«Арифметика має бути іншою — не 72 роки, а 450. «Хвороби» розпочалися значно раніше! Йдеться про структури 450-річної давності. Про період Івана Грозного, коли країна могла піти зовсім іншим шляхом. Про перемогу московського монголоїдного, кочового способу життя над «егоїстично»-індивідуальним, вільним новгородського-псковським способом життя, який нічим не відрізнявся від західного. Три століття нащадки Калити ламали хребет цій Росії і зламали його лише наприкінці царювання Івана Грозного. Відносини між монголоїдною Москвою і Новгородом нагадували нинішні відносини між Росією і Литвою: вони заздрили, ненавиділи й водночас намагались поселитись там, а новгородців і псковичів переселяли углиб своїх територій. Тобто ми впізнаємо тут сучасні проблеми!»
Це — уривок з інтерв’ю, яке російський письменник, сценарист, драматург Фрідріх Горенштейн дав Віктору Єрофєєв у 1991 році під час свого першого після еміграції з СРСР візиту до Москви. Інтерв’ю увійшло до документального фільму Юрія Векслера «Місце Горенштейна», яке автор, за підтримки каналу «Еспресо», днями представив у столичному кінотеатрі «Київ».
Годі й казати, що «проблеми», актуальні у 1991 році є актуальними й нині. Власне, Ф. Горенштейн — один з небагатьох представників російської культури, який спромігся на такий глибокий і відвертий аналіз російської історії, ментальності, національного характеру. «Він угледів російський фашизм, коли той лише зароджувався», — говорить про Ф. Горенштейна один зі співрозмовників Ю. Векслера, російський письменник Бенедикт Сарнов. «Я — спеціаліст по Росії», — зізнається він сам в інтерв’ю В. Єрофєєву.
Не дивно, що співвітчизники, представники російської культурної еліти його позицію здебільшого не розуміли й не поділяли. Як зазначив перед показом народний депутат Микола Княжицький, причини з яких радянська інтелігенція не сприймала Ф. Горенштейна аналогічні тим, з яких сьогодні російська інтелігенція не розуміє, що насправді зараз відбувається між нашими країнами. «У книзі «Псалом», яка розповідає про прихід на Землю Антихриста, Фрідріх детально описав, як людина перетворюється на тварину. — розповідає у кадрі фільму Віктор Єрофєєв. — Це — роман-попередження для нас всіх. Потім прийшли часи, коли низькі інстинкти взяли гору й ми зустрілися з тим, чого не чекали. Наша культура, література не готовила нас до цього, а Фрідріх — готував... Але ми пропустили це повз вуха». В пострадянській Росії Ф. Горенштейн теж не знайшов свого читача. Деякі з його ключових творів й досі не були опубліковані на Батьківщині. Зрештою, серед відвідувачів показу у кінотеатрі «Київ», а було серед них чимало представників вітчизняної культурної еліти, твори письменника теж мало хто читав.
Фрідріх Горенштейн народився у Києві у 1932 році. Його батька, професора політекономії Наума Горенштейна родом з Бердичева розстрілюють у 1937 році під Магаданом. Матір Енна Прилуцька, директор закладу для неповнолітніх злочинців помирає під Оренбургом під час повернення з евакуації. Ф. Горенштейна виховують тітки, він закінчує Дніпропетровський гірничий інститут і Вищі сценарні курси у Москві, працює інженером. У 1964 році журнал «Юність» публікує знамените оповідання «Дом с башенкой» — чи не єдиний його твір, який вийшов друком в СРСР. Ф. Горенштейн — автор сценаріїв до близько двох десятків фільмів, зокрема до «Солярісу» А. Тарковського (співпрацював з ним і під час створення «Андрія Рубльова», хоча в титрах про це не вказано). Його твори друкують за кордоном. У 1980 емігрує до Західного Берліна. Ф. Горенштейн написав десятки оповідань і п’єс, повісті «Зима 53-го года», «Ступени», «Яков Каша», «Куча», «Улица Красных Зорь», «Последнее лето на Волге, романи «Искупление», «Псалом», «Место», «На крестцах. Хроника времен Ивана IV Грозного», «Чок-Чок», десятки літературознавчих та публіцистичних статей тощо. Помер письменник у Німеччині у 2002 за кілька днів до свого 70-річчя. Там його й поховали.
У фільмі про Ф. Горенштейна розповідають його колеги, письменники й кінематографісти, зокрема Андрій Кончаловський, Марк Розовський, Леонід Хейфец, Евгеній Попов, Борис Хазанов, Єва Нейман, Катя Петровська та інші. Уривки з творів письменника читає російський актор Олександр Філіппенко.
«Добре, що така стрічка з’явилась, адже схоже на те, що Ф. Горенштейн — справді непересічний письменник, — ділиться враженням з «Днем» заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха. — Хоча сам я, зізнаюсь, його творів досі не читав, але тепер обов’язково прочитаю. Для нас важливо, що він має українське походження, а також багато писав про Україну. Писав часто про ті явища, які вже відійшли у минуле — наприклад, про життя тогочасного Бердичева. Як психолог можу сказати, що сюжети, які обирає цей письменник, значною мірою зумовлені його біографією і передусім дитинством. Дитинство ж і юність у нього — українські. Фільм Ю. Векслера — доволі об’єктивний, відображає усі складнощі та проблеми цієї людини, її місце в літературі. Як і всі російські письменники він ставить певний діагноз російському характеру, політичній системі. На мою думку, те позитивне, що є в цьому характері, відтворюється у кращі часи, негативне ж вилікувати неможливо — адже це надбання великої історичної спадщини. Зрештою, те ж саме можна сказати і про Україну. Переконаний, що ми в Україні повинні вивчати феномен Росії, її історії, адже це — наші «граблі». Не вивчатимемо — наступатимемо на них і надалі».
На київську презентацію фільму прийшли й ті, хто був знайомий з Ф. Горенштейном особисто. Зокрема, письменник Іван Драч вчився разом з ним на Вищих сценарних курсах у Москві. «Ми не дуже приятелювали, адже Ф. Горенштейн належав до іншого угруповання — ленінградського. Я ж більше контактував з москвичам, білорусами, — розповідає в коментарі «Дню» Іван Драч. — Зізнаюсь, що до сьогодні з його творів читав лише оповідання «Дом с башенкой». Натомість знав його як непересічну особистість, талановитого сценариста. До слова, в багатьох фільмах ім’я Ф. Горенштейна залишилось поза титрами. Можливо, з Л. Толстим і Ф. Достоєвським порівнювати його, як це прозвучало у фільмі, й не варто, але постать це безумовно особлива. Ф. Горенштейн залишиться в історії російської літератури».
Творчість письменника знайшла відгук й серед українських митців. Так, зокрема, режисер Єва Нейман зняла за його творами два кінофільми. Українською перекладено п’єсу Ф. Горенштейна «Бердичев». Наприкінці ж зустрічі Ю. Векслер проанонсував, що незабаром у харківському видавництві «Фоліо» вийде велика збірка прози Ф. Горенштейна, передусім творів, дія яких відбувається в Україні.
