Телеканали повідомили про затримання голови цивільного корпусу «Азова» Станіслава Краснова, учасника опору в Криму і бойових дій на сході нашої країни. Затримала його СБУ, але співробітники навіщось побили Станіслава до півсмерті; нині, за повідомленнями ЗМІ, він у реанімації, і лікарі борються за його життя.
Навіщо треба було так чинити? У чому сенс подібних дій? Це якесь кричуще підтвердження непрофесіоналізму. Навіть радянське КДБ часів Брежнєва собі подібного не дозволяло, костоломи тоді працювали в МВС. СБУ явно деградує, і це сумно, тим більше в умовах війни. Адже вищий пілотаж полягає саме в тому, щоб узяти клієнта культурно, акуратно, щоб він і не пікнув. Узяти в повній цілості на користь повноцінного слідства.
Краснова СБУ звинуватило в тому, що він агент Москви, інформатор ФСБ тощо. Докази, представлені громадськості, викликають, м’яко кажучи, подив. Якісь абстрактні телефонні розмови, які нічого по суті не доводять. Складається враження, що служба темнить, сам Краснов, поки був притомним, заявив, що виконував деякі делікатні доручення українських спецслужб.
Тепер саме це йому і ставлять у провину. У зраду Краснова не вірять усі, хто його знає: не вірять у полку «Азов», у якому він воював, не вірять соратники по кримських подіях, не вірять друзі по київському Майдану.
Біда в тому, що сьогодні СБУ в українському суспільстві має критично низький рівень довіри. А як інакше? Адже багато років замість захисту державної безпеки України служба займалася забезпеченням кланових інтересів угруповань Кучми і Януковича, брала участь у бізнес-розбираннях, «кришувала» тощо. Охоче чи неохоче, але служила державному зраднику Януковичу, перебувала під управлінням реального агента Росії Якименка, а те, що сталося з СБУ в Севастополі, Криму, Луганську і Донецьку, — взагалі безпрецедентне явище у світовій історії. Я от думаю: а що було б, якби російська армія увійшла до Харківської, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Херсонської області? Яка там була б ситуація в обласних управліннях СБУ, невже краща, ніж у Криму і на Донбасі? Хотілося б вірити...
А що, якщо кримчанин Станіслав Краснов — ніякий не агент ФСБ, а ще одна жертва внутрішньої війни постмайданної влади проти добровольців, волонтерів, усіх українських патріотів...
І чому ворожу агентуру СБУ шукає лише в середовищі «цинічних бандер» (як невдало якось висловився Петро Порошенко і довго потім коригував його прес-секретар Святослав Цеголко), чому не в середовищі «Опозиційного блоку», донбасівських олігархів тощо? До речі, й сама СБУ нещодавно повідомила про арешт 30 (тридцяти!) своїх офіцерів за хабарі і співпрацю з країною-агресором. Мабуть, ситуація там досить неблагополучна. І на цьому тлі — такі дивні справи, як побиття Станіслава Краснова, ціла військова операція з затримання Геннадія Корбана і подібні «подвиги Геракла»...
ЗАХІД ПРОГРАЄ
На каналі ICTV у програмі «Свобода слова» говорили про Мінський процес. Глядачам поставили запитання: «Чи підтримуєте ви продовження Мінського процесу?». 64% публіки відповіли — «ні», 34% — «так». Довго про свої муки з «квадратурою круга» в Мінську розповідав Роман Безсмертний. Справді, відмовся обговорювати зухвалі претензії Москви і її донбасівських маріонеток — і зіпсуєш відносини із західними союзниками, погодься на ці претензії — і даси сигнал до розпаду України. Чимало наших нинішніх політико-дипломатичних негараздів є наслідком безпринципності і лицемірства нинішньої влади України. Відмова від природних в умовах війни заходів, сидіння на двох стільцях призводить до того, що країна дедалі більше заганяє себе у безвихідь. Власне, про ці наслідки сказав і Роман Безсмертний: «Після завершення подій усі ці проросійські діячі з Донбасу підуть до українських судів відновлюватися на своїх посадах». Так. Прийдуть. І відновляться. Тому що у нас досі немає воєнного стану, закону про відповідальність за колабораціонізм і багато чого іншого немає. Адже тут не треба винаходити велосипед, існує досвід багатьох країн світу, що пережили аналогічні події.
