Начальники землі російської люблять об’їжджати анексовані у сусідів землі. Чи то себе показати всьому народові і особливо новим громадянам, чи то всьому світу продемонструвати бажання захищати розбійним чином вихоплене.
Адже так звана п’ята колона не дрімає. Ось намагалася з використанням найдемократичніших, хоч і з російською специфікою, місцевих виборів проповзти до регіональних законодавчих зборів.
Звичайно, на 86% народ, який підтримує владу, особливо їм розгулятися б не дав, але навіть єдиний депутат ярославської обласної думи вбитий Борис Немцов наочно показав, що й один у полі може бути воїном. Отже жарти і експерименти тут не дуже доречні. Ось чому з Москви зателефонували і сказали досить ясно за класиком: тримати й не пущати.
З Кримом ситуація стає все більш складною. Була в московських правителів певна надія обміняти анексію півострова на мир в Донбасі. Не вийшло. Більше того, санкційні та обмежувальні заходи стають усе більш жорсткими. Глухий кут, в якому опинилася Росія, стає все більш глухою і виходу з нього не видно.
З іншого боку, з Кримом проблеми не лише зовнішні, пов’язані з Україною і іншими країнами. Все більше загострюються проблеми внутрішні.
Фінансування півострова вже серйозно позначається на федеральному бюджеті. Анексований регіон виявився настільки фінансово неспроможним, що такого ніхто й передбачити не міг тоді, коли приймалася ухвала про його приєднання. Тоді як іде загальне урізування практично всіх статей бюджету, з Сімферополя і Севастополя весь час вимагають додаткових коштів.
Прем’єр-міністр Дмитро Медведєв під час своєї поїздки до регіону досить чітко дав зрозуміти, що ніяких додаткових коштів не буде, потрібно шукати на місцях, але прохань про фінансування менше не стало.
Ще одна вельми складна й болісна проблема. Лідери місцевих сепаратистів вирішили, що за їхню зраду України вони нагороджуються повною владою над регіоном за образом і подобою Рамзана Кадирова в Чечні. Звідси поголовна крадіжка передаваних з центру коштів, ручний розподіл земельних ресурсів і припинення будь-яких спроб контролю з боку Москви.
І ще один украй тривожний факт. Кадри, які скеровуються з центру, максимально блокуються і їм створюють такі умови, що працювати просто неможливо.
Останній вельми характерний випадок. Губернатор Севастополя Сергій Меняйло звільнив директора «Національного заповідника «Херсонес Таврійський» Андрія Кулагіна і призначив на цю посаду благочинного Севастопольського округу Української православної церкви Московського патріархату протоієрея Сергія (Халюту). Трудовий колектив заповідника виступає проти призначенця губернатора. Про це працівники відкрито заявили севастопольському губернаторові, коли той представляв нового керівника.
Директор із церковних не має світської вищої освіти. Проте можновладців це не бентежить. На зауваження працівниці «Херсонеса»: «Ви нам ще петеушника пришліть!» — прозвучала відповідь губернатора цілком у дусі російської влади: «Треба буде — пришлемо!»
Скандал у Севастополі докотився до Москви. І відбувається він на тлі іншого. У Петербурзі російська православна церква вимагає повернути їй Казанський собор, який у даний момент є великим музеєм.
У Білокам’яній від дій севастопольського губернатора відхрестилися, поставивши його тим самим у вельми скрутне становище. У даному випадкові проблема в тому, що за заповідником, який фактично перебуває в межах міста, закріплено значні земельні площі. Легко собі уявити, як багато тих, хто бажає відхопити для себе дорогої землі. У прямому й переносному значенні. Як пише газета «Московский комсомолец», Слідчий комітет Росії (СКР) порушив кримінальну справу проти колишнього генерального директора заповідника Леоніда Марченка, колишнього начальника відділу охорони об’єктів культурної спадщини Севастопольської міської державної адміністрації Світлани Шевченко, а також керівника підприємства «Археополіс» Сергія Юткевича за афери з землею. У результаті їхніх дій до приватної власності незаконно передали понад 24 га землі, на якій розташовано пам’ятки археології.
Ось і виходить, що без національного лідера ніхто не може розв’язати севастопольський, вірніше кримський вузол, який затягується все сильніше.
Формально президент Росії планує досліджувати пам’ятки півострова разом з Російським географічним товариством для чого передбачає відвідати місця, пов’язані з маршрутом Великого шовкового шляху, і античні судна на дні Чорного моря. Мабуть передбачається відповідне занурення.
Мабуть давно начальник землі російської не радував своїх підданих якимось польотом на чолі зграї білих журавлів для їхнього порятунку. Або займався в Убсунурській улоговині в Туві порятунком снігового барса. Справа, звичайно, потрібна, але набагато важливішим є занурення у воду, наприклад, Балтійського моря поблизу острова Гогланд, де було виявлено затонулий 1869 року вітрильно-ґвинтовий фрегат «Олег».
Народ повинен знати, про це поклопочуться федеральні канали, що найголовніший керівник на суходолі, на воді і в повітрі весь час зайнятий турботами про природу, і, найголовніше, речовими частинами історії держави російської. Наскільки це саме історія Росії, а наскільки інших країн і привласнена Москвою, окреме питання.
Для Путіна історія має політичне значення. Саме з опорою на неї обґрунтовується анексія Криму і порушення недоторканості кордонів у Європі. Саме привласнення чужої історії, змішування понять Русь і Росія — основа нинішньої московської зовнішньої і внутрішньої політики. І візит Путіна до Криму з тієї ж серії.
Якщо ж відвернутися від телевізійної картинки, то поїздка російського президента на півострів має сприяти вирішенню взаємозв’язаних як внутрішніх, так і міжнародних проблем.
Для міжнародних стосунків перебування російського президента в Криму стане свого роду відповіддю на посилення вже оголошених санкцій і обмежень з боку США і, скоріше за все, Європи.
Сенс таких дій російського начальника начебто дуже простий. Ви проти нас санкції, а ми підсилюємо свою присутність у Криму. І жодні ваші дії цьому не перешкодять.
Проте це не більше аніж, як кажуть англійці, to bite the bullet — кусати кулю, по-нашому проковтнути гірку пілюлю. І при цьому робити щасливе обличчя.
Насправді, все це від уже зазначеної повної і глухої безвиході. Будь-які спроби знайти хоч якесь вирішення як кримської, так і донбасівської проблеми в розумінні Путіна і Ко тягнуть за собою великі втрати. У тому числі і розгойдуванням внутрішнього становища. Так звана стабільність стала чимось на зразок релігійної догми для московської пропаганди і мешканців тамтешніх коридорів влади.
Українській владі на майбутній візит Путіна до анексованого Криму потрібно реагувати доволі жорстко. Навіть на словах. Світ має знати, що навіть вершка своєї території ми не віддамо, і за територіальну цілісність нашої країни боротимемося. Якщо потрібні роки, якщо буде потрібно, то й поодинці.
