Нещодавні драматичні події в Каїрі, можливо, затьмарили собою кризу на Сінайському півострові. Але цивільний державний переворот президента Єгипту Мухамеда Морсі, в результаті якого він усунув з посади начальника верховного командування армії, генерала Мухамеда Хуссейна Тантаві, не знизив важливості наявних там проблем.
На початку цього місяця терористи-джихадисти узяли в облогу єгипетську військову базу на Сінайському півострові, убивши 16 єгипетських солдатів. Потім вони викрали два БТРи і помчали до кордону з Ізраїлем. Один БТР не зміг прорватися через прикордонний перехід; другий пробрався на територію Ізраїлю, після чого його зупинила Армія оборони Ізраїлю. У відповідь збройні сили і служба безпеки Єгипту розпочали наступ проти бандитів-бедуїнів Сінайського півострова, а Морсі змусив піти у відставку директора Служби загальної розвідки і звільнив губернатора провінції (мухафази) Північний Сінай.
Ці епізоди підкреслили складність політичного пейзажу Близького Сходу, що змінюється, крихкість політичного устрою Єгипту після відставки Хосні Мубарака і вибуховий потенціал Сінайського півострова, який, хоча і є малонаселеним, межує з Ізраїлем і з палестинським анклавом сектору Газа. В цілому, після усунення від влади Хосні Мубарака торік безпека на Сінайському півострові погіршилася і регіон став благодатним ґрунтом для ісламського екстремізму.
За єгипетсько-ізраїльським мирним договором 1979 р. Сінайський півострів підлягав значній демілітаризації для того, аби слугувати буферною зоною між двома колишніми супротивниками. Туризм і газопроводи, що пов’язують дві країни, забезпечили місцевих бедуїнів економічними ресурсами.
Але в міру занепаду режиму Мубарака контроль уряду над бедуїнами слабшав. Палестинські бандити із сектору Газа (що став активною ареною ізраїльсько-палестинської конфронтації відтоді, як 2007 р. владу там здобув рух ХАМАС) і терористи-джихадисти об’єдналися з «Аль-Каїдою», і значно більша мережа «світового джихаду» проникла на Сінайський півострів. Скориставшись тим, що уряд нехтував цим регіоном, вона стала підігрівати серед місцевого населення відчуття того, що їхні громадянські права ущемлюються.
Ізраїльтяни висловлювали невдоволення з приводу «холодного миру» Мубарака, але цінували те, що він дотримувався фундаментальних положень договору. А тепер поведінка його наступників зі збройних сил і асоціації «Брати-мусульмани» повернула проблеми безпеки і порушила складні питання про майбутнє регіону.
Приміром, у серпні 2011 р. банда джихадистів із сектору Газа захопила єгипетську заставу на ізраїльському кордоні і вбила вісім цивільних осіб Ізраїлю. Їхньою метою було ще більше зіпсувати ізраїльсько-єгипетські відносини, які й так крихкі як ніколи. І вони досягли успіху в цьому: під час цього інциденту солдати Армії оборони Ізраїлю випадково вбили кількох єгипетських солдатів. А нездатність єгипетських сил безпеки запобігти погрому протестувальниками ізраїльського посольства в Каїрі довела ситуацію до межі катастрофи.
Невизначеність і безлади, що мали місце в Єгипті останні півтора року, підживлюють беззаконня, що посилюється на Сінайському півострові. Минулого місяця було висаджено в повітря трубопровід, що перекачує єгипетський природний газ до Ізраїлю і Йорданії (15-а така атака з часу падіння режиму Мубарака). Він залишається в неробочому стані й досі.
На цій арені діють чотири основні гравці: Ізраїль, Єгипет, ХАМАС і сінайські джихадисти. Ізраїлю потрібні передусім мир і стабільність. У зв’язку з цим ізраїльські лідери чекають від єгипетського уряду відновлення його влади на Сінайському півострові, і, незважаючи на положення мирного договору, погодилися з проханнями Єгипту посилити його військову присутність в регіоні.
