«Цікаво зрозуміти, як створюється газета. Це важливо мені для вибору професії», — розповідає гостя, яка цього року закінчує десятий клас однієї з луцьких шкіл. Днями дівчина приїхала до Києва і, зокрема, подивилася, як працюють журналісти «Дня».
Соломія — «своя людина». Лучанка читає нашу газету і глянець «Маршрут №1», їй подобаються листівки художниці Анни Гаврилюк, присвячені незвичним святам. А нещодавно школярка вперше побувала на фотовиставці «Дня» — кращі світлини нашого минулорічного конкурсу зараз представляють у бібліотеці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, що в Луцьку.
«Моя улюблена робота, її навіть можна назвати фотокартиною, «Тато йде на війну» полтавки Анни Чапали, — ділиться враженнями Соломія. — Коли дивилася на цей знімок, точно зрозуміла, у якій ситуації перебуває Україна, як нелегко діткам, що напряму стикаються з бойовими діями або їх наслідками. Фотографія пройняла до сліз».
Дівчина і сама любить фотографувати, особливо природу і свого молодшого брата. «Ми часто гуляємо разом. Мені подобається, коли брат усміхається — у нього така радісна усмішка! Тоді одразу фотографую. Можливо, це непрофесійні світлини, але дуже щирі», — розповідає гостя.
Взагалі Соломія ще не вирішила, ким хоче бути. Поки вагається між журналістикою та сферою міжнародних відносин, а точно визначиться наступного року. «Моя пристрасть — англійська мова. Два роки поспіль писала наукову роботу з англійської і планую продовжити це дослідження. Це і цікаво, і допомагає отримати додаткові бали при вступі до вишу, — пояснює лучанка. — І ще дуже люблю спорт. Зокрема, колись ходила на плавання».
З гостею ми поговорили й про інформаційний простір України. Соломія каже, що про події в Україні її ровесники зазвичай дізнаються з волинських медіа, соцмереж, телебачення. «У ЗМІ багато розповідають про політику, ситуацію на сході України, але не завжди можна зрозуміти, що з цієї інформації правда, а що — ні», — зазначає дівчина.
Соломії Коцан у нас сподобалося: «Ви працюєте неймовірно злагоджено, дуже спокійно, зосереджено». Тож, сподіваємося, цей візит вплине на майбутній вибір професії лучанки, і з часом в Україні стане на одного фахового журналіста більше. Чому б ні?
