«У статті «Читай. Думай. Дій!» спеціальними «територіями читання» газети «День» справедливо були визначені університети, — пише у редакцію газети заступник декана історичного факультету Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Ігор ОПАЦЬКИЙ. — Студенти-історики нашого університету погоджуються з цим твердженням. І культивують його. Адже, навчаючись в університеті, постійно користуються статтями з газети «День» для написання рефератів та курсових робіт, підготовки до семінарських занять та круглих столів. Історична публіцистика, новини політичного життя України та світу, увага видання до культурних подій — дають змогу студентам завжди тримати руку на пульсі подій та збагачувати власний інтелект ґрунтовною аналітикою. Тому студенти постійно читають «День».
За словами Ігоря Юрійовича, студенти їхнього університету залюбки долучаються до флешмобу «Фаворит «Дня» і запрошують інших провести 2016 рік під знаком якісної преси. Про те, чому наше видання повинне стати національною платформою для якісного думання та яких ініціатив очікувати у 2016-му — Році газети «День» і наших читачів — читайте у коментарях відомих науковців, публіцистів та інтелектуалів.
«СПОДІВАЮСЯ, ЩО НАШІ СТУДЕНТИ І ВИКЛАДАЧІ ЗРОБЛЯТЬ СВІЙ ВНЕСОК У ТЕ, ЩОБ РІК ГАЗЕТИ ТА ЇЇ ЧИТАЧІВ СТАВ ПОДІЄЮ»
Марія ЗУБРИЦЬКА, проректор з науково-педагогічної роботи Львівського національного університету імені Івана Франка:
— Зустрічні ініціативи читачів газети «День» оголосити 2016 роком газети і, відповідно, редакції газети оголосити наступний рік роком читачів «Дня» є рідкісним для українського інфопростору зразком взаємобуття та взаємодії, які формують колективну платформу згоди та довіри в координатах національного комунікування.
Ініціативи та проекти газети «День» вибудовують крок за кроком колективні форми щоденного комунікування, в яких тісно переплітаються життєвий світ і життєвий досвід авторів і читачів, старі традиції і новий дух часу, що суттєво впливає на динаміку суспільних відчуттів і почуттів. Це, передусім, ініціатива формування національної свідомості через Бібліотеку «Дня», яка є успішним коопераційним проектом динамічної комунікації, що дає змогу унаочнити реальним читацьким аудиторіям поліфонічність дискурсивного образу української дійсності через призму її історії та сьогодення.
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
На шпальтах «Дня» ми знаходимо зразки вписування пам’яті колективних почуттів, історичної та культурної пам’яті українців у культуру нашого повсякдення. Свідомі громадяни нашої країни мають потребу в такому дбайливому розгортанні комунікативно-онтологічного виміру нашої минувшини та теперішності, коли авторитетна і відкрита на довіру газета стає джерелом і засобом трансляції національних цінностей та фіксації на письмі культурних, духовних і соціальних координат українського суспільства. І за це особлива подяка Ларисі Івшиній, за її особисту інтелектуальну поставу та інтелектуальну відвагу прагнути великого і в цьому прагненні майстерно, завзято і послідовно через різні форми медіації ткати тонку матерію національної свідомості та гідності. Я не знаю, хто ще з редакторів українських мас-медіа так часто зустрічається з академічними спільнотами українських університетів, бере особисту участь в організації та проведенні літніх шкіл для студентів-журналістів, організовує фотовиставки та презентації, лаконічно і влучно коментує на своїй Фейсбук-сторінці події, аналітичні матеріали тощо.
Ми повинні пишатися, що газета «День» стала соціокультурним камертоном у тривалому процесі формування множинних національно свідомих читацьких аудиторій. Тому наш університет усіляко підтримуватиме ініціативу і читачів газети «День» і редакції «Дня» — оголосити 2016 Роком газети «День» та її читачів. Сподіваюся, що наші студенти і наші викладачі зроблять свій вклад у те, щоб Рік газети «День» та її читачів став Подією.
