Надзвичайно сильний екземпляр газети «День» вийшов під номером 29—30 від 19—20 лютого цього року. Фактично кожну другу статтю треба читати з олівцем. Впали у вічі дві статті Сергія Грабовського «Софія Русова: Україна як хрест і покликання» і «Розстріл науки». Який контраст! Який між ними контраст!
У першій статті йдеться про подвижницьке життя Софії Русової. Народжена 1856 року в сім’ї шведа і француженки, вона все своє життя поклала на олтар служіння українському народу на педагогічній освітній ниві, розуміючи, що освіта — це єдиний можливий шлях українців до сім’ї передових, розвинутих народів, до благополуччя в усіх його вимірах.
І друга стаття про наш час, про долю науки, а опосередковано й освіти в Україні в наші дні. Адже наука, її стан — це один з вершинних проявів освіти і культури суспільства. І заголовок статті абсолютно адекватний «Розстріл науки». І йдеться в ній про нищення науки в Українській державі «і не за правління Януковича — Азарова — Табачника», а за владарювання «європейців» Порошенка — Яценюка — Гройсмана». Чому так відбувається? Чому це роблять ніби освічені люди, які декларують рух в Європу?
Адже все всім відомо. Наука — рушій суспільного і технічного розвитку. Всі досягнення людської цивілізації забезпечені розвитком науки. Наука — як система знань на базі експериментального досвіду з розвинутими теоретичними узагальненнями — це насамперед, досягнення європейської історії. І тому Європа стала прикладом для світу, світовим лідером. А ми теж декларуємо рух до Європи.
А що наша держава робить з наукою? Нищить. Мене вразила одна наведена фраза високопоставленого чиновника: «Академія почне реформуватися, лише коли втратить нерухомість у центрі Києва». Що це? Напевно, хижак, хижак-рейдер, що вийшов на полювання...
Проблеми науки періодично обговорюються в пресі, зокрема й у газеті «День». Але якось так сталося, що в основному увага приділяється гуманітарній сфері. А як живуть природничі, природничо-технічні інститути? Хорошим є вже те, що є розуміння того, що критерії оцінки умов роботи, результатів діяльності гуманітарних і природничих інститутів різні. І, напевно, вони і кризу переживають по-різному...
Коли на зорі незалежності України постали важкі часи, керівництво Академії наук України вчинило абсолютно правильно, спрямувавши свої зусилля на збереження кадрів і інфраструктури. Були важкі часи, місяцями не платили зарплату, не було електрики, опалення. Але інститути з втратами, але вистояли. Поступово запрацювала економіка (на нових, приватних засадах). З’явилася надія, що наука запрацює на повну силу. З’явилася невелика, але регулярна зарплата. Але з повноцінним фінансуванням науки не склалося.
У природничих інститутах основні видатки йшли завжди не на зарплату, а на матеріально-технічне забезпечення. В останні 20—25 років на ці цілі практично не виділялися кошти. Це значить, що в дослідні інститути не надходили нові прилади, реактиви, витратні і комплектуючі матеріали. Але все поступово старіє і виходить з ладу. Це стосується і навчальних лабораторій у вишах...
Звичайно, науковці роблять усе, щоб зберегти обладнання. Серед них є багато таких, що хочуть зробити щось нове, суттєве, щоб їхнє ім’я залишилося в історії науки. Багато хто їде за кордон не лише за більшою зарплатою, а й щоб працювати в кращих умовах на новому більш вдосконаленому обладнанні. Треба розуміти, що за 25 років в Україні не стала до ладу жодна крупна нова науково-технічна установка, а ті, що все ще є, працюють у важких умовах тотального дефіциту. Ми все більше відстаємо.
Щодо заробітних плат. У статті «Розстріл науки» зауважується, що ставка старшого наукового співробітника, а це — кандидат наук, у два з гаком рази менша за середню зарплату по Києву. Але треба мати на увазі, що старші наукові співробітники належать до високооплачуваних співробітників в системі Академії. Суттєво нижчі зарплати в інженерів, які обслуговують унікальні установки, електронну апаратуру тощо. Уявіть собі комплекс унікального астрономічного обладнання Кримської астрофізичної обсерваторії або найбільший свого часу в Європі лінійний прискорювач електронів на енергію більше одного гіга електронвольта (1 ГеВ) у Харківському фізико-технічному інституті. Це все обслуговували інженери найвищого рівня з дуже малими зарплатами як на теперішній час. А хто говорить про зарплату висококваліфікованих робітників, які працювали в експериментальних майстернях при інститутах. Ніхто. І ми не говоримо. Бо ці майстерні просто щезли. Дуже довго триває криза.
Звичайно, дуже би хотілося знати, який зміст, яку суть вкладають наші високопосадовці, керівники держави в термін «реформа науки». Чи для багатьох з них цей термін співзвучний з твердженням «розвиток науки, підйом науки, фінансування науки». Врешті чи є розуміння суті європейського шляху розвитку в цьому контексті. Бо в нас є кадри, готові звести реформу науки до втрати Академією своєї нерухомості в центрі Києва...
З повагою, Надія ПОДОЛЯ, Ужгород
