25 серпня Віктор Янукович зустрівся з російським президентом Володимиром Путіним у Сочі. Це вже друга зустріч глав держав за півтора місяця. Щоправда, «робочий візит» українського Президента до РФ набув меншого розголосу, ніж перший у рамках третього президентського терміну приїзд Володимира Путіна до України. Напевно, зокрема тому, що жодних ключових заяв публічно зроблено не було, утім, це не означає автоматичну відсутність важливих приватних домовленостей. Як повідомив ІТАР-ТАРС, Віктор Янукович вкотре заявив, що Україна хотіла б змінити позицію щодо газового питання у відносинах із Росією. «Можливо, сьогодні в нас залишиться час поговорити і про газ. Ця тема ніколи не піде з наших відносин, завжди буде чутливою», — зазначив український Президент. Проте, як повідомляє «Комерсант-Україна», посилаючись на високопоставлене джерело в департаменті нафтової, газової і нафтопереробної промисловості Міненерго, принципових угод у газовій сфері на переговорах Віктора Януковича і президента РФ Володимира Путіна досягнуто не було: з боку Росії пролунали все ті ж політичні пропозиції щодо Митного союзу.
Утім, частота зустрічей російського й українського президентів при відсутності конструктивного діалогу з Європою нагадує період другого терміну керівництва Леоніда Кучми, коли главі України, крім як до країн СНД, їздити було нікуди. Особливого відтінку цьому візиту надало те, що напередодні Україна видала Росії Іллю П’язіна — одного з підозрюваних у замаху на Володимира Путіна. 20 серпня Апеляційний суд Одеської області визнав законною постанову Генпрокуратури про його екстрадицію до РФ. Чи варто було таким чином робити приємність Путінові? Тим більше що Україна з того нічого не дістала, чого й треба було очікувати. До того ж Президент робить заяву про те, що «ми б хотіли трошки змінити наші позиції у відносинах із Росією». Що означає ця зміна позицій? Після Харківських угод і мовного закону, які, проте, виявилися малоефективними, ці слова Януковича лунають загрозливо.
Ще одна «цікава» заява Віктора Януковича: Україна прагне дістати статус спостерігача в Шанхайській організації співробітництва (ШОС). «Ми б хотіли, наприклад, щоб ви виступили одним із наших партнерів у такій організації, як ШОС, ми хотіли б стати спостерігачами в цій організації для того, щоб мати можливість брати участь у тих інтеграційних процесах, які відбуваються в організації», — сказав Янукович, звертаючись до Володимира Путіна, повідомляє Інтерфакс.
До речі, про включення до сфери інтересів України ще й китайського напрямку писав у своїй колонці для «Дня» міністр закордонних справ Костянтин Грищенко.
Нагадаємо, що головними гравцями у ШОС, створеній не так давно — 15 червня 2001 року, є Росія й Китай. На тлі того, що Україна готова взяти кредит у Китаю в розмірі трьох із половиною мільярдів доларів, ясно, що триває поступове втягування країни в азіатський світ. Зрозуміло, навіщо це Росії. І навіть можна здогадуватися, які цілі має Китай та українське керівництво. Як пише в матеріалі «Українське притягання Китаю» автор «Дня» Юрій Райхель, «із погляду наших чиновників отримання такого кредиту украй важливе, оскільки китайська сторона не висуває жорстких умов і не вимагає контролю за цільовим використанням коштів, що надаються. В умовах досить складної економічної ситуації і зменшення золотовалютних резервів Національного банку це просто манна небесна. Це не МВФ із його жорсткими вимогами гарантій повернення кредитів і відсотків за ними...» А Пекіну «в умовах прогресуючої продовольчої кризи дедалі важче прогодувати своє величезне населення. Тому Україна з її величезним сільськогосподарським потенціалом стає зоною особливих інтересів Піднебесної. Отже, надаючи гроші тепер під не дуже тяжкі, навіть пільгові умови, китайське керівництво, яке може бути дуже жорстким, розраховує на значні дивіденди в майбутньому. Як економічні, так і політичні».
