Закінчення. Початок читайте «День», № 39-40
Насправді Захід України, західняки, — це те, що тримає Україну. Вся надія у їх сильній антисовєтській заквасці, сильному національному протесті. Мені дуже подобається ваша вікова невтихаюча ненависть до пригноблення і прагнення до свободи. Це дуже сильний момент і надія, що Україну ніколи не вдасться привести назад у совєтське стійло. Збройний опір УПА — це чудовий початок, і на цьому фундаменті багато що стоїть. Жовто-синій прапор не терпить сусідства з червоним. Вибір України — це Захід, це Європа.
Удруге ми з Валерією Новодворською зустрілися в Києві. У перші дні грудня 2004 року на телеканалі «1+1» знімали історико-документальну передачу «Подвійний доказ» про люстрацію. Головною героїнею передачі була Валерія Новодворська. На телестудії я з цікавістю за кулісами спостерігала запис і фотографувала.
Тема люстрації, піднята в ефірі «Подвійного доказу» телеведучими Вахтангом Кіпіані та Анатолієм Борсюком, розглядалася з різних сторін. У другій студії були письменник Євген Пашковський і відомий український правозахисник, дисидент, психіатр Семен Глузман, який піддавав сумніву потребу проводити люстрацію в Україні. Він наводив свої вагомі аргументи, бо розумів, що влада, яку на той час уже майже очолили Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, не буде чесною у цьому складному процесі. Його слова виявилися пророчими.
Валерія Новодворська не перечила твердженням Семена Глузмана. Вона висловлювала своє бачення, що виходило з власного світогляду та досвіду боротьби в Росії:
— Ми були готові вибачити своїм катам. Але не терпіти їх у суспільстві та в політиці на попередніх ролях! Позбавлення дипломів лікарів-садистів, заборона на професію як люстрація для керівників КПРС і КДБ, громадський остракізм — якщо тоталітаризм не буде каратися хоча б цим, то на землі не лишиться нікого, крім катів. Суть люстрації у потребі заборонити комуністичну і фашистську ідеологію. У країнах Балтії потрібно люструвати тих, хто сприяв окупації, підтримував її або займався окупаційною апологетикою. Таким людям не можна займатися політикою або працювати у правоохоронних органах і в сфері освіти. Хай займаються сільським господарством, нехай садять моркву.
Нинішня люстрація, яку українське суспільство вимагає після Революції Гідності, багато в чому схожа в тій категоричності, яку висловлювала Валерія Новодворська. Частково ми втілили її позицію — пропаганда комуністичної і нацистської ідеології з квітня 2015 року в Україні заборонена законодавством.
Після запису програми «Подвійний доказ» за участю Валерії Новодворської ми спустилися на поверх нижче — в гримерку. Поруч у студії саме завершилася теледискусія між Юлією Тимошенко, яка претендувала на посаду прем’єр-міністра України (і отримала його за два місяці — в лютому 2005 року), і Тарасом Чорноволом, який очолював виборчий штаб Віктора Януковича.
ВАЛЕРІЯ НОВОДВОРСЬКА І КОСТЯНТИН БОРОВОЙ — ПОБРАТИМ У БОРОТЬБІ, З ЯКИМ ВОНА НАПЕРЕДОДНІ РЕОРГАНІЗУВАЛА ПАРТІЮ «ДЕМОКРАТИЧЕСКИЙ СОЮЗ» У ПОЛІТИЧНИЙ РУХ «ЗАПАДНЫЙ ВЫБОР» / ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG
У коридорі було багато учасників обох телепередач та працівників телеканала. Вахтанг Кіпіані подарував Валерії Новодворській сувенірні символи помаранчевої революції. Валерія Іллівна їм дуже зраділа і з радістю зав’язала собі на шию жовтогарячу хустинку, а на кофту пристебнула значок з підковою і написом «Так!» У той час із студії вийшов Тарас Чорновіл і радо підішов до Новодворської, питаючи, чи пам’ятає вона як він колись приїжджав до неї з батьком — В’ячеславом Чорноволом? «Вы же за Януковича!» — обурено промовила Новодворська. «Та ні, я проти Ющенка», — знітився політик. «Я не хочу з вами разговаривать!» — відрубала росіянка і, різко розвернувшись, швидко пішла в гримерку.
Комічну ситуацію зупинила поява Юлії Тимошенко, що попрямувала в той кабінет, що й Валерія Новодворська. Дві жінки-політики, які часто виступали опозиціонерками й революціонерками, по-дружньому обнялися. Це була їх перша і єдина зустріч. Вони спілкувалися між собою, фотографувалися разом і спільно з присутніми в той час журналістами й працівниками телеканалу. А потім Валерія Новодворська поїхала на майдан Незалежності. Помаранчевий Майдан вже не був таким велелюдним як у часи протистояння, але ще були намети і люди принципово не покидали їх, очікуючи 26 грудня 2004 року повторного голосування на президентських виборах. Валерія Новодворська пишалася тим, що змогла особисто побувати на Майдані та побачити український протест. На Майдан 2013—2014 року вона не змогла приїхати. Але від неї зі сцени українським революціонерам найщиріші вітання і заклик боротися до перемоги передавав її побратим по боротьбі Константин Боровой, з яким Валерія Новодворська напередодні реорганізувала партію «Демократичный союз» у політичний рух «Западный выбор».
