Втілення малярської пристрасті для Михайла Сидоренка стало ще більше наближеним до його стилю життя, побіжних реакцій на людину і природу, а поза тим, ще й стимулом для відкриття невідомих територій краси. Спільно з дружиною Наталією Кручкевич він шукає тих вітрів поетико-метафоричних перемін, які додають свіжості його методу живописання, глибших занурень в естетичні пласти власної мистецької свідомості. Назва нової персональної виставки — «Tete a tete» — символізує цей особливий статус сублімації, в якому народжуються чергові кольорописні одкровення мистця.
Шлях Михайла Сидоренка до такої стрімкої динаміки авторефлексій — у самому характері мистця. Закінчивши студії у Школі Samuel Fleisher Art Memorial, Philadelphia, USA Philadelphia Sketch Club, Philadelphia, USA (1995) та Львівську академію мистецтв (1999), молодий художник визначив для себе пріоритетність пленерної малярської практики, яка органічно переросла у системну студійну роботу з натурою в її різних жанрово-тематичних проекціях. Багато працював на природі — гори Карпат і Каліфорнії (США), світлоповітряне середовище Атлантики, а потім Середземного моря, атмосфера Венеції і паризького Монмартра. Так зростала сила його малярського темпераменту, міцнішав досвід чуттєвого письма.
«МОРСЬКЕ ОКО»
З кожним новим зусиллям Михайло Сидоренко віддалявся від зовнішніх формальних ознак академічної школи, натомість наближався до своїх теренів станкового малярства з класичною похідною від французького імпресіонізму, постімпресіонізму, кольоризму. Втім, ця творча іпостась українського мистця теж виявилась ситуативною, оскільки його сильна творчо-вольова натура прагнула симбіозу суб’єктивованого й аналітичного компонентів. Інспіруюче джерело (об’єкт захоплення) повинно було пройти внутрішню адаптацію, «злитися» з емоційною ідентичністю мистця. Художник дедалі активніше наступав на засоби пластики при організації малярського середовища полотен, шукав оптимальної міри викладу певного метафізичного стану його душі в конкретну мить переживання. В такий спосіб мова його малярства відточувалась до деталей, світло, колір і фактура сплавлялись в єдиний потік завжди унікального «естетичного екстазу». На вершинах цих цілеспрямованих зусиль і народжувалися його твори, сповнені жагучості і віталізму.
Картини Михайла Сидоренка з їх виразно романтичною програмою можуть видаватися віддаленими від соціокультурного контексту сучасності. Насправді ж екзистенція художника апелює до вічних цінностей людини в її прагненні до універсальної гармонії з природою. В цьому важливий ідейно-естетичний посил автора. Мотиви оголеної моделі в інтер’єрі, човни на пристані в якомусь віддаленому від цивілізації італійському містечку, величаві своєю монолітністю гори і каньйони, золотаві бані венеційських храмів становлять єдиний ціннісно-смисловий ряд гуманістичної платформи Михайла Сидоренка, який справжністю матеріалізованого синтетично-живописного почуття запрошує глядача на tete a tete в розмірковуваннях про істинні вартості людського життя.