Утім, зовсім не зрозуміло, що виграє від такого повороту на Схід, власне, Україна. Шанхайська організація співробітництва не є східним аналогом ЄС. Як пише Віталій Портников у власній колонці на NEWSru.ua, ШОС залишається організацією прикордонного співробітництва. Її було створено для того, щоб розв’язати проблеми на кордоні з Китаєм. Чи вже пора замислитися про спільний кордон з Піднебесною?
Що і кому цим хоче сказати український Президент? Під час свого виступу з нагоди Дня Незалежності в Палаці «Україна» Віктор Янукович заявив, що «в зовнішньополітичній площині ми залишаємося вірними європейському вибору. Проте інтеграція за будь-яку ціну — за рахунок втрати незалежності, економічних чи територіальних поступок, дозволу втручатися у внутрішні справи — такий шлях ми ніколи не приймали і не приймемо... Водночас ми маємо пам’ятати, якими важливими для України є відносини з країнами СНД, зокрема з нашим найбільшим торговельним компаньйоном і сусідом — Росією. Нам необхідно всебічно розвивати співробітництво з нашими партнерами по СНД, адже саме там — найбільший ринок для українських товаровиробників. Тож ми не повинні залишати поза увагою інтеграційні процеси, які там відбуваються».
Тож що означає в уявленні Президента «змінити позиції» з такою Росією? Що стоїть за цією супербагатовекторністю? Що означає заява щодо ШОС? Ми запитали в експертів «Дня».
КОМЕНТАРІ
«ПРОАЗІЙСЬКИЙ ВЕКТОР НАБУВАТИМЕ ЧІТКІШИХ ОБРИСІВ»
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, політолог, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка:
— Цю заяву Януковича можна трактувати як повернення в Росію — у зовнішньо- і внутрішньополітичному вимірах. До цього часу офіційним курсом залишався європейський вектор: це було проголошено в передвиборчій програмі Президента, і ми бачили, що цей вектор протягом двох років чинна влада намагалася реалізувати. Проте цьому завадили дві суттєві причини. Перша: хоча і декларували мету членства України в ЄС, фактично така інтеграція наполовину відповідала інтересам теперішнього провладного класу. Йдеться про економічні інтереси, які цілком збігалися з європейською інтеграцією. Але така інтеграція не збігалася з цінностями. Це був такий проект інтеграції в Європу без європейських цінностей, на яких базується ЄС. Ця проблема не тільки зупинила інтеграцію України, а й призвела до того, що вона все більше занурюється в міжнародну ізоляцію і ЄС переходить до тиску на Україну. Тож коли Україна потрапляє в таку ізоляцію, у неї залишається єдиний рух — у зворотному напрямку. Під цим тиском Україна розвертається в бік Росії. Цьому сприяє й проведення реформ як модернізації України на тільки авторитарній основі. Відповідно, намагання вибудувати в Україні путінську політичну модель — теж дуже серйозний чинник, який зближує чинну владу з Росією. Для свого політичного збереження сьогоднішня українська влада намагається всіляко зблизитися з Росією в політичному аспекті. Це також підсилює вектор повернення України в Росію.
Третій момент зближення з Росією — мовно-культурний. Мовний закон, який було ухвалено, фактично відкрив ті наміри, які мала чинна влада. Вони полягають у тому, що їм не підходить Україна як національна держава, тобто Україна як Проект «Україна», коли вона є національною державою, яка будується на базі української нації. Україномовних українців розглядають як певну загрозу цьому режиму, оскільки це переважно електорат демократичних сил. Виходить, що для закріплення цього режиму потрібно трансформувати українців у малоросів. Сьогодні такий проект уже й проглядається. Така модель вже вибудована в областях, які визнали російську регіональною мовою. З українців зроблять малоросійський соціум, коли вони втратять свою українську ідентичність разом із тягою до незалежності, до спротиву, і це сприятиме укоріненню авторитарного режиму. Це абсолютно збігається із інтересами Росії.
