Минуло 5 років, як газета «День» надрукувала лист із села Левки Чернігівської області від великого природолюба та ініціатора хороших справ Миколи Григоровича Валька. Стаття називалась «40 пенсіонерів вирішили відродити рідне село».
На жаль, Микола Григорович три роки тому пішов із життя.
У 2011 році в селі Левки було закладено парк — понад сорок видів різних дерев та кущів. Працівники редакції газети «День» кілька разів приїздили в село і теж залишили свій слід — посадили тую, яка чудово прийнялася і сьогодні є окрасою парку. Газета взяла на контроль, як зараз модно говорити, проект, а левківчани пообіцяли регулярно звітувати про стан справ.
На жаль, громада сьогодні налічує менш ніж 40 осіб, і хоч пенсіонери стараються не здавати позицій, та все ж потребують допомоги по догляду за парком. А роботи в парку багато: обрізання дерев та кущів, вигрібання минулорічного листя, розпушування грунту, підсадка дерев на зміну тим, що загинули.
Наприкінці березня, щоб допомогти, у Левки завітали студенти Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І Я Франка під керівництвом голови клубу «Екоспектр» Юрія Скиби. Співпраця левківчан з педколеджем триває також уже 5 років, і дуже приємно, що й після зміни керівництва закладу традиції не порушуються.
Велике спасибі Сергію Козиному — керівнику відділу Прилуцького хлібозаводу за допомогу у вирішенні транспортних питань, скошуванні трави в парку тощо. Не стоїть осторонь і сільська рада — теж надає посильну допомогу. Окреме спасибі хотілось би сказати Анатолію Ковалю — пенсіонеру із Києва, який, незважаючи на свій поважний вік, щороку приїжджає в село на суботники. Педагог з багаторічним стажем, він своїм прикладом і ставленням до природи згуртовує громаду, маючи великий запас знань — знайомить студентів із історією краю.
Місцевих жителів прийти на суботник змогло небагато — роки беруть своє. Прийшли найбільш стійкі, цілеспрямовані — ті, хто не зупиняється на досягнутому і розпочату справу завжди доводить до кінця.
Тепла весняна погода та наполегливість сприяли виконанню усіх запланованих робіт. А потім була традиційна каша та вареники. Тут теж студенти проявили свою фантазію. Там, де молодь, — завжди пісні та жарти. Юрій Віталійович бере свою гітару — і над селом лунають ліричні українські пісні, а на обличчях місцевих бабусь помітна тінь ностальгії за минулим.
Швидкоплинно промайнув день, і уже вечірні промені сонця ховаються за горизонтом.
Настав час прощання із гостями. На думку мені прийшли слова із пісні про Левки (слова Ніни Ткаченко, музика Сергія Білобловського): «Ми зустрічаєм друзів із добром, / А проводжаєм з миром на світанні / І молимось за них усім селом, / Бо щастя левківчан лиш у єднанні».
На жаль, молитися сьогодні доводиться і за наших воїнів, які відбивають атаки ворога, що лізе на нашу землю на сході України, залишається поки що молитися за те, щоб в Україні не виникло екологічної катастрофи — рівень води по всій Чернігівщині дуже знизився, і вода в сільських колодязях зникає. Обстановка потребує негайного вивчення питання і прийняття кардинальних рішень. На жаль, надія на нинішній уряд згасла — там уже півроку не в змозі навіть призначити очільника Міністерства екології.
Та все ж громада села Левки оптимістично дивиться у майбутнє і вірить, що ворог буде розбитий, в країні настане мир і всі болючі питання нарешті вирішаться.
