Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.
1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?
2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?
3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?
4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.
Галина БАБІЙ, радіожурналістка:
1. Рік 2015-й мені запам’ятається швидким зростом українського суспільства і яловим станом українського політикуму, війною на Донбасі і мируванням жителів центральних та східних українських регіонів із вимушеними переселенцями з Криму та сходу. Я не дуже вірю, що якась подія чи факт можуть одномоментно змінити країну. Я є прихильником тривалої еволюції. Тому можу констатувати, що Україна, сама того не усвідомлюючи, повільно, важко, та, все ж змінюється. Для мене найпромовистійший доказ цього, — взаємини людей у громадському транспорті. Попри іноді дитинну безпосередність і відвертість у своїх телефонних розмовах, яку вони проявляють без зайвої сором’язливості на весь салон, грубіянити і хамити, принижувати україномовних («научісь гаваріть па-чєлавєчєскі) вже не спадає на думку нікому. А, між іншим, ще якихось 25 років тому це було нормою, як фраза «вас тут дама нє стояло» у знаменитих радянських чергах за всім.
2. 2015-й запам’ятався важкою контузією племінника під час виходу 128-ї гірсько-піхотної дивізії з Дебальцева, ризикованим рішенням дирекції фестивалю «Червона Рута» проводити його у прифронтовому Маріуполі і успіх цієї події (!), я здійснила два сходження на карпатські вершини — гору Хом’як та озеро Несамовите, що зараховую до своїх особистих перемог. Я також повною міроюпізнала, що таке підлість і негідні вчинки у колективі, але вважаю це позитивним досвідом, який змусив мене позбутись остаточно рудиментної наївності і додати до своєї ментальності більше прагматизму.
3. Героєм року 2015, як і 2014, вважаю вояків української армії, волонтерів, які їм допомагають в зоні бойових дій і в тилу. Антигероя визначить час, бо вчинки, як відомо, отримують істинну оцінку лише з його плином.
4. Моя історія взаємин із «Днем» почалась 1998 року, коли я вперше взяла до рук залишену кимсь в редакції Українського радіо газету і прочитала її від заголовка до останнього слова на останній сторінці. Потім купувала газету в кіоску, почала відвідувати щорічні фотовиставки, читати книги «Дня». Потім запросила Ларису Івшину на програму «Мистецтво бути жінкою», яку з 2003 року вела в ефірі радіо «ЕРА» на «Промені». Тісна співпраця з газетою почалась під час проведення в Будинку звукозапису концертних програм у проекті «Мистецькі історії»: «День» інформаційно підтримував нас, за що я дуже вдячна і пані Ларисі, і колективу. «День» і зараз є моєю улюбленою газетою, з якою, як з камертоном, я звіряю тональність часу і істинність своїх спостережень за ним.
