Цього тижня прем’єр-міністр України Микола Азаров відвідає Запоріжжя — місто українських металургів. Поспілкувавшись з ними, прем’єр, можливо, зрозуміє, що скорочення промислового виробництва в Україні — це не лише наслідок усесвітньої фінансової кризи, а ще й результат «головотяпства» українських чиновників, які в багатьох випадках є авторами абсурдних ситуацій, що ставлять підприємства металургійного циклу на межу банкрутства.
Цей повчальний приклад демонструє феросплавна промисловість, і зокрема Запорізький завод феросплавів. У січні минулого року фактично державна компанія «Запоріжжяобленерго» (контрольний пакет акцій належить НАК «Енергетична компанія України») відмовила заводу в праві оренди електропідстанції Ф-2 і перевела підприємство з першого на другий клас оплати електроенергії. Її ціна для підприємства одразу зросла на 30%. Більше того, за 2011 рік вартість електроенергії для ЗЗФ зростала ще дев’ять разів і ще двічі вже 2012 року. Тепер завод змушений платити більш ніж 13 центів за 1 кВт/год. Це робить виробництво на підприємстві нерентабельним, а його експорт неконкурентоспроможним на світових ринках. Тому за минулий рік завод скоротив випуск продукції на 29,2% проти 2010 року, коли підприємство забезпечило зростання виробництва до 2009 року на 33,5%.
Добре було б, якби хоч у виграші від подорожчання електроенергії виявилися енергетики й отримали додатковий прибуток. Але ж ні. Через те, що обсяги електроенергії, яку купує завод, зменшилися, замість очікуваних додаткових надходжень від продажу електроенергії (277,75 млн грн.) держава за підсумками 2011 року недоотримала без малого мільярд гривень. Але найболючіше енергетики зробили колективу.
Нові ціни на електроенергію й пов’язане з цим підвищення собівартості продукції, зниження рентабельності, скорочення обсягів продажів як в Україні, так і при експорті феросплавів на ринки інших країн змусили підприємство зробити помітний крок назад. «Завантаження виробничих потужностей заводу, — говорив журналістам і кореспондентові «Дня», що був серед них, голова профкому підприємства Юрій Спиридонов, — у грудні 2010 року перевищувало 95% від встановленого. Чисельність персоналу була на рівні 3482 людей, а середня зарплата становила 3749 гривень, оплата праці за основними професіями досягла 6500—7000 гривень. Але з 1 січня 2011 року довелося зменшувати обсяги виробництва й навіть зупинити плавильний цех № 4. При цьому майже весь 2011 рік завод тримався й намагався зберегти трудовий колектив. Проте енергетики так і не пішли нам на зустріч. Довелося скоротити 1400 осіб. Середня зарплата персоналу, що залишився, вже в грудні 2001 року зменшилася до 3506 гривень. Завод працює на скороченому робочому тижні (у більшості підрозділів — на чотириденному, а в окремих — і на триденному)». Близько 10,6 мільйона гривень не надійшло з підприємства, яке скоротило обсяг виробництва, до міського бюджету Запоріжжя. Понад 37,8 мільйона гривень не отримав Пенсійний фонд України. Ще 29 мільйонів було виплачено з бюджету як допомогу з безробіття вимушено звільненим працівникам ЗЗФ. Скільки ще бюджетних коштів знадобиться на ці цілі, якщо врахувати, що до серпня роботу, можливо, втратять іще близько тисячі металургів підприємства?
«Чиновникам, відповідальним за ціноутворення в електроенергетиці, — говорить голова правління ЗЗФ Павло Кравченко, — має сенс перейти від формального підходу до реального: постійне зростання тарифів на електроенергію для промислових підприємств веде до падіння закупівель електроенергії, зниження обсягів виробництва на цих підприємствах, зменшень відрахувань до бюджетів усіх рівнів (і до Пенсійного фонду), зростання безробіття, дестабілізації соціально-економічної ситуації в країні. Особливу увагу слід приділити тим підприємствам, у собівартості продукції яких частка електроенергії висока через об’єктивні технологічні причини (до них належать феросплавні підприємства). У найближчій перспективі слід встановити для таких споживачів спеціальний клас споживання електроенергії зі зниженою ціною, в потім дозволити їм закупівлю електроенергії безпосередньо у виробників електроенергії (без втручання держави)».