Звісно, що це визначає і проазійський (євразійський) зовнішньополітичний вектор України, який набуватиме дедалі чіткіших обрисів. Від Президента ми почули, що Україна має намір приєднатися до ШОС (Шанхайської організації співробітництва). Хоча яке географічне відношення до цього азіатського утворення має Україна, дуже важко сказати.
«КИТАЙ РОЗРАХОВУЄ ВИКОРИСТОВУВАТИ УКРАЇНУ ЯК ПЕВНИЙ ПЛАЦДАРМ...»
Андрій КИРИЛЛОВ, керівник представництва ІТАР-ТАКС у Китаї:
— Інтереси Китаю на пострадянському просторі великі. Китай розглядає його як гігантський ринок для своєї продукції. Країни колишнього СРСР жадібно вбирали китайські товари, що для Китаю дуже важливо при його ринковій економіці. Якщо західні країни нерідко в торгівлі ставлять перед Китаєм бар’єр, то на пострадянському просторі для нього більш привільні умови. Тут двобічний інтерес: з одного боку, Китай використовує ресурси країн колишнього СРСР, йдеться не лише про Росію, але й про країни Центральної Азії, які входять до Шанхайської організації співпраці (ШОС). З іншого боку, країни СНД представляють для Китаю величезний ринок.
Україна для Китаю являє ще один специфічний інтерес. По-перше, Китай цікавлять українські технології. Україна в колишньому СРСР була однією з найбільш розвинутих республік у плані науково-технічного розвитку. У неї величезний технічний потенціал, саме в тих областях, які цікавлять Китай. Це — авіабудування і суднобудування, зокрема.
Китай також розраховує використовувати Україну як певний плацдарм на шляху розвитку своїх економічних зв’язків із Західною та з Центральною Європою. На жаль, Китай стикається з певними перешкодами, які перед ним вибудовують і країни ЄС і США. У цьому плані, для Китаю співпраця з Україною являє дуже великий інтерес. На нинішньому етапі, коли Китай хоче експортувати не лише свою продукцію, але й свої капітали. Співпраця з Україною дуже для нього цікава. Природно, що для нього важлива й інвестиційна співпраця з Україною.
Китай буде доволі позитивно ставитися до ідеї приєднання України у формі спостерігача до ШОС. Це сприяє зміцненню інтеграційних зв’язків між Китаєм і сусідніми дружніми країнами. Окрім усього іншого, Китай зацікавлений і в транспортних складових тощо. Китай не приховує свого економічного та політичного зацікавлення Україною. ШОС — організація багатобічної співпраці та економічного партнерства в ряді напрямків. Китайці зацікавлені в тому, щоб ШОС зміцнювався і вони підтримують ідею поступового її розширення. Україна цілком укладається в ці параметри.
— Які б особливості співпраці з Китаєм, враховуючи його експансіоністські інтереси, ви б відзначили? Які реалістичні уявлення повинна мати Україна про Китай?
— Під експансіонізмом ми зазвичай розуміємо певне розширення за рахунок чиїхось інтересів. Навряд чи Україні це загрожує. Та й взагалі ці загрози сильно перебільшено. Проникнення китайців до сусідніх країн, захоплення якихось економічних плацдармів — це скоріше фобії, аніж реальна загроза. У цьому плані США могли б перейматися, оскільки там вже мешкає близько 20 млн. китайців. У Канаді також дуже багато китайців. У Росії та інших країнах їх значно менше. Хоча демографічна присутність Китаю там збільшуватиметься — це тренд нашого часу. Тут усе залежить від правильної організації, хоча протистояти цьому — практично неможливо.
Співпраця Китаю з країнами ШОС і з країнами колишнього СРСР буде досить мирною і взаємовигідною. Освоєння російського Далекого Сходу, без китайського капіталу, техніки та ресурсів — важко собі й уявити. Ці напрямки (китайську техніку і робочу силу, яка досить кваліфікована і добре організована) можуть використовувати і інші країни. Для пострадянських країн це дуже прийнятний варіант, оскільки вони не мають у своєму розпорядженні великих капіталів, проте, можуть купувати непогане китайське устаткування.