«ПРОСТО ТРЕБА ЧИТАТИ «ДЕНЬ» НА ЩОДЕНЬ»
Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:
— Вітаю, як постійний читач улюбленої газети, ініціативу оголосити 2016-й — роком 20-річчя газети «День». У євангеліста Луки читаємо, що у одному містечку привели до Ісуса всіх хворих і біснуватих. Ісус зцілив тільки кількох із них, не всіх! Зцілив тих, які вірували в тріумф його правди. «Ось тоді, писав Дмитро Донцов у роботі «Ідеї Шевченка про Бога і націю, коли запанує в народі пристрасна віра в правду, коли закріпиться воля битися за неї, тоді лише впадуть з нього ланцюги рабства. Доки ж цього не сталося, доки дають себе розкрадати шулікам, як овець або як в бур’яні курчат, доти не вийдуть з рабства.».
Ключ до сповідування правди для себе і спільноти — свобода і відвага. Далеко не кожному з нас було дано ці найвищі цінності. Далеко не всі хотіли, або наважувалися, пізнати правду і нести її до людей. І наше щастя в тому, що завжди, навіть в час найбільшої смути і безвиході, бездержавності і чужоземного гніту знаходилися ті, хто брав на себе цей величезний труд. Згадаймо, ще зовсім недавно, коли ми всі були у великому концтаборі під назвою Совєтскій Союз, то, якщо не прийняли, то пристосувалися до правил гри, створивши для себе власний простір, де процвітала і культивувалася подвійна мораль. Там навіть було нам досить комфортно, як у теплому болоті. Та й після проголошення незалежності України ми сп’яніли від оманливого відчуття свободи, не бачили і не хотіли бачити, злочинів різного штибу, уміло загорнутих в обгортку гарних солодких слів. Так, у наш час були шістдесятники, які тримали над нами українське небо, поплатившись за це своїм добробутом, кар’єрами і власним життям. Й потім були ті, хто говорив правду і їх знаходили по лісах, чи гинули в автокатастрофах.
А двадцять літ тому з’явилася територія свободи — газета «День», яка вперто й наполегливо розширювала свій простір, зайшовши в міста і містечка, села й хутори, в студентські аудиторії та сільські клуби. Впродовж років робила все, щоб запанувала «в народі пристрасна віра в правду».
Газета проживає своє складне життя, як людина. Бо чи легко тим, хто відмовляється від пристосуванства і угодовства і витягає на світ Божий правду про великий Голод в Україні, про нашу героїчну УПА та її провідників, про Київську Русь і роз’яснює нам усім про приватизацію нашої історії і показує нас такими, якими ми є насправді. Всього й не злічити. Просто треба читати «День» на щодень.
Справа, безперечно, за нами. Наскільки зуміємо ми скористатися з цього багатющого матеріалу. Тому для мене особисто було так важливо, щоб «День» зайшов й до «Львівської політехніки» й там оселився на постійно. Випадкова особиста зустріч з головним редактором Ларисою Івшиною поклала початок великого спілкування з політехніками і з колективом Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою. Наші діалоги завжди виходили за межі залів і продовжувалися в академічному середовищі, провокуючи серйозні дискусії, ініціюючи цікаві заходи. Важливо, що «День» з кожним роком знаходить своїх нових численних читачів, симпатиків, фанатів, які і з нетерпінням чекають зустрічей, і з Ларисою Івшиною, головним редактором газети, членом Наглядової Ради «Львівської політехніки», і з колективом «Дня».
«І спізнайте правду і правда визволить вас». Чим більше правди вберемо в себе, тим легше буде рухатися далі. Це наше з вами домашнє завдання, яке нам ставить саме життя. Газета «День» і є тим інтелектуальним майданчиком, тим джерелом, з якого беремо правду про себе, нашу історію і сьогодення.
«ВАШІ ПУБЛІКАЦІЇ — ЦЕ ІМПУЛЬС ДЛЯ УДОСКОНАЛЕННЯ»
Йосип ЛОСЬ, професор, завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка:
— Газета «День», 20-річчя якої для кожного читача є знаменною подією, репрезентує «вищу лігу» журналістики — світоглядну публіцистику. Вона ж, за визначенням її фундатора Миколи Шлемкевича, є «авангардом духу». Уміле поєднання ситуативної інформації світового засягу з інформацією субстанційною, яка акцентує увагу на сенсовності життя, дає підстави віднести українське видання до найпрестижніших опінієтворчих газет світу. На сторінках «Дня» й надалі мають регулярно з’являтися концептуальні статті, есе, діалоги, коментарі та інші матеріали, які, як й нині утверджуватимуть історичну свідомість як найвищу етичну і духовну вартість людини; це особливо важливо для нас, українців, які мають багатющий спадок у всіх царинах індивідуального і соборного життя, принаймні починаючи від Трипілля. Прискіплива увага до емблематичних постатей нації, розкриття доленосних подій, зокрема участі Київської Русі (для прикладу) у формуванні європейської цивілізації переконливо доводять, що наші терени віддавна входять в Середземноморське культурне коло.
