Головний редактор «Дня» невипадково помітила одну з робіт польського карикатуриста Марчіна БОНДАРОВИЧА на сторінці у Фейсбук. Як видання, яке має свою унікальну багаторічну школу карикатури і постійно використовує цей жанр на своїх сторінках, ми не могли «упустити» шанс попвнити свій «золотий запас». Благо, сучасний світ дозволяє в один «клік» і познайомитись, і налагодити співпрацю.
Марчін Бондарович народився в 1976 року в Стараховіцах — містечку на півночі Польщі. Його роботи були опубліковані в понад сорока виданнях. Зокрема — в Forbes, National Geographic, Poland Monthly, BusinessWeek, Newsweek — Polska, Puls Biznesu, китайському Cartoon Weekly, німецькому Berliner Kurier. Марчін Богданович також є учасником та членом журі багатьох міжнародних конкурсів сатиричної газетної ілюстрації. Багато його робіт сьогодні знаходиться в приватних колекціях в Польщі та за кордоном.
— Як давно ви працюєте в жанрі карикатури?
— Сатиричним малюнком я займаюся вже впродовж багатьох років. Мій дебют був 2004 року в газеті «Пульс Бізнесу».
— Наскільки, з вашого досвіду, затребувана сьогодні у ЗМІ карикатура? Особливо та, яку представляєте ви? Чому?
— Сатиричний малюнок — це глобальне явище, що з’єднує культури через універсальне повідомлення. Цей вид мистецтва є унікальним безпосередньо через свою форму, а також через інформацію, яку несе. Це — безперервний процес, заснований на важкій роботі, спостереженнях і пошуку необхідної форми для побудови власної метафори — історії про те, що є найважливішим у житті.
Попит на карикатуру був і залишиться на тому ж рівні. Для мене особисто сатира багато в чому — це привертання уваги, форма привабливої подачі теми, чим звертає увагу на важливі проблеми. Мені здається, що ця форма інтелектуальної фігури, яка змушує думати, є відправною точкою до реакції читачів.
Ілюстрації в пресі є найважливішим елементом сучасних газет. З того часу, як з’явилася фотографія, ілюстрація, зроблена рукою людини, відійшла від свого головного завдання, яким було документування подій, і почала виконувати роль додаткового коментаря до тексту. Переміщуючи уяву читача, вона створює настрій. Робить більш привабливими сторінки газети. Дає легкість там, де битий текст простягається по всіх колонках. Це залежить від контексту, але іноді карикатура в газеті може існувати як самостійна робота на рівні з фейлетоном або газетним коментарем.
Мої роботи, безумовно, не є комерційними, вони амбітні — прагнуть до більш глибокого відображення. Саме з поваги до своїх читачів і глядачів я досі ставлю запитання у своїй роботі. А відповіддю на нього є той факт, що надалі видавці газет і журналів замовляють мою роботу.
— Як ви ставитеся до робіт, які друкує Charlie Hebdo?
— Я працюю для багатьох газет у світі, іноді вони надзвичайно відрізняються з точки зору політичних міркувань. Але завжди намагаюся бути в злагоді зі своєю совістю і шукати істину в своїй роботі. Я вважаю, що робота карикатуриста — як робота журналіста. Це насправді форма коментаря до подій, свідками яких ми всі стали.
Charlie Hebdo — це редакція, в якій чітко встановлено правила гри. Провокація має вирішальне значення, і часто форма відходить на другий план.
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ МАРЧІНА БОНДАРОВИЧА
Дивлячись новини, що відбувається навколо, ми бачимо багато зла, трагічних ситуацій. Ми є бомбардовані через Інтернет і телебачення.
У той час, коли аудиторія є дещо «під наркозом», а рівень критичного мислення вже не пробуджує у людей жодних емоцій, художники переходять в контратаку, в «крикливий» спосіб висловлюють свої думки. Проте я виступаю за більш тонке дозування таких емоцій.