Через стереотипи, переважно нав’язані телебаченням, наше суспільство звикло сприймати Валерію Новодворську, як різку й прямолінійну опозиціонерку, яка лише критикує комуністів та владу Кремля. Але вона була багатограннішою — керувала політичною партією, читала лекції, їздила на різні міжнародні зустрічі, писала публіцистичні матеріали в журнал і на сайт партії, брала участь у телевізійних дискусіях, писала власні книжки (до речі, жаль, що маловідомою лишається її історична публіцистика — вона дуже цікава). А в останні роки в Інтернеті у відеокоментарях відповідала на численні запитання усіх бажаючих довідатися її думку про події, що відбуваються довкола.
Валерія Іллівна відстежувала політичну ситуацію на території всієї колишньої радянської держави. І залежно від розвитку політичних подій могла міняти своє ставлення навіть до тих, ким спочатку захоплювалася, і давати точну характеристику політику, залежно від ситуації, в якій він перебуває. Це яскраво ілюструє ставлення Валерії Новодворської до Юлії Тимошенко. Вона гаряче підтримувала нашу опозиціонерку в час помаранчевого Майдану. Проте побачивши її конфлікт у владі з Віктором Ющенком Валерія Новодворська у 2009 році різко засудила Юлію Тимошенко. Вона обурювалася, що та ледь не заключила союз із Януковичем, і зробила висновок, що Тимошенко не можна довіряти, бо вона «інтересантка, політиканша, що думає лише про себе, свою славу і честолюбство».
Але за рік, 2010 року, було нове президентське протистояння, де Юля Тимошенко програла, а Віктор Янукович таки став президентом. І Валерія Новодворська уважно відстежувала цю політичну боротьбу, зауваживши, що Тимошенко веде себе достойно, бо їздить по країні й піднімає народ проти Януковича, щоб «заткнути роти всім прихильникам совєтизації України». Водночас, вона залишилася прихильною до Віктора Ющенка, який на цих виборах агітував проти Тимошенко. «Він боровся з Тимошенко не за її спроби відстояти національну ідентичність, — уточнювала Новодворська. — Він боровся з нею, як з популістським прем’єр-міністром, який безмірно витрачав гроші на соціалку, яка була Україні не по кишені... Я впевнена, що, ставши президентом, Тимошенко порушила б всі свої передвиборчі обіцянки, стала б рахувати гроші, і нікому б нічого не дала».
Коли українську опозиціонерку влада Януковича ув’язнила, Новодворська виступала за її звільнення, а у передвиборчих перегонах 2014 року висловила підтримку.
— Якби ворог не стояв біля воріт, Порошенко як президент мене влаштував би, бо він найкраще підходить для мирного часу. А тут навіть не ворог, а брат, що найгірше. Враховуючи цей фактор, я б вибрала Юлію Тимошенко: вона зліша, і знає, як розмовляти з цими російськими крисами їхньою мовою, — зазначила Валерія Новодворська.
Вона над усе любила Росію, і заради її вільного майбутнього присвятила все своє життя. Але в її серці було місце й для любові до інших країн. Серед них особливе значення мали Чечня, Грузія, країни Балтики, Америка і Україна.
Валерія Новодворська 2014 року вибачалася за анексію Криму, записала відеозвернення до терористів на сході України із закликом зупинитися. Вона стежила за діяльністю лідера «Правого сектора» і заявила про свою підтримку. «Він не муж Ради, він муж війни. Люди такого типу потрібні для оборони», — характеризувала Дмитра Яроша Валерія Новодворська.
Остання стаття Новодворської була присвячена Україні.
— Боюся, що Путін доведе ситуацію до доброго миру, коли ослаблена, голодна, роздягнута Росія буде на колінах просити в України кусочок хліба з салом. Що ж, якщо це єдина ціна за мир і за повернення Україні Криму, хай буде так, — написала напередодні смерті Валерія Новодворська.
12 липня 2014 року вона відійшла у вічність, але для багатьох залишилася провісником російської свободи.
— Щастя — це категорія не для дисидента, — згадую слова Валерії Іллівни з нашого інтерв’ю 2004 року. — І взагалі, щастя — це категорія не для мислячої людини. І, зрештою, яке, до біса, щастя, коли твоя держава — міжнародний злочинець, коли невідомо чи буде у тебе і цієї країни завтрашній день. Мені здається, що щастя не скоро до нас прийде.
