Серед поточних геополітичних ризиків найсерйознішою є велика дуга нестабільності, яка простягнулася від країн Магріба до афгано-пакистанського кордону. У міру того як стираються спогади про Арабську весну, нестабільність на всій довжині цієї дуги наростає. Більше того, з трьох первинних країн Арабської весни Лівія перетворилася на недієздатну державу, Єгипет повернувся до авторитарного правління, а Туніс економічно і політично дестабілізують терористичні атаки.
Насильство і нестабільність з Північної Африки тепер поширюється до Африки на південь від Сахари: Сахель — один із найбідніших і екологічно найбільш несприятливих регіонів світу — виявився охоплений джихадизмом, який також просочується на схід, до регіону Африканського Рогу. Як і в Лівії, громадянська війна бушує в Іраку, Сирії, Ємені і Сомалі — всі ці країни все більше виглядають як недієздатні держави.
Нестабільність у регіоні (якій сприяли США і їхні союзники своїм прагненням змінити режими в Іраку, Лівії, Сирії, Єгипті та інших країнах) справляє негативний вплив на країни, які раніше перебували в безпеці. Приплив біженців із Сирії та Іраку дестабілізує Йорданію, Лівію, а тепер ще й Туреччину, яка стає все більш авторитарною під владою президента Реджепа Таїпа Ердогана. Одночасно, оскільки конфлікт між Ізраїлем і палестинцями залишається невирішеним, ХАМАС у секторі Газа і «Хезболла» в Лівані створюють хронічну загрозу силових зіткнень з Ізраїлем.
Проте, дивно, що, хоча велика частина регіону почала палати, ціни на нафту впали. У минулому геополітична нестабільність у регіоні призвела до трьох глобальних рецесій. Війна Судного дня 1973 роки між Ізраїлем та арабськими державами стала причиною нафтового ембарго, яке потроїло ціни на нафту і викликало стагфляцію (тобто високе безробіття та інфляцію) 1974—1975 рр. Іранська революція 1979 року стала причиною ще одного ембарго і цінового шоку, що привів до глобальної стагфляції 1980—1982 рр. А вторгнення Іраку до Кувейту 1990 року призвело до чергового сплеску цін на нафту, що став причиною американської та глобальної рецесії 1990—1991 рр.
Цього разу нестабільність на Близькому Сході вразила велику частину регіону і виявилася серйознішою. Але, схоже, що «премія за страх» у цінах на нафту не фігурує. Навпаки, нафтові ціни різко впали 2014 року і не зростають. Чому?
Можливо, головна причина в тому, що на відміну від подій минулого нинішні проблеми на Близькому Сході не викликали перебоїв у постачаннях нафти. Навіть у тих частинах Іраку, які зараз контролює Ісламська держава, видобуток нафти триває: контрабандою вона продається на зовнішніх ринках. А перспектива того, що санкції проти нафтового експорту Ірану поступово буде знято, означає, що в галузь почнуть приходити прямі іноземні інвестиції з метою підвищення обсягів видобутку і експортних потужностей.
Більше того, існує глобальний надлишок нафти. У Північній Америці сланцева революція в США, канадські нафтові піски і перспектива збільшення видобутку нафти в Мексиці на землі і в морі (нафтовий сектор країни зараз відкрився для приватних і іноземних інвестицій) зробили Західну півкулю менш залежною від постачань з Близького Сходу. При цьому величезні запаси вуглеводневих родовищ виявлено в Південній Америці — від Колумбії до Аргентини. Те ж саме сталося в Східній Африці — від Кенії уздовж берега до Мозамбіку.
США стали на шлях досягнення енергетичної незалежності, тому з’явився ризик того, що Америка і її західні союзники почнуть вважати Близький Схід стратегічно менш важливим регіоном. Проте ця думка є лишень мрією: Близький Схід, який горить, спроможний дестабілізувати світ безліччю способів.
По-перше, деякі з конфліктів, які там розгорілися, все ще можуть призвести до реальних перебоїв у постачаннях нафти, як це було 1973, 1979 і 1990 рр. По-друге, громадянські війни, які перетворили мільйони людей на біженців, можуть дестабілізувати Європу економічно і соціально, а це стане потужним ударом по глобальній економіці. Окрім того, економіці і суспільству прикордонних держав, таких як Ліван, Йорданія і Туреччина, загрожують ще більші ризики, хоча ці країни вже перебувають під великим тиском, оскільки змушені приймати мільйони тих же біженців.
По-третє, тривалі злидні і безнадія в житті мільйонів молодих арабів призведе до появи нового покоління відчайдушних джихадистів, які звинувачують Захід у своєму відчайдушному становищі. Безсумнівно, деякі з них знайдуть спосіб потрапити до Європи і США для організації терористичних атак.
Отже, якщо Захід ігноруватиме Близький Схід або реагуватиме на проблеми регіону лише військовим шляхом (США витратили $2 трлн. на війни в Афганістані і Іраку, що призвело до створення ще більшої нестабільності) замість того, щоб покладатися на дипломатію і фінансові ресурси заради підтримки економічного зростання і створення робочих місць, нестабільність у регіоні стане лише вищою. Необхідність здійснювати подібний вибір переслідуватиме США і Європу (а значить і глобальну економіку) впродовж десятиріч.
Проект Синдикат для «Дня»
Нуріель РУБІНІ — американський економіст, професор економіки Нью-Йоркського університету.
