і сили характеру — Марічка не така, вона вміє концентруватися. В останній партії з росіянкою Погоніною Марічці була потрібна нічия, але від одного ходу залежало все — доля матчу та доля корони. Марічка грала чорними, а на світовому рівні — це відставання на півкроку від суперника, особливо на початку партії. Коли шахісти однакового класу, право першого ходу важить більше, ніж здається, чорним необхідно вирівняти гру, перехопити ініціативу, і Марічка з цим упоралася на відмінно.
— Маріччина сестра Ганна — також чемпіонка світу з шахів, але у категорії бліц, так звані швидкі, блискавичні шахи. Які стосунки у двох ваших доньок? Взаємна підтримка чи конкуренція?
— Їхні стосунки ви можете бачити з фотографій. Ганна вибула зі змагань у Сочі на одній четвертій стадії фіналу, але залишилася в Росії допомагати Марічці, налаштовувати її морально та психологічно. Ганна вирішувала всі шахові та позашахові питання сестри, тримала зв’язок із родиною, тренерами та вболівальниками. Нашій родині за ці дні написало неймовірно багато незнайомих людей: це тисячі привітань у соціальних мережах, я навіть не сподівалася ніколи на таку підтримку, так-от відповідала та дякувала всім їм саме Ганна. Навіть ті українці, які не знають шахових правил, слідкували за партією он-лайн і, виходячи з коментарів, які транслювали російською та англійською мовами, робили висновки про хід гри. Мовляв, чули, що все добре, й тільки чекали на фінальний акорд.
— А на Марічку не ображаються друзі через те, що вона так мало часу живе звичайним студентським життям?
— Звичайно, часу на спілкування з однолітками небагато, але не можна досягти результату, якщо будеш розтрачувати енергію, шахи зараз — першочергове завдання. Загалом Марічка абсолютно звичайна дівчина: має товаришів, захоплюється музикою, кілька років навіть вчилася грати на фортепіано. Нещодавно я дізналася, що Марічка ще й дуже багато читає. Просто ніколи не бачила її з книжкою в руках, але потім випадково помітила, що в неї безліч різноманітної літератури на ноутбуці. Пізніше Марічка розповіла, що читає в літаках, у аеропортах і взагалі щойно з’являється вільна хвилина.
— Львів за радянських часів був відомий однією з найпрезентабельніших шахових шкіл. На ваш погляд, у міста зараз достатньо ресурсу, аби виховувати чемпіонів?
— Сучасна львівська шахова школа відома на весь світ. У нас вийшла когорта провідних гросмейстерів. А зараз у зв’язку з трагічними подіями в Україні до Львова приїхали також шахові метри з Донецька та Луганська. Загалом, наскільки мені відомо, сьогодні у Львові проживають близько двадцяти гросмейстерів, а це для одного міста просто колосально. Львів, без сумніву, залишається шаховою столицею України.
Завідувач кафедри стрільби та технічних видів спорту Львівського державного університету фізичної культури, професор Богдан ВИНОГРАДСЬКИЙ
— Богдане Анатолійовичу, якою ви знаєте Марічку Музичук як студентку та особистість?
— Ми з Марічкою працюємо методично та науково, адже я курую її магістерську роботу. Прикметно, що вона у своєму доробку досліджує львівську шахову школу та її історичні етапи розвитку від становлення й до сьогодні. Таким чином, перемогою на чемпіонаті в Сочі Марічка вписала себе в «предмет» власного наукового дослідження, адже стала новою львівською шаховою зіркою. Як особистість Марічка дуже імпульсивна та емоційна. Вона ніколи не вчилася так старанно, як її старша сестра, і в професійному плані частково користувалася напрацюваннями Ганни. Я навіть мав нагоду грати з сестрами Музичук в настільний теніс у Стрию, то Марічка показала себе як затятий і азартний гравець, вона дуже енергійна.
«Сучасна львівська шахова школа відома усьому світові. У нас вийшла когорта провідних гросмейстерів. А зараз у зв’язку з трагічними подіями в Україні до Львова приїхали також шахові метри з Донецька та Луганська. Сьогодні у Львові проживають близько двадцяти гросмейстерів. Львів, без сумніву, залишається шаховою столицею України»
— Що, на вашу думку, допомогло Марічці вибороти в Сочі «золото»?
— Хоч як то дивно, але шахи є одним із найскладніших видів спорту щодо психологічної, фізичної та стратегічної підготовки. Марічка пройшла шлях від початківця до гросмейстера і, по суті, поклала своє дитинство і юність, аби дістати омріяний титул. Але в шахах везіння теж має значення. Марічка була в десятці найсильніших шахісток світу, однак не входила в когорту спортсменів, на яких дійсно розраховували. Усі думали, що шансів більше в її сестри Ганни, бо вона за рейтингом третя у світі. Ще жартували, що в Сочі мусить відбутися «стрийський фінал» — гра двох сестер за світову першість. Але все сталося саме так, і це перемога для всієї України.
— Як ви оцінюєте підготовку Марічки до змагань світового рівня?
— Марічка дуже серйозно готувалася до чемпіонату в Сочі. Були задіяні так звані тренери-секунданти, які готували її під конкретний виступ, у тренування вклали великі гроші. Із нею працював навіть легендарний Олександр Бєлявський — чотириразовий чемпіон СРСР, до речі, також випускник нашого університету. Але визначальною, на мою думку, стала психологічна підготовка Марічки. Усе-таки вона грала з господаркою чемпіонату — росіянкою Наталею Погоніною, плюс пряма трансляція на весь світ, кожен хід був під пильним оком телекамер, це страшна відповідальність. Протистояння з Погоніною через місце проведення та національність фіналісток мало й політичний контекст, але спортивна діяльність дещо згладжує всі ці кути.
Я впевнений, що перемога на чемпіонаті світу з шахів — не останнє досягнення Марії Музичук. Вона ще зовсім молода і матиме в майбутньому безліч нових перемог. Але на сьогодні головне те, що вона зробила, — це популяризація шахів в Україні. З’явився шанс, що до гри збільшиться інтерес серед молоді, і це добре. Шахи мають бути престижним спортом.
Від редакції. Ми сподіваємося, що найближчим часом наш кореспондент зможе взяти інтерв’ю у Марії. І до майбутньої зустрічі вже підготували подарунок — книжку з «Бібліотеки «Дня» «Україна Incognita. ТОП-25» з автографом головного редактора газети Лариси Івшиної.
