В Одесі триває туристичний сезон, проходять культурні заходи європейського та світового рівня, такі як «Odessa Classics» та «Одеський міжнародний кінофестиваль». Відбуваються суттєві політичні зміни — нові призначення на ключових посадах. Одесити чекають на реформи у багатьох сферах та покращення життя в регіоні. Водночас, яким би спокійним не виглядало місто зовні, війна дається взнаки. До Одеси прибувають нові борти з пораненими військовими, волонтери невтомно працюють, а інформаційна війна не послаблюється.
Олена ОЛIЙНИК, начальник управління культури і туризму, національностей та релігій Одеської ОДА:
— Культурний процес як у місті, так і в області гіперактивний: громадські організації та активісти приділяють йому багато уваги та активно беруть участь, відбувається велика кількість заходів, театральних прем’єр. Одеські творчі колективи та виконавці отримують нагороди на міжнародних та всеукраїнських фестивалях. Також вперше в Одесі представники ОБСЄ спільно з управлінням культури і туризму, національностей та релігій ОДА провели семінар з питань прав національних меншин і віросповідувань. За п’ять місяців цього року іноземних туристів в Одесі стало на 2% більше порівняно з цим періодом минулого року — близько 807 тисяч. Це показник низького сезону, однак ми в перспективі очікуємо зростання до 6%. Особливою популярністю зараз користуються етномаршрути.
Це все хороше. Щодо поганого, точніше сказати, проблемного. Є проблеми, які потребують вирішення на законодавчому рівні. Ми на шляху реформування, як і вся країна. І один з найважливіших напрямків реформування культури — це необхідність введення контрактної основи в театрах — тобто зміни до Закону України «Про театри і театральну справу». Крім того, є чимало проблем, пов’язаних з ремонтом, матеріальною базою, необхідністю переглянути і організувати роботу музеїв, театрів, творчих навчальних закладів.
Михайло ЖУРАВЕЛЬ, директор «Одеського культурного центру»:
— З хорошого хочу відзначити, що на стратегічній сесії регіону за участі голови Одеської ОДА Міхеіла Саакашвілі кластер культури був розглянутий на рівні з економічним сектором. На сесії було зафіксовано багато цікавих думок, напрацьована стратегія та бачення культурної Одеси до 2020 року. Зараз одеське управління культури проводить фестиваль фестивалів «Хочу в Одесу», де організатори різних за жанром культурних форумів представлять свої дітища. Особисто для мене важливо, що в Одесі, попри всі труднощі та перешкоди, відбудеться восьмий театральний фестиваль «Молоко». Однак, на мою думку, в більшості випадків безвідповідальність, дилетантизм та непрофесіоналізм гальмують розвиток культури в регіоні. Не вистачає молодих спеціалістів — амбітних, креативних, глибоких. У людей, які повинні рухати культурний сектор, зазвичай відсутня мотивація. Для них головне заробити гроші, і тому ця діяльність втрачає культурну цінність. Час швидко міняє пріорітети та цінності, тому істинні цінності забуваються, їх складно донести.
Олена IВАНОВА, доктор наук з соціальних комунікацій:
— Спостереження за одеським інформаційним простором, його гравцями і споживачами в режимі «тут і тепер» провокують появу суперечливих і похмурих думок. З одного боку, уже майже кожен знає, що телебачення, та й інші ЗМІ, чинять на аудиторію сильний і переважно негативний вплив. Натомість, як саме це відбувається і де криється інформаційна небезпека, усвідомлює далеко не кожен читач, глядач, слухач, навіть серед тих, хто спеціально цікавиться питаннями ведення інформаційної війни, пропаганди. Інформаційний простір дуже засмічений не лише спеціальними «пастками», які мають ввести в оману громадськість, а й значною кількістю неточних, неактуальних, безглуздих повідомлень (іншими словами — шуму), які втомлюють аудиторію та штовхають її до «альтернативних» джерел інформації, зокрема чуток. Майже кожен з нас охоче долучається до споживання та поширення чуток, хоч і розуміє ненадійність цього каналу. Варто лише вийти на люди (транспорт, кав’ярня, магазин), аби почути пояснення всьому тому, про що повідомили професійні ЗМІ: хто насправді керує кадровими призначеннями, кому війна на сході вигідна і як саме, що по суті стоїть за патріотичною поведінкою тощо. Так і живемо: дізнаємося, ділимо навпіл, слухаємо пояснення, нікому не довіряємо, ні від кого нічого не чекаємо, постійно відчуваємо інформаційний голод та жаліємося на перенасичення інформацією.
Вікторія КРОТОВА, волонтер:
— Волонтерство коштувало мені гарної роботи. Головне, що сім’я мене підтримує, і розуміє, що навіть коли я вдома, мене «немає»: я не проводжу час з ними, а пишу звіти, розмовляю по телефону з бійцям тощо. Мені дуже хочеться, щоб війна закінчилася скоріше, щоб можна було повернутися до нормального життя. Хоча я усвідомлюю, що попереду ще велика робота по поверненню хлопців, які повернулися з війни, до цього нормального життя, реабілітація, соціальна адаптація, пошук роботи для них. За ці майже півтора року всі дуже втомилися. Допомога скоротилася в рази, і кожен дарувальник (як ми їх називаємо) на вагу золота. Багато волонтерів «зловили зірку» і стали вважати себе мало не небожителями, забувши про те, хто такий насправді волонтер і для чого вони прийшли в це волонтерство. Воістину, випробування «мідними трубами» найважче. Проходять далеко не всі. Хтось працює на результат, а хтось любить себе в цьому процесі і йому результат не так важливий, як загальне поклоніння. Найгірше те, що ситуація в країні в цілому не змінилася. Все та ж гнила система, все ті ж люди на місцях. Так само нічого і ніхто не хоче змінюватися. Я не знаю, скільки років має ще пройти, щоб підхід у людей в головах змінився. Але одне знаю точно: ми обов’язково переможемо, просто випробування випали дуже складні і всі відразу. Але коли чуєш в трубці: «Віка, привіт, це я, Коля, спасибі тобі за все, у мене все вже добре» — це дорогого варте, повірте.
Олена ПАВЛЕНКО, президент благодійного фонду «Бджілка»:
— Багато хто зараз перемкнувся на допомогу переселенцям, армії, пораненим військовим. Благодійному фонду працювати стало значно складніше. Але сказати, що гроші на дітей зовсім не надходять, я теж не можу. Головна проблема зараз не в тому, що підопічним нашого фонду не переказують кошти, а в тому, що зросли ціни на медикаменти, а курс долара нестабільний. Заявок на надання допомоги стало більше, а необхідні суми на операції зібрати майже неможливо, оскільки гривня сильно знецінюється. В результаті страждають найбільш незахищені люди — маленькі діти.
