16 років я мешкала на вулиці Гвардійській. У гарнізоні гвардійської дивізії гвардійського військово-морського флоту. Браві військові гвардійські моряки марширували під гвардійським прапором з гвардійською стрічкою.
Гвардійський — це почесне звання, яке з 1941 року отримували військові частини, кораблі, з’єднання збройних сил СРСР.
З 1942 року було засновано гвардійський військово-морський прапор і запроваджено чинність положення про гвардію флоту СРСР.
Я це знала з 2 класу. І всі це знали.
Як знали червоний прапор перемоги та серп і молот на гербі.
Жодного св. Георгія, панове.
Що в 42-у, що у 80-і св. Георгій офіційно був опіумом для народу, а кавалери його ордена — ворогами цього самого народу — від білогвардійців до власівців. У 2000-і певна креативна група (явно з перепою) запровадила для вжитку дикий симулякр — «георгіївську стрічку», як символ перемоги в Другій світовій війні.
Держава, яка перемогла з союзниками в Другій світовій війні, скасувала і св. Георгія, і його орден із моменту свого виникнення.
Ймовірно, що «діди», які носять «георгіївські стрічки», «воювали» у Власова. У моїх, які воювали в Червоній армії, стрічки були гвардійськими.
А спроби через культ традиції з’єднати «Стоунхендж із блаженим Августином», — перша ознака вічного фашизму Умберто Еко.
