Українка Філоніла Карюк народилася 10 квітня в селі Соколова Балка, нині це село в Новосанжарському районі Полтавської області, яке налічує близько 1000 мешканців.
За однією з версій, Соколова Балка виникла наприкінці XVIII століття, а її назва походить від прізвища заможного козака Сокола, котрий після знищення Запорізької Січі поселився тут, у балці, і його хутір згодом став великим селом. Станом на середину ХІХ ст. у Соколовій Балці було понад 100 дворів і понад 1300 мешканців, а 1900 р. — уже 2444 жителі; при Георгіївській церкві, яку було збудовано 1868 р., діяли жіноча парафіяльна і земська школи. Перед смертю місцева землевласниця Савицька заповіла використати її заощадження на відкриття школи. Цей заповіт було виконано. 7 липня 1897 р. у сусідньому селі відкрили сільськогосподарську школу, 1900 р. відбувся перший її випуск. 1930 р. школу реорганізували в зоотехнікум, який свого часу закінчили відомі науковці П. Сороковий, Л. Тимченко, М. Співак О. Коваль та інші. Технікум було остаточно ліквідовано в 1970-х роках, за деякий час на його території розташувалася допоміжна школа-інтернат. Під час Другої світової війни із Соколової Балки та навколишніх сіл було вивезено на примусові роботи до Німеччини 55 юнаків і дівчат.
Якраз 1943 року на таку працю виїхала до Німеччини й родина Карюків, де згодом юначка Філоніла закінчила шість класів української гімназії в місті Ансбаху й стала активісткою українських молодіжних організацій, а ще долучилася до танцювального ансамблю та церковного хору. 20 жовтня 1949 року родина Карюків приїхала до Австралії й оселилася в Мельбурні, де Філоніла одразу долучилася до українського культурно-громадського життя. 1952 року Філоніла Карюк побралася з іншим полтавчанином, котрий походив із Лубенщини — Федором Габелком, і виїхала до Аделаїди, де взяла активну участь у вокально-музичній, драматичній та хореографічній студіях. 1958 року подружжя Габелків перебралося до Канберри, де Філоніла продовжила навчатися мистецтва співу, яке розпочала ще в Мельбурні: спочатку були студії в учительки співу пані Ланц, а пізніше — у пані Лі Мор, згодом уродженка Соколової Балки увійшла до Філармонічного товариства, виступала з Канберським симфонічним оркестром як Singers of Canberra. Як солістка та партнер у дуетах і тріо брала участь у всеавстралійських та регіональних фестивалях.
Мешкаючи в Канберрі, Філоніла Габелко була дуже активною в українському культурно-мистецькому, церковному та громадському житті: стала членкинею Ансамблю бандуристів імені Миколи Лисенка під орудою відомого бандуриста Віктора Мішалова, організувала вокальний гурт «Волошки», яка з часом переформувалася в Українсько-австралійське мистецьке товариство імені Миколи Лисенка. Слід зазначити, що більшість членів цього товариства становили корінні австралійці, але завдяки пані Філонілі в їхньому репертуарі було... 90 відсотків українських пісень (!). За свою працю на ниві українського мистецтва і популяризації української пісні та історії мистецтва члени цього Товариства були нагороджені срібними медалями Союзу українських організацій Австралії (СУОА), а пані Філоніла одержала Золоту медаль Тараса Шевченка. У Мельбурні Філоніла Габелко стала диригентом Святопокровської парафії УАПЦ в Ессендоні та очільницею хору Сестриць імені княгині Ольги, увійшла до складу член Ансамблю бандуристок «Кольорит» та хору «Чайка».
Пам’ятають про цю талановиту жінку в її рідному селі, на сайті місцевої громади є запис, що якраз у Соколовій Балці народилися: «...Філоніла Василівна Габелко — оперна співачка, бандуристка, діячка австралійської діаспори. Ганна Олександрівна Карюк — майстриня народної творчості, співачка, діячка австралійської діаспори...»
До речі, чоловік Філоніли — український патріот, письменник, громадський діяч і найстарший за віком редактор Федір Габелко, щойно відсвяткував свої 98 літ. Ось такі вони, видатні Габелки — Філоніла із Соколової Балки та Федір із Гуляївки, — мої славні земляки, уродженці Полтавщини — українські патріоти й митці, котрі мешкають у далекій Австралії, але обоє, незважаючи на свій поважний вік, вболівають за Україну і творчо працюють на благо нашої національної справи.
