В останніх числах березня у Дарницькому районі міста Києва відбулося навчання сил територіальної оборони. Потрібно віддати належне організаторам цього заходу, оскільки він відбувся лише завдяки їхній ініціативі.
За перебігом подій спостерігали ветерани Збройних сил, учасники бойових дій на сході України і гості з інших областей нашої країни.
Сьогодні, мабуть, не варто звертати особливу увагу на тактичні помилки, допущені учасниками у ході навчань. Для того, щоб люди могли адекватно діяти в умовах, максимально наближених до бойових, і ефективно виконувати покладені на них обов’язки, вони повинні мати відповідні знання і досвід.
Такого результату можна досягти лише за умови належної організації навчального процесу. І цей процес потрібно організовувати на найвищому державному рівні, оскільки, відповідно до розділу III закону «Про оборону України», на підрозділи сил територіальної оборони покладаються важливі завдання у сфері забезпечення обороноздатності нашої країни.
Згідно з цим законом, територіальна оборона — це система загальнодержавних заходів, що здійснюється з метою охорони та захисту державного кордону, а також забезпечення належних умов для функціонування органів державної влади та військового управління у період воєнного або надзвичайного стану. Сили територіальної оборони також мають охороняти інші важливі державні об’єкти та комунікації, підтримувати режим воєнного стану, боротися з розвідувально-диверсійними підрозділами агресора і незаконними збройними формуваннями.
Законом передбачено, що керівництво територіальною обороною здійснюють начальник Генерального штабу Збройних сил України, а також голови обласних держаних адміністрацій. Порядок проведення організаційних заходів, пов’язаних із вирішенням питань територіальної оборони, визначається в Положенні про територіальну оборону України, яке затверджує Президент України.
Оскільки на сили територіальної оборони покладається виконання цілої низки важливих завдань у сфері забезпечення обороноздатності держави, то цим підрозділам потрібно приділяти значно більше уваги, ніж це робилося до цього часу. Аналіз і узагальнення практики застосування батальйонів територіальної оборони в районі бойових дій на сході України дає підстави стверджувати, що ці військові формування виконували невластиві для них функції. На той час у вищих посадових осіб держави було викривлене уявлення про місце і роль батальйонів територіальної оборони в системі забезпечення обороноздатності країни. Ними просто затикали діри і використовували як звичайні військові підрозділи, незважаючи на те, що у переважній більшості випадків в умовах реальних бойових дій бійці сил територіальної оборони не були готові до виконання поставлених перед ними завдань. Винятком є хіба що 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар», який було сформовано на території Луганської області на початку 2014 року, але цей підрозділ лише формально можна вважати батальйоном територіальної оборони. Практично весь особовий склад батальйону «Айдар» було сформовано із добровольців, які прибули з різних регіонів України (і не тільки), і багато хто з бійців у минулому вже мав досвід участі в бойових діях. Саме тому батальйон «Айдар» з самого початку виконував не допоміжні функції, як це передбачено законом, а брав участь у бойових діях як звичайний штурмовий підрозділ регулярних Збройних сил. У зв’язку з цим можна стверджувати, що на сьогоднішній день в Україні практично відсутній досвід організації й цільового використання сил територіальної оборони. Це є суттєвим недоліком у роботі Міністерства оборони України. Сьогодні потрібно більше уваги приділяти розвитку сил територіальної оборони, оскільки з їхньою допомогою можна значно підвищити рівень обороноздатності України. Нам варто вивчати і досвід зарубіжних країн щодо організації та застосування аналогічних військових формувань.
Особливий інтерес для нас може мати досвід США. У Сполучених Штатах вже майже 400 років функції сил територіальної оборони досить успішно виконує Національна гвардія.
У цій країні підрозділи Нацгвардії формуються на добровільній основі за територіальним принципом. Військовослужбовці служать там, де живуть. Національна гвардія підпорядковується президентові США і знаходиться в оперативному управлінні губернатора штату.
Підрозділи Нацгвардії є у кожному штаті та можуть бути задіяні губернатором для припинення масових заворушень, ліквідації наслідків стихійних лих та в інших надзвичайних ситуаціях. Найбільш відомими подіями останніх років, де бійці Нацгвардії США брали участь, є придушення масових безпорядків у Лос-Анджелесі 1992 року, забезпечення охорони громадського порядку під час атаки терористів 11 вересня 2001 року, ліквідація наслідків урагану «Катріна» 2005 року.
У Сполучених Штатах Національна гвардія є резервом Збройних сил, і у випадку війни її підрозділи переходять під командування армії. З метою забезпечення злагоджених бойових дій військовослужбовці Нацгвардії беруть участь у військових навчаннях разом із регулярними частинами армії США.
