Свою офіційну назву «М-1» автомобіль отримав на честь голови Раднаркому СРСР тих часів В’ячеслава Молотова, а потім по-народному, виходячи з цього індексу, його стали ласкаво називати «Емкою».
Цей автомобіль став дійсно значимим творінням інженерів і конструкторів того часу. Модель М-1 змінила перший радянський масовий автомобіль ГАЗ-А, образно кажучи, «раму» на колесах з мінімумом вигод, з відкритим кузовом, який не захищав від опадів. Фактично це була застаріла фордівська розробка 20-х років — модель Форд-А, перерахована з дюймової системи на метричну.
У той же час у Європі й Америці 1930-ті та 1940-ті роки характерні революційними новинками в автомобілебудуванні. На той час західний світ масово виробляв досить комфортні, а деякі й надкомфортні автомобілі класу люкс, з потужними моторами, з розкішними диванами й обладнанням салону аж до радіоприймачів. Було розроблено нові типи підвісок, які дозволяють максимально гасити нерівності доріг, з гідравлічними муфтами в трансмісії, що істотно підвищує плавність перемикання передач, з новими конструкціями гальм на всі колеса та іншими технічними новаціями.
Проте прообразом «Емки» послужила досить «бюджетна», прагматична модель автомобіля «Форд» В-40А «Седан» 1934 року, розрахована на масового американського споживача та конвеєрне складання. Саме креслення цієї моделі були запитані в ході виконання контракту з фірмою Форд на 10-річний технічний супровід автомобільного заводу в тоді ще Нижньому Новгороді, перейменованому на місто Горький 1932 року. Проте просте копіювання справедливо не влаштувало горьківських конструкторів. Річ у тім, що модель Форд була досить слабкою в підвісці, оскільки розрахована на американські дороги, а також мала окремі складні елементи у виробництві, важкодосяжні для радянських промислових технологій тих часів.
Тому для творчого колективу конструкторів та інженерів, очолюваного А. Ліпгартом, який згодом став легендарним, стояло завдання зробити максимально технологічну, просту в обслуговуванні та міцну, поліпшеної прохідності машину. І зі своїм завданням вони впоралися.
З двигуном прийнятної потужності (обсягом 3,24 літри), з дверима, які щільно зачиняються, не пускають в салон пил, який раніше туди потрапляв, з сучасними фарами, вентиляцією кузова за рахунок чотирьох кватирок, які обертаються, і з регульованим переднім сидінням.
Міцнішою стала рама — її підсилили Х-подібною хрестовиною, яка підвищила жорсткість конструкції. Істотно було модернізовано двигун. За рахунок збільшення ступеня стискування його потужність підвищили до 50 кінських сил. У системі живлення застосували бензонасос — раніше паливо надходило до карбюратора самоплином з бака. Встановлення мастильного насоса дозволило значно поліпшити якість мастила під тиском — замість розбризкування, а водяний насос підвищив надійність системи охолодження, замінивши термосифонну. Було встановлено автоматичну систему регулювання випередження запалення — раніше воно здійснювалося вручну важелем на рульовій колонці. Застосування цих, а також деяких інших інженерних розв’язань зробили двигун «Емки» цілком сучасним, що дозволило без будь-якої модернізації надалі застосовувати його у вантажівках ГАЗ-АА, ГАЗ-ММ, а також у радянських джипах ГАЗ-64 і ГАЗ-67.
Принципово новою була конструкція кузова. Машина отримала суцільноштампований дах із ледериновою вставкою як термокомпенсатор і четверо дверей зі склом замість раніше застосовуваних на ГАЗ-А целулоїдних навісних вікон. Проте відсутність обігрівача ускладнювала експлуатацію машини взимку. Щоб вітрове скло не пітніло, доводилося відкривати кватирки і натирати його сіллю.
«Емці» судилося порівняно недовге, але досить творче життя. Машина випускалася на заводі до червня 1943 року — до руйнування кузовного цеху від авіанальоту. Всього з весни 1936 року було випущено майже 63 тисячі автомобілів.
Наприкінці 30-х років було здійснено успішну спробу встановити на «Емку» сучасний американський шестициліндровий двигун обсягом 3,5л. З розрахунку на літр обсягу цей двигун мав удвічі більшу питому потужність і згодом застосовувався в автомобілях ГАЗ-51 і ЗИМ — ГАЗ-12. Через конструктивні особливості двигуна капот став більш витягнутим, було посилено ресори, підвищено ефективність гальм, встановлено двосторонні гідравлічні амортизатори. Фактично це була серйозна модернізація Емки. Нова модель отримала індекс ГАЗ-11-73. На її базі вперше в світі (!) було сконструйовано і запущено у виробництво повнопровідну модель легкового автомобіля ГАЗ-61 4х4, призначену для вищого комскладу армії під час Другої світової війни. На такій машині їздили маршали Жуков, Рокоссовський, Конєв та інші воєначальники. Їх було випущено дрібними партіями до 200 одиниць і до наших днів не дійшла жодна.
«Емка» стала героєм багатьох фільмів. Любов Орлова літала в ній у фільмі «Світла дорога», а в фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» Емка гналася за хлібним фургоном набережною. Без її участі не обійшовся фільм «Стомлені сонцем» і багато інших.
Процес реставрації антикварних авто, у віці 50 років і більше, принципово відрізняється від ремонту сучасних. Якщо сьогодні немає проблеми купити будь-які запчастини для сучасних машин, а технології їх ремонту передбачають не копітку роботу, а, так би мовити, агрегатну заміну, то реставрація ретроавтомобілів вимагає індивідуального підходу із збереженням технологічних норм, а головне — відповідного досвіду і неформального, душевного ставлення. Адже лише цей процес дозволяє відтворити конструкцію в оригіналі і зберегти її історичну достовірність.
Фахівців, спроможних на ці, без перебільшення, звершення, все менше, як і запчастин. Тому для мене процес реставрації починається не лише з роботи з досвідченим реставратором, але і з пошуку «донора» — ще однієї-двох машин у більш-менш ремонтопридатному стані, головне — з мінімальними саморобними удосконаленнями. Обнадійливо, що ентузіасти з Харкова і Запоріжжя ставлять автореставрацію на професійний рівень.
Найскладніше в оригінальній реставрації — з точністю відтворити салон машини — фарбування внутрішніх панелей «під дерево», шинельне сукно на сидіннях, оригінальні прилади. До речі, в Америці, звідки мені довелося привезти окремі деталі як для «Емки», так і для відреставрованої мною «полуторки» ГАЗ-ММ, всі деталі на американські прообрази цих машин можна купити за каталогом. Їх виготовляють навіть сьогодні для чисельних шанувальників раритетних автомобілів і поціновувачів технічної спадщини.
За мирного часу і в нашій країні таких ентузіастів знову стане більше.
