День Незалежності — це завжди виклик для українських телеканалів. У цей день дуже чітко видно по сітці мовлення, хто є хто в національному телеефірі. Кожен канал бореться за більшу кількість глядачів. Хтось у цій гонитві керується рейтинговістю, хтось — займається просвітництвом своєї аудиторії, а хтось взагалі закриває очі на те, що відбувається у країні. «День» детально проаналізував ефіри 24 серпня п’ятьох центральних каналів. У цьому огляді є несподівані відкриття — «підвищення планки» одних каналів і відвертий «демарш» інших. До ідеального балансу картинки і змісту, схоже, ще далеко. Але дехто вже, принаймні, почав робити перші кроки.
«UA:ПЕРШИЙ» — ІДЕНТИЧНІСТЬ І МОДЕРНІЗАЦІЯ
Колись головний редактор «Дня» Лариса Івшина окреслила українську національну ідею як ідентичність та модернізацію. У День Незалежності «UA:Перший» постарався втілити ці риси у своєму ефірі. Можливо, ідентичності там було трохи більше, ніж модернізації, але рух до змін — відчутний.
Перш за все, у цей день канал став справжнім історичним форпостом серед українського телебачення. Тут показували багато документальних фільмів: «Павло Загребельний. До запитання», зокрема про історичні твори письменника, що були суворо заборонені за радянських часів; «Василь Макух. Смолоскип» — про чоловіка, якого так почали називати після самоспалення на київському Хрещатику 5 листопада 1968 року; «Сходи Якова» — розмова колишніх однокласників — архієпископа Любомира Гузара, політичного в’язня Юрія Шухевича та онкохірурга Бориса Білінського... Підготував канал і дві прем’єри. Перша — проект «На пам’ять», в якому за допомогою свідчень та архівних відео розповідають про історію України, а першим героєм став автор Акту про незалежність України Левко Лук’яненко. Друга — документальний фільм «Без права на славу» із циклу «Я — війна» — про солдата, але насамперед Людину під час війни.
НА КОНЦЕРТІ «НЕЗАЛЕЖНІСТЬ — ЦЕ ТИ» В ЦЕНТРІ УВАГИ — ВІЙСЬКОВІ Й ВОЛОНТЕРИ. ЦЕ — ВОЇНИ, ЯКИХ ГЛЯДАЧІ «1+1» УЖЕ БАЧИЛИ У ПРОГРАМАХ «ТСН», «ХОРОБРІ СЕРЦЯ», А ТАКОЖ ПАЦІЄНТИ ГОЛОВНОГО ВІЙСЬКОВОГО КЛІНІЧНОГО ГОСПІТАЛЮ КИЄВА / ФОТО НАДАНО ПРЕС-СЛУЖБОЮ «1+1»
І безумовним козирем вечірнього ефіру «UA:Перший» стала трансляція концерту «I, culture orchestra», який відбувався на Майдані незалежності під орудою висококласного диригента Кирила Карабиця. Після концерту українська та кримськотатарська співачка Джамала написала на своїй «фейсбук»-сторінці: «Те, що звучало на Майдані, — чудо в чистому вигляді! Я така щаслива бути частиною саме такої країни, яка слухає українських, грузинських, вірменських, іспанських, угорських, німецьких композиторів під відкритим небом, просто не ворухнувшись! Спасибі вам!» А глядачів і справді було багато — як на Майдані, так і біля екранів телевізорів. Класична музика в ефірі — цей вектор оновлений «Перший національний» взяв уже давно і успішно його втілює. До чого ж апелюють інші канали, коли говорять про занижені стандарти глядачів? Виправдовують свої «антистандарти»?..
«1+1» — НЕЗАЛЕЖНІСТЬ У КУБІ
24 серпня у програмі «Плюсів» слово «незалежність» виринало всюди. Вранці канал транслював урочистості в Києві під назвою «Марш незалежності». А у вечірньому прайм-таймі одразу дві «незалежності» — спочатку святковий концерт під назвою «Незалежність — це ти», а потім — художній фільм «День незалежності». Щоправда, останній до України немає жодного відношення — це американський бойовик про напад інопланетян на Землю 4 липня, де Вілл Сміт блискуче рятує увесь світ. А от концерт «Незалежність — це ти» і справді вирізнявся серед інших каналів. Знімався він у Київській фортеці, а глядачами тут були «невипадкові», як підкреслюють «Плюси», люди — волонтери і воїни АТО, яких глядачі «1+1» уже бачили у новинах «ТСН», у програмі «Хоробрі серця», а також пацієнти Головного військового клінічного госпіталю міста Києва, що знаходиться за кілька метрів від фортеці. Між виступами музикантів канал запустив спеціальні відеовставки — унікальні історії наших героїв. Про свою особисту незалежність розповідали бійці АТО, військові медики, параолімпійські чемпіони, переселенці, кінорежисери, художники, музиканти і навіть — нові поліцейські (детальніше про концерт читайте у статті «Незалежність — наш генетичний код» на сайті «Дня»). Тож свято на «Плюсах» набуло швидше національно-патріотичного, ніж розважального характеру.