Я вважаю, що мислення на майбутнє і виховання аудиторії має більше сенсу, ніж вищезгадана форма крику. Я використовую кілька різних засобів вираження і думаю, що можна привернути увагу на проблему, не використовуючи «всю доступну артилерію».
— Чи знайомі ви з творчістю когось із українських карикатуристів? Які роботи подобаються найбільше, чому?
— Україна має сильне представлення, коли йдеться про сатиричні малюнки. Є багато хороших карикатуристів з сильною позицією в цій дисципліні.
Я брав участь у багатьох міжнародних конкурсах сатиричного малюнка і карикатури і маю сказати, що художники з України завжди виходили на перші позиції. Одного разу я брав участь у змаганнях і був нагороджений разом із художниками з України.
Наприклад, в Україні хороші карикатуристи: Володимир Казаневський, Олексій Кустовський, Костянтин Казанчев, Валерій Чмирьов. Але і багато інших, не згаданих зараз карикатуристів, становлять зброю української потужності сатиричних малюнків.
— Які теми найбільше впливають зараз на вашу творчість? Чому?
— Мене завжди вражає людське шкідництво та соціальна несправедливість. Важливо бачити правду, щоб бути її носієм. Щоб, незважаючи на величезні відстані, які відокремлюють людей у світі, бути близько і давати від себе більше. Карикатурист своїм гострим оком всюди знайде цікаву тему і представить в такій формі, щоб спонукати до певних емоцій. Дійсність не дозволить бути «безробітним». Політики завжди даватимуть нам теми для відображення.
— Нам ваша карикатура з кроликами за столом, на якому лежить пучок моркви, обкладений вибухівкою, нагадала засідання українського уряду. Ви ж не про це писали свій малюнок? Про що ця картина?
— Згадана робота є малюнком 2014 року. Вона отримала перший приз у фіналі третьої хвилі конкурсу, що триває цілий рік, — «Картина місяця: січень-грудень-2014» — «Кращий із кращих. Креслення року 2014-го», організованого Музеєм карикатури ім. Ерика Липинського у Варшаві.
Початковий намір роботи з «кроликами» з’явився згідно з актуальними на той час політичними подіями. Йдеться про липень 2014 року і ситуації з так званим підслуховуванням, яке домінувало в медіа-просторі Польщі 2014-го.
Цей малюнок — своєрідний коментар до тієї ситуації. Під час пошуку необхідної метафори у мене дуже швидко з’явилася ідея виразити вічну тенденцію людської природи і поведінки, яка не має яскраво вираженого стосунку до культури, місця чи часу.
Малюнок набув додаткових значень у зв’язку з подіями після терористичної атаки на сатиричний журнал Charlie Hebdo у Франції. Творча інтуїція та тенденція до порозуміння із аудиторією в універсальний спосіб дала цій праці нове життя, настільки красномовна і водночас сумна в передачі рефлексії вона є, і при цьому не має вираженого обмеження в часі. Була, є і буде правдою про нас самих.
— Образ кролика — наскільки він актуальний для сучасної європейської політики, на вашу думку? І чому?
— Усі ми трохи сидимо на бомбі... Нинішня важка ситуація в Європі і світі призводить до дивного стану очікування на щось, що прибуде. Досить поширене небажання європейців щодо появи мігрантів відображається на політиці Європейського Союзу.
Жодна країна не хоче брати на себе відповідальність за критичну ситуацію, пов’язану з припливом біженців. Мусульманські громади іммігрантів викликають в європейському суспільстві почуття страху, який політики часто використовують для зміцнення своєї політичної позиції.
Це все не призводить до вирішення проблеми, а тільки провокує її поглиблення. Результатом цього є повільна втрата прямого контролю над глобальною економікою і безпекою. Це нагадує світ і Європу перед Другою світовою війною.
Я не хочу бути поганим пророком, але все рухається в неправильному напрямку. Свої побоювання я й висловлюю в своїх політичних коментарях у вигляді карикатури. Сподіваюся, що є ще час для роздумів і ми всі, обізнані про ризики, не попрямуємо на край прірви.