Бойову підготовку бійці Нацгвардії проходять у вихідні дні та на щорічних двотижневих зборах. Служба в Національній гвардії поєднується з основним місцем роботи. Керівникам підприємств, установ та організацій під загрозою кримінального покарання забороняється перешкоджати нацгвардійцям виконувати покладені на них державою обов’язки.
За службу в Національній гвардії військовослужбовці отримують заробітну плату, а також компенсацію за придбання уніформи та іншого військового спорядження. Після 20 років служби нацгвардійці отримують суттєву надбавку до пенсії.
Під час розбудови сил територіальної оборони України у значній мірі можна використовувати досвід США, але, звичайно, з урахуванням українських реалій.
Сили територіальної оборони мають стати резервом Збройних сил України і знаходитись у постійній бойовій готовності. У зв’язку з цим потрібно переглянути Закон «Про Національну гвардію України» і усунути всі недоліки, які можуть викликати конфлікт інтересів між Міністерством оборони та Міністерством внутрішніх справ.
Зрозуміло, що в процесі формування сил територіальної оборони буде виникати цілий ряд труднощів, і тут важливо не допускати помилок. Наприклад, таких, як у колишній Югославії. У цій країна надмірна децентралізація у сфері організації сил територіальної оборони призвела до утворення у кожного суб’єкта федерації власних армій, що в кінцевому результаті призвело до жорсткого воєнного протистояння і зникнення СФРЮ з політичної карти світу.
Для недопущення аналогічного розвитку подій в Україні процес створення сил територіальної оборони має проходити централізовано, але з опорою на місцевих жителів, які є ідейними прихильниками незалежного розвитку України.
Ми маємо вибудувати чітку управлінську вертикаль, яку мають очолити кадрові офіцери Збройних сил України.
За належного підходу до організації, фінансового та матеріально-технічного забезпечення сили територіальної оборони можуть відіграти значну роль у завершенні збройного конфлікту на сході та недопущенні виникнення аналогічних проблем в інших регіонах України.
Крім США, для нас може бути цікавим досвід організації збройних сил у таких країнах, як Швейцарія, Швеція, Польща та Литва. Унікальним та цікавим для України також є досвід такої країни, як Ізраїль, збройні сили якого перебувають у постійній бойовій готовності у зв’язку з високим рівнем терористичної та воєнної загрози.
Оскільки сили територіальної оборони беруть участь у забезпеченні обороноздатності України, то очевидно, що вони мають знаходитись у підпорядкуванні Міністра оборони і оперативному розпорядженні голів обласних державних адміністрацій. Лише за умови централізованого управління ці військові формування зможуть ефективно виконувати покладені на них обов’язки і разом із регулярними підрозділами Збройних сил дати належну відсіч збройній агресії.
Варто звернути увагу на те, що військовослужбовці сил територіальної оборони обов’язково мають проходити службу за місцем проживання, що дасть можливість значно зменшити витрати на оборону країни.
Крім того, бійці підрозділів сил територіальної оборони будуть знати, що вони захищають свою землю, свій дім, свої рідних і близьких від збройної агресії та протиправних зазіхань, і це має стати додатковим стимулом для добросовісного виконання ними своїх обов’язків.
На базі сил територіальної оборони можна побудувати і унікальну систему розвідки, оскільки ніхто краще від місцевих жителів не знає свою територію й особливості менталітету тих, хто на ній проживає.
Сили територіальної оборони також повинні мати і власні навчальні центри, де під керівництвом досвідчених офіцерів і сержантів військовослужбовці будуть удосконалювати свою бойову майстерність.
На базі цих навчальних центрів можна проводити і заходи з професійної орієнтації та попередній кадровий відбір військовослужбовців для регулярних частин Збройних сил України. Очевидно, що належним чином цей процес може бути організований лише централізовано і за наявності політичної волі з боку Президента України як Верховного Головнокомандувача Збройних сил України.
Активізувати роботу в цьому напрямку потрібно і по лінії Міністерства закордонних справ. Україна на регулярній основі має налагодити процес обміну інформацією і досвідом з аналогічними військовими формуваннями зарубіжних країн. Особливо актуально це звучить на фоні нещодавно вчинених терористичних актів у Франції та Бельгії. Сьогодні як ніколи ми розуміємо важливість співпраці України з іншими країнами у сфері безпеки і оборони. Лише у тісній співпраці, й у першу чергу з країнами Європейського співтовариства, ми зможемо підняти обороноздатність України і гарантувати належний рівень безпеки наших громадян.
Олег БЕРЕЗЮК, Українське юридичне товариство
