Схоже, що бажання насолити Заходу й насамперед США в Кремлі таке сильне, що найближчі наслідки таких кроків не дуже прораховуються. У Москві конфлікт в Ємені розглядали як можливість проникнення на південь Аравійського півострова і спробу тією чи іншою мірою повернути втрачені з часів СРСР там позиції.
Друга мета, яку ледве вдається приховати, полягала в роздуванні громадянської війни від Адена до Сани, що вже розпочалася. З очевидним іноземним втручанням, сподіваючись, що такі події викличуть зростання цін на нафту. Чого дуже потребує російський бюджет.
По-третє. Післясанкційний Іран потребуватиме глибокої модернізації. Передусім у розгортанні видобутку нафти та реконструкції нафтохімічної промисловості. Природно, що дуже багато фірм хотіли б встигнути включитися в цей процес. У Росії теж є такі охочі.
По-четверте, як уже згадувалося, Кремлю здалося, що з’явилася можливість адекватно відповісти Заходу за підтримку України, запроваджені санкції і за все, що так постарався описати Володимир Путін під час останнього спілкування з вірнопідданим народом. Не знайшли нічого кращого, ніж оголосити про поновлення договору про постачання Ірану ракетних комплексів протиповітряної оборони С-300.
При цьому невідомо, коли такі комплекси можуть бути фізично постачені. Як зауважив військовий оглядач Олександр Гольц в «Ежедневном журнале», «Окреме питання, чи здатна Росія швидко виконати цей контракт. Ті комплекси С-300 (С-300 ПМУ-1 — Авт.), які 2007-го призначалися для Ірана, було давно утилізовано. Потужності «Концерну ППО «Алмаз-Антей» зайняті виробництвом принципово нової системи С-400. Відтак єдина можливість виконати іранський контракт — це передати Тегерану комплекси, що знаходяться в збройних силах. Але це означає, що треба швидко зробити 5 дивізіонів більш просунутих систем. На разі «Алмаз-Антей» таких темпів не демонструє». Як заявив в інтерв’ю «Интерфаксу-АВН» генеральний конструктор концерну Павло Созінов, розроблено й ставиться на виробництво система ППО п’ятого покоління С-500. Вона має замінити найближчим часом попередню С-400. Як бачимо, завантаження концерну таке, що він справляється, наскільки може, з поточними замовленнями.
Проте, як заявив координатор управління генеральних інспекторів Міністерства оборони Росії генерал армії Юрій Якубов, відомство «оперативно виконає вказівку президента країни». За інформацією «Интерфакса» це може зайняти кілька місяців. Якщо ж Іран віддасть перевагу вдосконаленій, але дорожчій системі «Антей-2500» (С-300ВМ), то підготовка та реалізація такого контракту займе не менше півтора року.
Звернемося до міжнародних наслідків рішення Путіна.
У Тегерані, звичайно, задоволені. До Москви вирушив міністр оборони бригадний генерал Хусейн Дехган. Формально для участі у конференції з міжнародної безпеки під егідою Міністерства оборони Росії. Зрозуміло, що зустрінеться він і зі своїм російським колегою Сергієм Шойгу. Іранський міністр прямо заявив, що «Це питання вирішене. Домовленість є, зараз відбувається обговорення термінів постачання».
Наскільки задоволені в Ірані, настільки роздратовані в Саудівській Аравії й інших монархіях Перської затоки. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що комплекси
С-300 допоможуть посилити ППО Ірану у світлі подій в Ємені. Враховуючи, що там практично безпосередньо зіткнулися аравійські монархії, що утворили військову коаліцію з Іраном, Москва підштовхує його до війни з арабськими сусідами.
Негативно поставилися до рішення Путіна як в Європі, так і в США. Зрозумілою й передбачуваною є реакція Ізраїлю. Іран не відмовився від наміру знищити єврейську державу. Посилення його оборонних можливостей відповідно до теорії стримування може створити враження у Тегерана, що він надійно захищений. І це може стати провокуючим фактором. Цілком можливо, поставка
С-300 може викликати в аятолл відчуття невразливості. І ще одне. У Москві страшенно обурюються з приводу розгортання в Європі американської протиракетної оборони. Назва багато про що говорить. Чому ж у Кремлі з легкістю готові посилювати оборонні можливості Ірану й на цьому наполягають. Американцям та європейцям не можна, а росіянам в Ірані можна.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу в телефонній розмові з президентом Путіним особисто висловив своє невдоволення таким рішенням. Як повідомила канцелярія ізраїльського прем’єра, він сказав Путіну, що цей крок «призведе до зростання агресії Ірану в регіоні й підірве безпеку на Близькому Сході». Російський президент у свою чергу спробував переконати ізраїльського лідера в тому, що комплекс має виключно оборонний характер.