Генерал Ігор Смешко розповідав про те, чому Захід, будучи об’єктивно набагато сильнішим за Росію, програє й опиняється у стані країни, яка хронічно запізнюється. Росія має добре продуману стратегію боротьби проти Заходу, а Захід стратегії стримування РФ не має, демонструє слабкість і нерішучість, і тому програє.
Журналістка Севчиль Мусаєва-Боровик запитала у генерала: що треба зробити, щоб Захід не скасував санкції проти Росії? Смешко відповів, що треба реально боротися з корупцією, інакше цивілізований світ не зможе нас підтримувати.
Так, небезпека зняття санкцій велика, і винна в цьому буде наша влада. Наші лідери на міжнародних зустрічах говорять про російську агресію, а самі з агресором на повну торгують, набиваючи кишені, воєнного стану не оголошують, відкривають російському бізнесу «зелену вулицю» в Україні, тисячі російських вантажівок їздять українськими дорогами, безперешкодно у нас функціонують російські банки. Як це все розуміти? Та це прямий практичний заклик до скасування санкцій!
Рефату Чубарову поставили запитання про можливу заборону в окупованому Криму Меджлісу кримськотатарського народу. Чубаров зазначив, що 26 лютого 2014 року Меджліс похоронив спроби легального переходу Криму до складу Росії. Довелося Росії йти на відкриту агресію. А нині в Криму окупанти судять окупованих. На думку Чубарова, сьогодні важливо стратегічно визначитися в питаннях оборони України і ставити питання про її цілісність без поділу на Донбас і Крим. На жаль, влада щодо Криму проявляє виключно словесну активність. Я ж наведу факти: кримськотатарський телеканал ATR, який нині працює в Києві, перебуває на межі закриття через фінансові проблеми, повну відсутність допомоги з боку держави. А це дуже важливий чинник впливу на Крим. Зникла кримська українська газета «Кримська світлиця». Її не встиг знищити Янукович, але з цим успішно впорались постмайданні функціонери В’ячеслав Кириленко і Ростислав Карандєєв. Що в кримському напрямі робить сумнозвісний Мінстець, взагалі невідомо...
Нещодавно дуже точне визначення сутності нинішньої влади дала співачка Руслана Лижичко. Взагалі люди мистецтва інколи здатні на такі геніальні припущення, що куди там філософам. Вона сказала: «...ми нічого толком про злочини попереднього режиму дізнатись не можемо — тому що він практично в нинішній перейшов».
На «Еспресо TV» говорили про те, що ми за бездарність і корупційність влади розплачуємося втратою перспектив безвізового режиму з Європою... Чому наша влада боїться жорстко і послідовно відстоювати національні інтереси України у відносинах із Заходом? А тому, що вона не є чистою і знає, що про це знають на Заході, який завжди може нагадати цим панам деякі моменти їхньої «кредитної історії». Лише люди з незаплямованою репутацією можуть відкрито і безоглядно захищати свою країну і відхиляти неприйнятні для неї пропозиції західних партнерів. А ці, які сьогодні засідають на Печерських пагорбах, змушені на все (окрім реформ, які загрожують їхній рідній системі пограбування України і незаконного збагачення!) погоджуватися, підписувати документи, за які їх слід притягнути до відповідальності. Кучма багато чого в Мінську підписував, не дай Боже все це виконає...
Якби український народ не вважав путінську владу більш небезпечною для себе, ніж «свою», то її доля була б уже давно вирішена. Нинішній режим у Києві багато в чому зберігається завдяки загрозі зі сходу, що примушує українців демонструвати дисципліну і витримку. Але так буде не завжди...