Оскільки Україна — проблема світова, величезна роль газети полягає в тому, що виразно наголошується на питаннях ідентифікації народу, який знову вийшов на арену історії. Власне, останні події отямлюють щораз більше людей на всіх континентах, що Україна і Росія — різні культури і цивілізації. І в цьому сенсі ми виграли величезну війну, а саме — відбулося самоусвідомлення, самоцінність українського національного організму, типово європейського. І в цьому заслуга «Дня». Натомість сучасна Росія, яка виразно зазначила себе спадкоємницею типово азійської імперії, втратила світоглядний, культурний, соціальний, економічний, генетичний фундамент, тобто наш спадок. Тут доречно пригадати слова знаменитого американського президента Авраама Лінкольна: «Можна деякий час обдурювати всіх людей, можна весь час обдурювати деяких людей, але не можна постійно обдурювати всіх людей». Краденим в кінцевому підсумку не проживеш, чужого забагнеш — утратиш своє. Перспектива — за кореневою культурою, власним спадком. Якщо Росія зречеться ганебного імперського минулого, ідентифікує себе на фундаменті власної історії, вона матиме перспективу творити новий світ, зрештою, як і всі інші народи;
Особисто для мене багато публікацій газети «День» стали імпульсом для удосконалення концепції світоглядної публіцистики під сучасну пору. У навчальному посібнику «Перспективи світоглядної публіцистики», який вийшов наприкінці 2014 року, багато посилань на концептуальні матеріали нашого провідного видання. Хочу особливо наголосили на коментарях, роздумах професора Джеймса Мейса, що їх вивчають з великим зацікавленням студенти факультету журналістики Львівського національного університету. Нині, коли недалекі українські фахівці, або відкриті вороги різними способами намагаються перетворити українські чорноземи на товар, я кожного разу згадую коментар Джеймса Мейса «Трагедія, що назріває». Відзначаючи, що «однією з відносних переваг України в цьому світі є її родюча земля». Великий Українець, американець з індіанського племені черокі застерігав від того, що «люди, які обробляють найкращі сільськогосподарські угіддя у світі і які не мають ні грошей, ні влади, отримають сумнівне право продавати цю землю тим, хто має й те, і інше», свідомо будуть виселені із землі, яка годувала їх та їхніх прадідів. Вважаю, що цей матеріал (надрукований ще 24 лютого 2004 року) варто передрукувати, щоб привести до тями нинішніх наших можновладців — за духом чужинців, від страшенного гріха і злочину.
Мас-медійний розділ, публікації з царини культури і мистецтва, фотопубліцистика дозволяють корегувати інформаційну сферу, спричиняють до замислення над сенсовністю слова. Адже воно має визволяти, а не поневолювати. Пречудову українську мову і на сторінках газети треба плекати прискіпливо, не давати нашим недоброзичливцям підстави для приниження української мови. Ціла низка публіцистів, які регулярно пишуть для газети, є її золотим фондом, як і книги, що їх видає «День» для утвердження в і ч н о с т і, повинні стати для керівників нашої гуманітарної сфери щоденним орієнтиром бачення світу і себе у світі.
Енциклопедія знань, відтворена на сторінках видання, повинна стати постійно діючим фактором свідомості представників всіх поколінь українства.
З-поміж інших заходів, що будуть заплановані до 20-річчя «Дня», вважаю за важливим провести у Києві Міжнародну науково-практичну конференцію «Опіннєтворча преса світу про виклики 21 століття». А в обласних центрах всіх регіонів, за традицією, сподіваємось будуть проведені зустрічі з читачами, зокрема зі студентською молоддю.
