Недавнє створення рельєфної фрески-портрету Сергія Нігояна британо-португальським митцем Алешандре Фарту, наміри громадських активістів відкрити цілий квартал стріт-арту в центрі Києва, регулярні робочі візити відомих західних муралістів (мурали — стріт-артистські розписи на стінах) в Україну тішать шанувальників вуличного живопису — чи, краще сказати, живопису вулиць, — і бентежать городян з більш консервативними смаками. З огляду на це незайве пригадати, чим є стріт-арт на Заході.
Недавно, сортуючи фотографії, зроблені в Сан-Франциско, в районі латиноамериканської бідноти Mission (Місія), знаменитому якраз своїми муралами, я знайшов два цікаві посилання. Перше — на сайт організації під назвою Mission Art 415, заснованій у 2007. Почалася вона з двох людей — Лайзи Брюер і Рендольфа Боуза, котрі не змогли змиритися з тим, що їх нове місце проживання, незважаючи на романтичну назву Лілак-стріт, що означає Бузковий провулок, являло собою суміш дешевого борделю, наркопритону й громадської вбиральні. Лайза і Рендольф зробили Лілак пристановищем для стріт-артистів, перетворили його на галерею просто неба, і, таким чином, на туристичну атракцію, а фокус завсідників провулку, як написано на сайті, «змістився від самознищення до самовираження».
З тих пір Mission Art 415 розвинувся в потужний рух. Вони працюють в цілому з 375 художниками й за їх допомоги джентрифікували — тобто зробили чистими і безпечними для проживання — 12 сан-франциських кварталів у цілому.
Друге посилання — на веб-сторінку американського мураліста Джоела Бергнера. Нащадок євреїв-біженців з Європи, він починав з підліткового «бомбінгу» — тобто малювання нелегальних графіті — і відповідних проблем з поліцією, взагалі вів доволі неблагополучне життя. Наразі для Джоела, як і для Mission Art 415, стріт-арт — спосіб поліпшення реальності. Він їздить по всьому світу, від Африки до Близького сходу, від США до Бразилії, працює з неповнолітніми ув’язненими, викладає мистецтво в бідних і небезпечних районах, опікується дітьми з розумовими і фізичними вадами, був спостерігачем на президентських виборах у Сальвадорі, і при тому встигає малювати.
І це не унікальна ситуація окремих митців. Вищезгаданий Алешандре Фарту переважно працює з громадами, а найважливіше питання для нього — «чи моє мистецтво робить щось для світу?» — звучить геть не патетично (див. «День» від 16.07.2015) Його приїзд до Києва, створення портрету Нігояна були в першу чергу жестом солідарності з українським народом. Культова стріт-артистка Swoon (інтерв’ю з нею свого часу так само виходило в «Дні»), при тому, що давно досягла успіху на міжнародних виставках і бієнале, лишає свої вражаючі графічні роботи в нетрищах Латинської Америки, де ніхто, окрім місцевої бідноти, їх не побачить. Так само знаменитий підпільник Бенксі розмальовує розділову стіну між Ізраїлем і Палестиною. Прикладів багато, і ґрунтуються вони якраз на вуличному родоводі стріт-арту. Це мистецтво соціальне за визначенням, що жодним чином не порушує його самодостатності; це шедеври сусіднього кварталу, свято там, де ніякого свята бути не може, виклик щоденній рутині тротуарів, бідності естетичній і економічній.
Наш стріт-арт тільки спинається на ноги. Є талановиті автори, але замало, і тому запрошення найкращих художників з-за кордону корисне у всіх сенсах. Якщо ж казати про місця, то гідні розписи не зашкодять центру Києва, але в першу чергу стріт-арт має йти на околиці, на сірі стіни радянських мікрорайонів, перетворювати території знеособлення на об’єкти мистецтва.
Або, як написали українець Давид Бурлюк і росіянин Володимир Маяковський сто років тому в декреті «Про демократизацію мистецтв»:
«Нехай самоцвітними веселками перекинуться картини (фарби) на вулицях і площах від будинку до будинку, тішачи, облагороджуючи око (смак) перехожого.
Художники і письменники зобов’язані негайно взяти горщики з фарбами і пензлями своєї майстерності ілюмінувати, розмальовувати усі боки, лоби і грудей міст, вокзалів і вічно біжучих зграй залізничних вагонів.
Нехай відтепер, проходячи по вулиці, громадянин буде насолоджуватися щохвилини глибиною думки великих сучасників, споглядати барвисту яскравість красивої радості сьогодні, слухати музику — мелодії, гуркіт, шум — прекрасних композиторів усюди.
Нехай вулиці будуть святом мистецтва для всіх».
