Попри складний економічний та політичний час у країні, відсутність фінансової підтримки зі сторони державної та міської адміністрації — форум відбувся, не втративши зарубіжних гостей і навіть розширивши географію учасників серед українських театрів. Генеральний директор фесту, художній керівник Київського театру «Колесо» Ірина Кліщевська називає цьогорічне «Відлуння» волонтерським, оскільки «заради ідеї», працювали всі: і учасники, й журі, і театри.
Організатори висловлюють велику подяку Посольствам Греції та Литви в Україні, а також Австрійському культурному форуму за те, що фінансово спонсорували поселення у готелях на час фестивалю своїх співвітчизників. Хоча «Відлуння-2015» тривало на безкоштовних засадах, чимало українських театрів виявило бажання взяти в ньому участь.
— Головна ідея була утримати фестиваль, адже вже не раз доводилося його поєднувати з форумом «Подія» або переносити проведення до іншого міста, – зауважує Ірина КЛІЩЕВСЬКА. – У Києві й так небагато театральних фестивалів тому, нашою метою було перш за все, щоб «Відлуння» відбулося.
Цьогоріч було представлено 12 вистав на трьох сценічних майданчиках столиці — основна сцена та камінна зала Театру «Колесо», Мистецько-концертний центр ім. І. Козловського, Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, а також у Музеї-квартирі Павла Тичини.
Головою журі був режисер і хореограф Емануїл Куцуреліс (Афіни, Греція). Гран-прі «Відлуння XVII» «За кращу виставу та акторський дебют» отримала актриса Августе Поцюте (вистава «Прощавай, настроювач!») із Вільного театру (Клайпеда, Литва). У номінації «За кращу чоловічу роль» журі відзначило актора Петра Миронова (вистава «Чорний птах з білою відзнакою», Київський театр «Астрея»), а «За кращу жіночу роль» — актрису Тетяну Єрентюк (вистава «Марина», Запорізький український музично-драматичний театр ім. В. Магара).
Слід відзначити, що цього року було дуже багато вистав, за основу яких була взята поезія. Глядачі могли послухати різножанрові вірші, що були тісно переплетені з драматичними подіями з життя самих поетів, — Павла Тичини, Василя Стуса, Марини Цвєтаєвої, Володимира Маяковського, або ж побачити нову інтерпретацію творів Тараса Шевченка та Ліни Костенко. Неймовірна атмосфера царювала у виставі «Сріблясті голуби у небесах», що проходила у Музеї-квартирі Павла Тичини: завдяки чудовій грі та природному, такому собі «родинному існуванні» з публікою, що постійно знаходилася за крок від актора, Євген Нищук, наче чарівник, оживляв усі речі поета, його помешкання і таким чином доля Тичини відкривалася з нового, незнаного ракурсу.
По-особливому, дуже трепетно й щемливо, аж до сліз, прозвучала підліткова максималістська любов дівчат із вистави «Прощавай, настроювач!» і «Наталчина мрія». Загалом, можна сміливо зауважити, що всі вистави поєднала вічна тема любові: до самого себе (як пошук власного я), до чоловіка чи жінки (як підліткове кохання або у сімейному статусі), до улюбленої роботи (як покликання душі до творчості), до Батьківщини, рідної землі та мови.
— Найбільш сучасно прозвучала на цьому фестивалі тема України, - вважає член журі, відомий театрознавець Валентина ЗАБОЛОТНА. - Були цікаві пошуки, наприклад, із Музеєм Павла Тичини, як сама форма подачі матеріалу. Мене вразив Стус у виконанні Петра Миронова — його версія долі й творчості поета. Впродовж вистави я плакала, хоч це рідко зі мною буває, а тут я була схвильована до глибини душі.
І ще одна тема прозвучала актуально — боротьба людини за саму себе. Це й вистава «Храм її диявола» про Мерилін Монро, і херсонська «Наталчина мрія», і литовська «Прощавай, настроювач!». Це дуже важлива проблема на сьогодні. На відкритті я говорила: «Це фестиваль моновистав. Всі ми в цьому світі — моно». Таким чином нам лишається боротися перш за все за себе. І нехай не думають, що я закликаю до егоїзму — просто треба відрізняти егоїзм і егоцентризм. Я проти «центропупенків», котрі вважають, що світ обертається навколо них. Я за егоїстів, які переймаються тим, щоб людям навколо них було комфортно, добре і спокійно. Ми мусимо боротися за себе, за свою волю, здоров'я, добробут, за те, щоб у нас було багато друзів, щоб ми мали на кого опертися і щоб вони могли опертися на нас. І ця тема боротьби людини за саму себе — це, на маю думку, дуже важливий момент сьогодення.
— Окрім визначених нашими експертами номінацій, мені би хотілося відзначити виставу «Наталчина мрія», - сказала Ірина КЛІЩЕВСЬКА. - Проте не тільки акторське виконання Євгенії Кірсанової, а цікаву, філігранну, майже ювелірну роботу режисера Сергія Павлюка з актрисою. Вражаюча зібраність і локалізація внутрішнього стану персонажу. Звичайний глядач це не побачить, мені це видно, бо я теж постановник і знаю цю нелегку працю. Я би дала за це окрему премію.
Також мене здивував Максим Булгаков, який взагалі артист балету у Театрі оперети. У нього чудові акторські здібності, яскравий темперамент, цікаві засоби виразності. А ще я була приємно вражена організацією Житомирського театру. Вони приїжджали до фестивалю, щоб оглянути майданчик, за день до показу приїхала велика постановочно-організаторська група з декораціями. Їм вдалося створити неймовірне враження польоту — точніше падіння-крах лайнеру.
Є в планах фестивалю розширити місце проведення вистав — задіяти ще сценічні майданчики, аби більше глядачів могли відвідати вистави фестивалю. Добре було б задіяти перекладачів та апаратуру для перекладу зарубіжних постановок. І хоча це не так важливо, проте грошовий приз для переможців був би теж дуже приємним. Та найголовніше, щоб фестиваль «Відлуння» продовжував надалі існувати, рости, розвиватися, набувати нових форм виразності…