ICTV — ІЗ ДОБРОВОЛЬЦЯМИ ТА ВОЛОНТЕРАМИ
ICTV ґрунтовно підготувався до Дня Незалежності. Під час святкування канал зробив пряме включення з Майдану незалежності, показав спеціально замовлений український переклад фільму «Легенда про княгиню Ольгу» та стрічку «Поводир», а у вечірньому прайм-таймі транслював минулорічний концерт «Океану Ельзи», а також спеціально підготував два телевізійні проекти — про добровольців та волонтерів.
«Роман, Віталій, Ірина, Олексій, Ілля, Оля. Скромні герої воєнного часу. Першої вітчизняної війни українського народу. Ми називатимемо їх тільки на ім’я, адже в їхніх іменах — десятки тисяч людей з усієї країни, об’єднаних єдиним прагненням — допомогти бійцям на лінії вогню... Вони самі відкрили свій другий фронт аби переміг перший». Це — початок документального фільму про волонтерів «Перша вітчизняна. Другий фронт». Шість історій людей різних професій, яких під час війни об’єднало одне бажання — щоб герої повернулися живими. Цей телевізійний проект звів волонтера і мецената, які до того ніколи не бачилися вживу, хоч співпрацювали уже давно, показав справжні життєві історії — як мати в’яже своєму важкопораненому 19-річному сину жовто-блакитні шкарпетки, як вночі армія розвантажує привезені волонтерами «кравчучки», вщент забиті необхідними речами... «Єдина Україна», — кажуть жінки під госпіталем. І відчувається, що це — не пусті слова.
Натомість документальний фільм «Добровольці» — про тих, хто пішов захищати Україну за власним бажанням. Павло — для того, щоб його діти «не стали рабами» і росли у незалежній країні. Поляк Валерій — після того, коли йому подзвонили колишні товариші по службі з Росії і назвали його фашистом, пообіцявши «другу Катинь». Володимир відслужив 20 років і не зміг не прийти у військкомат. Ігор хотів бути зв’язківцем, адже у 1990-ті освоїв цю професію. Йому відмовили, тож він знайшов батальйон добровольців, де був потрібен. Хлопці розповідають про війну «без купюр», про оборону Донецького аеропорту і смерть, яку вони бачили на власні очі. На відміну від проекту «Перша вітчизняна. Другий фронт» тут є кадри і світлини справжніх бойових дій, зняті бійцям 90-го окремого аеромобільного батальйону, є інтерв’ю з матерями і дружинами померлих героїв... «Служити і воювати на благо своєї Батьківщини — велика честь», — такими словами завершується фільм. Так, тут немає тріумфального кінця. Але він може бути. Після закінчення війни. У це ж вірять і добровольці.
«ІНТЕР» — БЕЗ ВІЙНИ, ОДНАК ІЗ... УКРАЇНОФОБАМИ
По програмі «Інтера» навіть не скажеш, що в країні іде війна. Усміхнені телеведучі ранкового марафону «Україна вражає» і снопи колосків у студії, рекорди України, інформація про найбільшу пустелю континенту і найдовшу гіпсову печеру в світі — усе це могло би бути. Якби не було війни. Але телеканал, здається, вирішив не псувати свято тим, хто відірваний від реальності, й солодкими голосами ведучих занурити глядачів в утопічний край добра і краси. Правда, варто віддати належне «Інтеру» — у своєму марафоні канал показав навіть найменші «неефірні» міста і села. Шкода тільки, що журналісти сюди добираються хіба раз на рік, коли згадують, що Україна — єдина... У День Незалежності на «Інтері» розповідають про спортивні рекорди українців — давні й нинішні, про потужності заводів, династії відомих українських меценатів, Десятинну церкву і Золоті ворота. Також говорять про «70-річчя перемоги над фашистськими загарбниками», про те, що зробили, щоб «стримати наступ ворожих танків на Москву», але не про нас, не про сьогоднішню війну, яку Москва і розв’язала. І як можна було показати інтерв’ю зі столітнім (!) жителем Маріуполя Михайлом Богдяжем, якого знайшов і записав канал для марафону, і не поговорити з ним про історію, не зрозуміло...