Майбутні постачання комплексів С-300 Ірану не залишаться без відповіді. В американському конгресі, де домінують республіканці, існує сильна опозиція домовленості щодо ядерної програми Ірану. Ситуація склалася так, що президент Обама змушений був поступитися вимогам як конгресменів, так і сенаторів. Було досягнуто домовленості, за якою президент зобов’язався направити текст угоди з Іраном до конгресу для розгляду. Формально в Обами було право направити законопроект без подальшого узгодження, однак він пішов на поступки. Мало того, президент зобов’язався кожні три місяці звітувати перед конгресом про виконання угоди. Американські ЗМІ вже назвали це поразкою Обами. У світлі президентської кампанії, що розгортається в США, кандидати від обох партій демонструватимуть зовнішньополітичну жорсткість. Відповідно, в конгресі їх будуть підтримувати. Тож не так все просто складається з угодою щодо ядерної програми Ірану, й до червня, коли має бути затверджено остаточний варіант, ще багато чого може статися. Адміністрація Обами істотно охолодила відносини з Ізраїлем. На противагу цьому в конгресі республіканці можуть вимагати зміни такого курсу. І підкріплювати це наявними у них можливостями законодавчого впливу на президента.
Зі свого боку, Ізраїль також після формування нового уряду займатиметься коригуванням своєї російської політики. Як і української теж.
Спочатку Нетаньягу не приїде до Москви на 9 травня. Формально з релігійних міркувань і через необхідність особистої участі у формуванні уряду. Однак в такому рішенні проглядаються зовсім інші причини.
До недавнього часу в Тель-Авіві дотримувалися суто нейтральної позиції щодо подій в Україні та ролі в них Росії. Московські дії дипломатично не підтримували, але й Києву назустріч не йшли. Зокрема, в питанні військово-технічного співробітництва. Тепер після рішення Путіна ситуація може суттєво змінитися.
Для цього є певні підстави. На озброєння українських спецслужб були прийняті гвинтівки, виготовлені на базі ізраїльської штурмової гвинтівки «Тавор». Зброя як військової, так і цивільної модифікації виготовлялася на заводі «Форт» у Вінниці. В інтерв’ю українському Forbes посол України в Ізраїлі Геннадій Надоленко заявив, що «купувати в Ізраїлі оборонні засоби ніхто не забороняв». Зокрема, дипломат зазначив, що на українську техніку може встановлюватися ізраїльське обладнання та системи зв’язку.
Особливо активно в Ізраїлі обговорюється можливість постачання до України ізраїльських безпілотників. У Москві Путін відреагував на таку можливість досить нервово.
У своєму інтерв’ю програмі «Вести в субботу» з Сергієм Брильовим на телеканалі «Россия-1» російський лідер сказав, що «ізраїльське керівництво має право робити те, що вважає за потрібне», проте даний крок є контрпродуктивним. «Тому що це лише призведе до додаткового витка протистояння. До збільшення людських жертв, а результат буде той самий».
Якщо той самий, то чого так хвилюватися. Очевидно, що ізраїльське озброєння серйозно посилить українську армію. Зокрема, безпілотники звідти — одні з найкращих у світі. З ними рівень опірності української армії може зрости в рази. І тоді на перший план виходить непоправний ресурс — час. Він тією чи іншою мірою працює на Україну і, відповідно, проти Росії. Тривалі воєнні дії Москві невигідні економічно. Війна — занадто дорогий бізнес, особливо в умовах, коли західні банки фактично припинили видавати кредити російським підприємцям. Та ще й тоді, коли внутрішнє становище турбує сильніше, ніж ситуація в зовнішній політиці.
Як зауважив ізраїльський публіцист Ігор Литвак, «От і робіть висновки самі, наскільки небезпечний для Ізраїлю С-300 в Ірані та наскільки небезпечні для Росії ізраїльські безпілотники в степах України ...».
Схоже, що в Москві розуміють всю небезпеку останнього, але вже відступити не можуть. Треба це використати з користю для нашої армії.
