«... МИ Й ДОСІ НЕ РОЗВАЛИЛИ КЛАНОВО-ОЛІГАРХІЧНУ СИСТЕМУ»
Ганна ГОПКО, народний депутат України:
— У «справі Гонгадзе» і досі не поставлено «крапки», тому що ми і досі не розвалили корумповану, кланово-олігархічну систему і не змогли побудувати судову гілку владу, яка була би незалежною від політики, а олігархи досі визначають інформаційну політику на провідних каналах. Незважаючи на запрошення, я не ходила цього року, як і минулого, на Форум YES. З однієї сторони, такі платформи, на яких би були дискусії з західними впливовими і принциповими лідерами про справжні цінності та важливість України потрібні. Однак необхідно, щоб у них не брали участі люди, які причетні до розрухи в Україні, а зараз намагаються використати олігархічні майданчики для відмивання свого іміджу.
Геннадій КОРБАН, лідер партії «УКРОП»:
— Сьогодні — річниця зникнення Георгія Гонгадзе. 17 вересня 2000 року вважається датою загибелі журналіста. Вбивця знайдений, замовники — ні.
Я не був знайомий ні з одним з фігурантів цієї справи, і так само, як і багато хто, спостерігав за ним з екранів телевізорів. Я бачив, як політики всіх мастей спекулювали на цьому судовому розгляді не для встановлення істини, а для підвищення власних політичних рейтингів.
Але за фактом поки — знайдений лише ключовий виконавець. уже багато років Пукача, як мавпу, возять у клітці, нескінченно міняють суддівські склади й адвокатів. Зі свідків роблять обвинувачених, з друзів і близьких до Гонгадзе — ворогів, а колеги Георгія по перу давно втратили цікавість. Замовник злочину щоразу при зміні еліти вправно інтегрується в ешелони влади.
Останнім часом стали відомі деякі з подробиць. По-перше, справу в суді розсекретили. По-друге, Пукачу постійно міняють адвокатів, які мають ознайомлюватися протягом десяти днів зі справою, що розслідується впродовж уже 15 років. І, наприклад, третє — у квітні цього року в колонії загадковою смертю помер один зі співучасників вбивства — екс-полковник МВС Микола Протасов. Ну й останнє — за словами судді Чернушенка, який зараз у розшуку, досі всередині адміністрації президента є якісь зацікавлені особи, що спускають зверху розпорядження у цій справі.
Нерозкрите вбивство Гонгадзе — своєрідний маркер і проклін для нашої країни. Починаючи з першого Майдану й до сьогоднішні в країні не знайшлося жодного чесного політика, чесного президента, чесного прокурора, чесного судді, який би виявився досить сміливим і принциповим для того, щоб довести цю справу до логічного кінця. Тим паче що замовники всім відомі.
Коли буде встановлена істина й знайдений замовник, країна позбавиться цього прокльону й заживе новим життям.
«ПОКИ ЖИВИЙ І ЗАЛИШАЮТЬСЯ СИЛИ, Я БИТИМУСЬ БЕЗ КОМПРОМІСІВ»
Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ, журналіст, громадський діяч:
— З ранку не можу вирішити: чи йти сьогодні увечері на Майдан?
Чи йти до тих, хто збиратиметься з нагоди 15 роковин загибелі Георгія Гонгадзе?
Не розумію: навіщо?
Якщо пом’янути, я це роблю не на Майдані, а, поки немає могили, — у церкві. Там, де ми — християни — за звичай молимося і згадуємо тих, кого любим і не забуваємо.
Якщо протестувати і виборювати справедливість — я це роблю у суді, де йде запекла війна із суддями, Шокіним та Порошенко. Які безсоромно і брутально по «беспределу» намагаються залишити замовників вбивства Георгія безкарними, насамперед — Кучму. Тим більше я не розумію у чому полягатиме протест, якщо з повідомлень організаторів жодного імені замовників, фальсифікаторів розслідування, президентів, що гарантують українцям правосуддя, вони навіть згадувати не збираються.
Якщо пропіритися на камери, зробити для картинки сумну фізіономію, то, по-перше, я не зірка-товар і не збираюсь на вибори, а, по-друге, переважна більшість українських каналів, що належить Пінчуку та друзям Кучми, мене все одно або ігнорують і не дають слова, або вишукують неприємний ракурс. А ті поодинокі, що цікавляться моєю позицією, можуть взяти мій коментар де завгодно. Адже я від першого дня цієї справи використовую найменшу можливість донести українцям правду.
Єдине, що варте уваги, — це подивитися у очі організаторам цього блюзнірства, яке за принципом: «Якщо явище не можна здолати, його треба осідлати», патронується Пінчуком і владою. Може дійсно варто подивитися у очі «Українській Правді» та взагалі всім тим журналістам, що демонструватимуть солідарність не у суді, не під ГПУ, не під адміністрацією Порошенка, де я їх не бачу принаймні останніх років 10. Демонструватимуть солідарність, не під час реальних боїв за Правосуддя, а прогулянкою Майданом без жодного гострого слова і навіть жесту. Але знаю, коли дивлюсь у такі очі — мене нудить.
Отже рішення прийму у останній момент, можливо під впливом друзів, які наполягатимуть: «Ти там маєш бути».
А у цей вже 15-тий день страти Георгія я хочу не пообіцяти, а повідомити. Поки живий і залишаються сили, я битимусь без компромісів. Адже окрім Гонгадзе є інші, для Вас не відомі, а для мене святі імена і душі. Яких немає у плівках, але у замовниках ті ж самі негідники. Адже справжні українці не здають і не кидають своїх побратимів, навіть тоді, коли їх немає на світі.
Слава Україні і Вічна Пам’ять Героям!
«... ЧИ В ЦІЙ КРАЇНІ ХОЧ ХТОСЬ НАСМІЛИТЬСЯ ПОСАДИТИ В ТЮРМУ Л.Д.КУЧМУ»
Остап ДРОЗДОВ, журналіст, ведучий авторської програми «Прямим текстом» на західноукраїнському телеканалі ZIK:
— Давайте говорити прямо — вся «справа Гонгадзе» впирається в одне-єдине питання: чи в цій країні хоч хтось насмілиться посадити в тюрму Л.Д.Кучму. Ось і все питання. В Україні за весь цей час сталися 2 революції, помінялися 3 президенти, помінялися 8 урядів, помінялися 4 парламенти, помінялося 9 генпрокурорів — але ніхто (повторюю ніхто) не насмілився підняти руку на Кучму та його клан. І насправді це — вирок. Бо Кучма — це не просто прізвище і не просто один із президентів. Кучма — це засновник олігархічної моделі, яку зараз успішно очолює нинішній начебто післяреволюційний президент і премєр. Кучма — це творець усієї цієї порочної мафіозної системи, яку досі ніхто не може чи не хоче зламати. Тому допоки в Україні, наче більмо на оці, буде висіти «справа Гонгадзе» — доти ми будемо країною Кучми.