А під вечір «Інтер» підготував своїм глядачам ще один «сюрприз» — святковий концерт «Мрія про Україну», яку дописувач «Дня» назвала «Мрією про радянську Україну», адже радянщина і «тоска по советской Родине» лізли звідусіль (детальніше читайте у статті «Помпезна ностальгія за вчорашнім днем» від 21-22 серпня 2015 року, №150-151). Тут і екс-регіоналка Таїсія Повалій, і Софія Ротару, що в привітанні збивалася з української мови на російську, і слова про «рабочий люд», одним словом — повний набір «по-інтерівськи».
І остаточною «родзинкою» у День Незалежності став проект «Інтеру» «Великі українці. Ярослав Мудрий», який канал транслював тишком-нишком о четвертій годині ранку. Навіщо ж така конспірація? Річ у тім, що проект — старий, а ведучий у нього... Дмитро Табачник. І тут — невідповідність величин. Програма про Ярослава Мудрого — це добре, але по-перше — о котрій годині, по друге — хто розповідає і які стратегії туди закладалися розробниками, авторами ідеї і самим ведучим?.. Схоже, канал і далі продовжує загравати зі своєю аудиторією, велика частка якої застрягла у радянському минулому. «Будити» глядачів і показувати зміни — завеликий електоральний ризик...
Єдине, що хоч якось урівноважувало сітку — це документальний фільм «Квітка. Голос в єдиному екземплярі» про знамениту українську співачку Квітку Цісик. 45 хвилин з усього ефірного часу. Саме настільки сьогодні «Інтер» — український.
ТРК «УКРАЇНА» У СТИЛІ «БРИТАНСЬКИХ УЧЕНИХ»
Спеціальних проектів до Дня Незалежності на ТРК «Україна» не готували. Фактично, канал майже не змінив свою сітку мовлення. Єдиними телепроектами, які хоч якось можна пов’язати з історією, були «Код нації», показаний ще у листопаді минулого року, та «ДНК-2. У пошуках жінки». Здається, телевізійники вирішили погратися у псевдонауковість.
«Веселі, терплячі, сумирні українці, що вигадали прислів’я «моя хата скраю», інколи змінюють своє обличчя, аби врятувати Україну. Небачений рівень стійкості, самопожертви, відваги, волонтерства та єдності, яким ніби немає звідки взятися у не войовничих землеробів...» — з такої дикторської начитки починається проект «Код нації». Залишається хіба побажати творцям фільму ще раз перечитати нашу історію більш вдумливо і бажано не з російських підручників. «А якщо раптом виявиться, що сучасні українці — не один народ, а два?» — запитує диктор. Цікаво, чому ж саме два, а не будь-яка інша цифра? На що натякає ТРК «Україна»? Ну, а те, що «Код нації» почався... з пива, узагалі може багато що прояснити про цей проект. Інших приводів для розповіді про українців як націю у телеканалу не знайшлося. Також виявляється, що «більшості українців земля потрібна не для чогось конкретного, а щоб була» — принаймні, до такого висновку доходять творці телепроекту. І це все — на тлі електродів, під’єднаних до мозку «піддослідного», які мали визначити, як реагує чоловік на українські й російські слова. Здається, ця програма розрахована на якусь іншу аудиторію, але точно не українську. На якихось других, міфічних українців, на яких канал поділив нашу націю?..
Програма «ДНК-2. У пошуках жінки» розповідала глядачам про праукраїнок. Усі ці розвідки схожі на програми Валерія Бебика та історій про те, що Ісус — родом із Галичини. «В обговоренні фільму взяли участь жінки-політики Інна Богословська та Ірина Фаріон, економіст Олег Соскін, а також російський публіцист та громадський діяч Валерій Коровін. В ролі експертів були присутні: головний експерт проекту «ДНК-2. У пошуках жінки» професор Кембриджського університету Пітер Форстер... адвокат Тетяна Монтян, актриса Ольга Сумська, письменниця Ірена Карпа та інші», — йдеться у анотації проекту. Як бачимо, немало неоднозначних прізвищ. Швидше за все, програма була орієнтована на рейтинги і вибрала інтонацію в стилі «скандали, інтриги, розслідування».