Не виключено, що подібні пропозиції доведеться вислухати від заводчан і прем’єр-міністрові, якщо він, звісно, схоче ознайомитися з ситуацією у феросплавній галузі. Віце-президент Центру досліджень корпоративних відносин В’ячеслав Бутко переконаний, що такий внесок дуже істотний. «Галузь, що дає 1% ВВП України, не має залишатися без уваги збоку держави», — наполягає Бутко й говорить також про агресивне зростання імпорту феросплавів з країн Євросоюзу та з Південної Кореї, Індії, Бразилії й Південної Африки. За словами експерта, сьогодні на українську феросплавну галузь впливає негативний синергетичний ефект. «Існує синергія позитивна, але в цьому випадку неконтрольоване зростання імпорту феросплавів з одночасним підвищенням цін на електроенергію спільно справляють потужний негативний вплив на феросплавну галузь. Результатом такої синергії з негативною спрямованістю став захват внутрішнього ринку іноземними виробниками та скорочення обсягів виробництва на вітчизняних феросплавних підприємствах», — констатує Бутко.
Характерний, що урядові рішення, яких небезпідставно, але давно й безрезультатно добиваються феросплавники, не вимагають великих бюджетних витрат. Наприклад, дати поштовх відновленню ЗЗФ могло б таке малобюджетне рішення, як відновлення підприємством оренди електропідстанції Ф-2, що міститься на його території. В окремих колах, обговорюється й інший варіант: нехай ЗЗФ побудує нову власну підстанцію. Але на це, з урахуванням дозвільних та інших бюрократичних процедур, знадобиться не менш як три роки, тоді як підприємству треба працювати вже зараз. Також і Україні потрібні бюджетні надходження не завтра, а саме сьогодні. Та й витрати на нову підстанцію становитимуть, як запевняють експерти, не менш як 300 мільйонів гривень. При цьому вона нікого не зможе обслуговувати, крім ЗЗФ. Отже, передати її в оренду феросплавному заводу державі значно вигідніше, ніж починати будівництво — держбюджет від цього лише виграв би.
Побувавши на цьому підприємстві, Азаров зможе переконатися, що феросплавники зовсім не вимагають для себе пільг енерготарифу. Насправді йдеться лише про повернення ЗЗФ у перший клас споживання електроенергії. Адже закордонні виробники платять за електроенергію набагато менше, ніж ЗЗФ. Сьогодні його тариф — майже 10 євроцентів за кВт/год. Тоді як у Індії — 4,1 євроцента за 1 кВт/год. (обсяг імпорту до України за 2008—2012 роки близько 82,5 тисячі тонн). У Грузії — 3,3 євроцента (обсяг імпорту до України за п’ять останніх років понад 60,2 тисячі тонн). У Македонії — 4,8 євроцента (обсяг імпорту до України за останні п’ять років понад 78,7 тисячі тонн). У Франції — 6 євроцентів (обсяг імпорту — 20,3 тисячі тонн). У Норвегії — 3 євроценти за 1 кВт/год. (обсяг імпорту до України — близько 14 тисяч тонн). У двох останніх країнах виробники феросплавів захищені державою спеціальною пільговою ціною на електроенергію. Вона нижча, ніж у решти промислових споживачів. Чи може Україна в таких умовах конкурувати з імпортною продукцією на міжнародному ринку феросплавів, та й у себе вдома теж? Відповідь дає феросплавний імпорт, що істотно зріс за 2011 рік. За даними виконавчого директора Української асоціації виробників феросплавів Сергія Кудрявцева, частка закордонної продукції на українському ринку в сегменті феросиліцію досягла 50%, феромарганцю — 44,6%, феросилікомарганцю — 39,9%.
Але енергочиновників це, схоже, не хвилює. Вони аргументують свою «принциповість» тим, що ЗЗФ у першому півріччі цього року дещо наростив обсяг виробництва проти аналогічного періоду 2011-го (тут вся справа у базі порівняння: аналогічний період 2010 року був вкрай неблагополучним). Якщо порівняти з першим півріччям 2010 року, коли підстанція Ф-2 ще була в оренді у ЗЗФ, то зараз падіння виробництва на підприємстві становить 41%. Саме час надати йому державну підтримку.