Окрім того, Ізраїль практично втратив усі надії отримати обумовлені поставки газу з Єгипту і не тисне на Єгипет з метою задоволення своєї вимоги заблокувати проникнення сучасної зброї до сектору Газа. Ізраїль має твердий намір не діяти проти терористичних угруповань і їхньої інфраструктури на єгипетській території. І зважаючи на тісні зв’язки ХАМАСу з «Братами-мусульманами» Єгипту, політична партія яких стояла за успішною президентською кампанією Морсі, Ізраїль утримався від дій у відповідь проти терористичних і ракетних атак із сектору Газа.
Але роз’єднаний уряд Єгипту не зміг розробити настільки ж послідовної політики. Відносини з Ізраїлем підтримуються міністром оборони, генерал-лейтенантом Абдулом аль-Шисі і вищими керівниками військової служби безпеки, які мають твердий намір підтримувати мирні відносини з Ізраїлем і закріпити владу Єгипту на Сінайському півострові. З їхнього погляду бандити-бедуїни, сінайські джихадисти, ХАМАС та інші угруповання сектору Газа загрожують національній безпеці Єгипту. Але їхня воля і можливості зробити цей погляд політичним курсом обмежені.
Тим часом Морсі і «Брати-мусульмани» ведуть подвійну гру. Тоді як Морсі засудив нещодавні акти насильства (особливо умисне вбивство єгипетських поліціянтів) і виступив з прихованою загрозою рухові ХАМАС, «Брати-мусульмани» опублікували заяву із звинуваченням у вчиненні цього нападу ізраїльської розвідувальної служби Моссад; цю заяву повторив і прем’єр-міністр сектору Газа з ХАМАСу Ісмаїл Ханія.
Рух ХАМАС, до речі, теж веде подвійну гру. Втративши підтримку Сирії, він сподівається на те, що єгипетські «Брати-мусульмани» нададуть спорідненому з ним рухові політичну і логістичну допомогу. Проте ХАМАС дозволяє радикальним палестинцям і джихадистским угрупованням сектору Газа проводити операції на Сінайському півострові.
Четвертий гравець, сінайські джихадисти, складається передусім з бедуїнів, окреме походження і тривала соціальна ізоляція яких призвели до того, що деякі з них ідентифікують себе з радикальними ісламістськими угрупованнями (часто працюючи на Аравійському півострові). У той час як головною метою цього угруповання є підривання ізраїльсько-єгипетських відносин, вони не уникають і прямих дій проти єгипетської держави. Зважаючи на їхнє стратегічне розташування, сінайські джихадисти легко можуть бути використані великими терористичними мережами для нападу на стратегічно важливі райони, такі як Суецький канал.
Уряд Єгипту був принижений і розгніваний останньою терористичною провокацією. Але поки що зарано говорити про те, чим є його суворі заходи щодо гарантування безпеки на Сінайському півострові, — одноразовою операцією з метою заспокоєння розгніваного населення чи початком серйозної кампанії за розв’язання взаємопов’язаних проблем Сінайського півострова і сектору Газа. Також ще зарано говорити про те, чи перестановки посадових осіб у Каїрі, зроблені Морсі, були пов’язані з подіями на Сінайському півострові чи прискорені ними. Але очевидно, що вибуховий потенціал Сінайського півострова посилився в результаті приходу до влади «Братів-мусульман».
Канал зв’язку Ізраїлю з Єгиптом через військових, що тривалий час існував, зник, і невідомо, чи буде він замінений аналогічним каналом. ХАМАС і бедуїнів Сінайського півострова, найімовірніше, підбадьорять останні події в Каїрі. Але в міру реалізації внутрішньої політики Єгипту Ізраїлеві, який був змушений поводитися дуже акуратно у відносинах з Єгиптом і Сінайським півостровом починаючи з січня 2011 р., в найближчому майбутньому доведеться бути ще обачнішим.
Проект Синдикат для «Дня»
Ітамар РАБИНОВИЧ — колишній посол Ізраїлю у США (1993—1996 рр.), нині працює в Тель-Авівському університеті, Нью-Йоркському університеті та Інституті Брукінгса.