Ну і нарешті, китайська електроніка. Росія купує її в дуже великих кількостях, і Україна теж робить це, як і інші країни.
Кажучи про інвестиційну співпрацю, — зараз для китайських інвестицій дуже добрий час. Близько 3 трлн дол. — золотовалютний запас і китайці не так зацікавлені у згортанні своїх валютних резервів, як у їхньому використанні за межами країни.
— Що лежить в основі ШОС?
— Спочатку ШОС виріс із тих переговорів, які вів колишній Радянський Союз із Китаєм з прикордонного питання. Як не дивно, ці переговори тривали дуже довго — понад 30 років — і саме в момент розпаду СРСР і утворення на його території незалежних держав, вони завершилися. На першому етапі переговорів було створено механізм військово-політичної довіри та співпраці в протидії таким небезпечним викликам як тероризм, екстремізм і сепаратизм. Але як зрозуміли лідери країн ШОС (до якої зараз входять шість країн), ШОС дозволяє вирішувати не лише завдання зі зміцнення військово-політичної довіри, але й завдання економічного співпраці та співпраці в багатьох інших галузях. Зараз у багатьох напрямках наука, культура, освіта, медицина — ведуться консультації. Представники країн ШОС зустрічаються на міністерському рівні і спільно розробляють проекти. Проте військово-політична довіра (то, на чому створювалася ШОС), також є важливою складовою платформи Шанхайської організації співпраці. Це те, що можна сказати щодо країн-членів ШОС. Проте ця організація багаторівнева, окрім шести держав-членів є і держави-спостерігачі і країни-партнери. Зараз ШОС провадить таку стратегію, що ці країни можуть брати участь, не будучи членами, в багатьох напрямках співпраці ШОС. Серед цих країн — Індія, Пакистан, Монголія, Іран, Білорусь, Шрі-Ланка. Це серйозна та перспективна організація, в якій перебуває чи не половина людства. Для України підключення до ШОС буде досить вигідним і перспективним.
«ЩОБ ВИЛІЗТИ З РОСІЙСЬКОЇ ДІРИ, ЯНУКОВИЧ ЗАЛУЧАЄ КИТАЙ»
Євген ЖЕРЕБЕЦЬКИЙ, експерт з проблем міжнародної безпеки:
— Українська влада у будь-який спосіб намагається дістати гроші. Але ця публіка надзвичайно неграмотна. Вони не розуміють, що минули ті часи, коли Китай давав незв’язані кредити. Сьогодні він продовжує давати грошові позики, але за певних умов. Наприклад, що Україна дозволить Китаю інвестувати у її промисловість. Китайських інвестицій у Європі страшенно бояться. Скажімо, у Китаї хочуть будувати залізничну дорогу Пекін-Берлін та Пекін-Лондон, яка забезпечить рух потягів зі швидкістю 450 км на годину. Вони вже навіть досягли домовленостей з Росією за цим проектом. Але Європа гальмує, бо всі розуміють, що на кожному полустанку буде анклав китайців. Або інший приклад: Китай збудував завод в Угорщині, і зараз у цій невеликій країні проживає 200 тисяч китайців. Угорці не знають, що з ними робити. Тобто у Європі була негласна домовленість: не дозволяти Китаю інвестувати в Європу, не продавати їм технологій. А Янукович у такій ситуації, що на все готовий. І щоб вилізти з російської діри, залучає Китай. Власне, цим пояснюється і заява про ШОС — це пошук якихось альтернатив. Але Китай для нас також дуже небезпечний. У цієї країни великий дефіцит сільськогосподарських земель. Вони готові на все, щоб цю землю отримати. І, судячи з усього, приватизація в Україні готується під те, щоб останній наш стратегічний ресурс здати Китаю.
