«У грудні 1934 року в моїй і Зерова присутності Рильський прямо заявив, що в Україні буде занедбано все українське доти, доки Україна не стане самостійною національною державою». Це один із багатьох доносів, які писали на Рильського. У період комуністичних репресій поета врятувало лише те, що він написав «Пісню про Сталіна». Проте не слід забувати, що саме Рильський допомагав повернутися в літературу письменникам, яким не вдалося уникнути сталінської розправи, але пощастило дожити до звільнення із комуністичних концтаборів. Так, він допоміг оселитися в Ірпені, поблизу Києва, й увійти в літературний процес перекладачам — феноменальному Григорію Кочуру і ветеранові ОУН та УПА Дмитрові Паламарчуку, які повернулися в Україну після ув’язнення і заслання. Можна назвати й інші імена.
Цьогоріч 19 березня минуло 120 років з дня народження українського поета, перекладача, мистецтвознавця, академіка, лауреата державних премій Максима Рильського.
Класик української поезії мав власну дачу в Ірпені з 1938-го до 1951 року з перервою на час німецько-фашистської окупації. Але й раніше Максим Рильський бував в Ірпені, прогулювався берегами нашої річки від витоків до впадіння у Дніпро. Максим Рильський любив Ірпінь. Він порався в саду, писав вірші і грав на роялі. Тут поет написав твори «Молодий садок», «Ніч колихала», «Димом котиться весна», «Медитації», «В моїм будиночку, в зеленім Ірпені» та інші про це містечко. Максим Рильський ловив рибу в річці Ірпінь і написав цикл віршів «Рибальські сонети». Місцева природа надихала поета. На дачі він тримав собаку і кота. 1942 року Максим Рильський написав поему «Жага», в якій згадував Ірпінь.
В ірпінському будинку Максима Рильського декламували свої вірші Володимир Сосюра та Андрій Малишко. Тут гостювали Остап Вишня, Юрій Яновський, Юрій Смолич, композитор Сергій Жданов та інші українські митці. Тут палахкотіло вогнище української культури. Максим Рильський бував у ірпінського художника Матвія Донцова, спілкувався з іншими ірпінцями...
В Ірпені народився перший онук поета, котрого на честь діда назвали Максимом.
1951 року Максим Рильський продав ірпінську дачу письменникові Вадиму Собку, а сам перебрався в Голосіїв, але до кінця своїх днів згадував Ірпінь.
Будинок по вулиці Центральній, 15, який продовжували називати будинком Рильського, свого часу знов було продано. Його було збудовано з дубового бруса, оббито дранкою і поштукатурено. Останні роки він був у занедбаному стані. Я закликав відремонтувати будинок і встановити на ньому меморіальну дошку.
МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ З ДРУЖИНОЮ КАТЕРИНОЮ В ІРПЕНІ / ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ АВТОРА
24 липня — 49-ма річниця з дня смерті Максима Рильського. А 20 — 21 липня будинок Максима Рильського було знесено. Ще 20 липня представники відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міськради вимагали у подружжя Раїлків, яке зносило будинок, припинити руйнування, навіть звернулися до міліції. Але Раїлки відповіли: «Це наша приватна власність. Що хочемо, те й робимо. А документа, що це пам’ятка, немає». Колишню дачну ділянку Рильського поділили навпіл між двома власниками. Виникає запитання: чому відділ архітектури затвердив поділ, згідно з яким межа між ділянками проходить через будинок? Письмового дозволу на знесення будинку немає. Але, як свідчить практика, в таких випадках власник сплачує штраф, і на цьому справа закінчується.
Хто винен? Очевидно, в цій ситуації частково винна кожна сторона конфлікту. Сесія Ірпінської міськради могла б ухвалити рішення, що будинок Рильського є пам’яткою. Потім це рішення необхідно було затвердити на обласному рівні. Громадськість зробила таку спробу, але нічого з того не вийшло. Та й правління Спілки письменників мало б звернутися з відповідним зверненням до ірпінської адміністрації. Звичайно, стовідсоткової гарантії це не дало б, але все-таки...
Того ж дня, 24 липня, в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відбулася зустріч голови Національної спілки письменників України Михайла Сидоржевського, директора Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського Вікторії Колесник і директора Будинку письменників Олександра Гордона з начальником відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міськради Євгенією Антонюк і представниками місцевої громадськості.
Що робити тепер? Викупити ділянку й відбудувати меморіальний будинок? Владислав Раїлко погоджується продати ділянку за сто тисяч доларів. Чи реально це? Ірпінська влада може порушити проти Раїлків кримінальну справу. Але що це дасть? Інший варіант нам підказує ірпінський художник Борис Піаніда. Свого часу з його ініціативи було встановлено пам’ятну стелу біля будинку, де в Ірпені мешкав художник Федір Кричевський. Такий пам’ятник необхідно встановити біля колишньої дачі Максима Рильського.
Подружжя Раїлків, яке придбало половину колишньої дачі Рильського і знесло будинок, віддало садові цементні вази, що «пам’ятають» великого поета, Ірпінському історико-краєзнавчому музею. Одна ваза потребує реставрації.
А поки що в експозиції Ірпінського історико-краєзнавчого музею можна побачити світлину будинку Максима Рильського та світлину самого поета в його ірпінському яблуневому саду.
