В Україні значний відсоток людей, що вийшли з місць позбавлення волі, через деякий час знову потрапляє за грати. Одна з основних причин — складна соціальна адаптація: колишнім в’язням нелегко знайти роботу, житло, відновити зруйновані соціальні зв’язки та стати повноцінним учасником суспільних процесів. Через це дехто з колишніх в’язнів не бачить іншого способу забезпечити своє існування на волі, як займатися протизаконною діяльністю. Є й такі, що, вийшовши на волю та не змігши адаптуватися, свідомо скоюють злочин — щоб повернутися на державне утримання до в’язниці.
На початку 2012 року Державна пенітенціарна служба України провела анкетування серед засуджених, які вчинили повторні злочини протягом нетривалого періоду після умовно-дострокового звільнення з установ виконання покарань. Як показали опитування (серед опитаних 60% навіть не піддавалися дисциплінарним стягненням під час відбування покарання), 19% упевнені, що уникнути повторного злочину після звільнення неможливо, а 15% вважають «основним джерелом засобів існування після звільнення лише протизаконну діяльність»...
«Слід зазначити, що основними труднощами соціальної адаптації після звільнення 34% респондентів вважають неможливість знайти роботу навіть за наявності професії, 21% — відсутність достатніх коштів, 11% — відсутність житла, 8% — напружені стосунки у сім’ї, 7% — відсутність реєстрації. 43% звільнених осіб вважають, що не змогли пристосуватися до життя на волі», — цитує слова начальника Департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи із засудженими, полковника внутрішньої служби Олега Янчука офіційний сайт Державної пенітенціарної служби України.
Соціальну адаптації колишніх в’язнів гарантує Закон «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк». Зокрема, засуджені мають право отримати повну середню освіту, а також освоїти робітничу професію в місцях позбавлення волі. Крім того, вийшовши на волю, колишні в’язні можуть сподіватися на підтримку держави — у працевлаштуванні, щодо медичної допомоги тощо. На сайті ДПтС можна знайти таку статистику: протягом п’яти місяців 2012 року з установ відбування покарання звільнено майже 16 тисяч осіб. За словами Олега Янчука, що наведені на сайті, 143 особи, які не мали соціальних зв’язків, направлено до закладів соціальної адаптації; 116, які потребували сторонньої допомоги, — до будинків-інтернатів, 69, які потребували медичної допомоги, — до лікувальних закладів. При звільненні 5,6 тисячі особам надано матеріальну допомогу. 35% звільнених протягом місяця були працевлаштовані, а ще 130 осіб зареєстровані Державною службою зайнятості як безробітні...
«Кілька років тому була розроблена спеціальна програма соціальної реабілітації людей, які звільнилися з місць позбавлення волі. В рамках цієї програми колишнім в’язням забезпечували працевлаштування, а працедавцям забороняли відмовляти цим людям у роботі через їхню судимість. Що ми спостерігаємо на практиці? Як тільки працедавець дізнається, що людина — колишній в’язень, їй відмовляють у прийомі на роботу навіть на такі посади, як черговий, охоронець тощо. Такі роботи не потребують спеціалізованого фаху, і саме за такі робочі місця чіпляються люди, які звільняються з тюрми. Але й тут в них небагато шансів влаштуватися», — коментує ситуацію координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій ДІДЕНКО.
Правозахисник радить подавати позов до суду, якщо працедавець відмовив у прийомі на роботу саме з причини судимості. Іншого способу відстояти свої права він не бачить. Також, у залежності від посади, на яку претендує колишній в’язень, складності роботи, обов’язків та відповідальності, інформація про судимість може бути конфіденційною. «Це складне питання, й воно вимагає обговорення з працедавцем у кожній конкретній ситуації — в залежності від того, який вигляд має анкета працевлаштування та за якими принципами роботодавець добирає кадри. Якщо він наймає людей без судимості, потрібно поцікавитися, чим він аргументує те, що людина з судимістю не може працювати на тій чи іншій посаді», — пояснює алгоритм дій правозахисник.
«Здається, що сьогодні ці люди приречені на відторгнення суспільством. Це болюче питання, адже досі в Україні не існує загальнодержавного масштабного проекту щодо соціальної реабілітації людей, які звільнилися з місць позбавлення волі. Це питання залишається відкритим. На мою думку, передусім потрібно переконати суспільство, що люди, які звільняються з місць позбавлення волі, це така ж частина суспільства, й саме воно має бути зацікавленим, щоб ця частина була якісною й продуктивною», — підсумовує Андрій Діденко.
«День» спробував дізнатися, з якими проблемами зіштовхуються колишні ув’язнені, вийшовши на волю, та наскільки дієвою є нинішня система соціальної адаптації.
