Звільнення полонених — процес не просто складний, а філігранний, який вимагає особливо зваженого підходу, де не місце піару, гучним заявам, передчасним обіцянкам і самозакоханості. На жаль, війна народила як Героїв, так і «героїзованих» або популяризованих персонажів, які горе людей і державну катастрофу використовували для накопичення політичних і фінансових дивідендів. Не секрет, що довкола імені тієї ж Надії Савченко вже утворилися цілі косяки «причетних» коментаторів і популістів, тоді як сама Надія щодня чекає на етап у невідомість... Але біда навіть не в них, а в тих, хто на хвилі щирих бажань допомогти на початку війни кинувся з «голими руками» звільняти бійців. Інколи вдало, а інколи, «наламавши дров». І це теж була гірка наука.
Проте свобода полонених окупантом українців, так само як і Надії, залежить від лабораторної роботи конкретних людей. Ім’я Володимира Рубана теж не уникнуло однозначних оцінок. Деякі інтернет-ЗМІ його навіть називали «людиною Медведчука», хоча сам Рубан утримався від коментарів на цей рахунок.
«День» поспілкувався з керівником Центру зі звільнення полонених ГО «Офіцерський корпус» Володимиром РУБАНОМ, який з перших днів війни займається звільненням військовополонених, у тому числі й Надії Савченко.
«УЧАСНИКИ СУДИЛИЩА НАД САВЧЕНКО В НАШІЙ ПАМ’ЯТІ ЗГАНЬБЛЯТЬ СЕБЕ»
— Наскільки ефективна робота нашого чиновницького апарату в питанні звільнення Савченко, інших полонених і політичних ув’язнених? Більше того, з’являється інформація про те, що політики навмисно або через незнання інколи навіть блокують позитивні процеси в цьому питанні.
— У нас цьому явищу дали хорошу назву ще зі сталінських часів з відповідною статтею Кодексу — саботаж. Це не просто непрофесіоналізм чи невміння, а саме саботаж. Якщо чиновник не бажає діяти конструктивно, то це означає шкідництво. У цьому разі — шкідництво для Надії Савченко, для її сім’ї і самої держави Україна. Наша країна перебуває в стані воєнного конфлікту. Українські солдати розуміють, що і смерть, і полон, і поразка, і перемога — це складові етапи будь-якої війни. Я неодноразово отримував радісні відгуки від солдатів, які дізнаються, що ми їздимо з Русланою Лижичко забирати полонених, — домовляємося, умовляємо, зустрічаємося з ними в полоні. Бійці, коли бачать це, відчувають піднесення від того, що хоч хтось займається їх звільненням. Вони усвідомлюють — якщо станеться так, що вони потраплять у полон, то є люди, які займатимуться їх звільненням. Або якщо вони загинуть, то є, наприклад, у хорошому сенсі божевільна жінка Алла з позивним «Чонгар», яка під обстрілом ходитиме і збиратиме їхні тіла для того, аби відвезти додому. Це дуже важливо для солдата, який перебуває на передовій, що існують такі люди.
А чиновникові, який сидить у зручному, в тому числі дипломатичному, урядовому, соціально-розподільному або іншому кріслі, абсолютно начхати на простого солдата, його долю і почуття, що він переживає, перебуваючи на варті Батьківщини. Солдатові ж не начхати. Згаданий саботаж існує, бо чиновник завжди думає про те, аби чогось не сталося такого, що могло б розхитати його крісло. Та й взагалі, якщо чиновник бачить, що у нас відсутній єдиний державний підхід не лише на нижчих рівнях, але й на інших — від депутатів, уряду до президентської влади, то він природно обирає як мінімум позицію пасивності в гострих питаннях, де потрібна принциповість, наполегливість і компетентність.
— Те, що Надію судили як начебто злочинницю, при цьому не визнали військовополоненою, як може негативно позначитися на можливості її звільнення?
— Її не могли судити як військовополонену, оскільки офіційно у нас немає війни. РФ заявляє, що вона не бере участі у збройному конфлікті в Україні. Надю судили за сухою буквою закону РФ. І тут ані міжнародне, ані українське право ролі не грає. У цьому і полягає абсурд ситуації довкола судилища, яке влаштували над Надією Савченко. Насправді, якщо її хтось і міг судити, то це мав бути виключно український суд. І другий аспект — за що судити? Об’єктивно її провини немає. Російська сторона не передбачала, що адвокати Савченко, особливо Новіков, будуть настільки креативними, що, захищаючи Надю, застосують не лише юридичні аспекти, а й об’єктивні дані, наприклад, визначення часу за азимутом Сонця від довжини падаючої тіні. Саме ці дані, з якими неможливо посперечатися з позиції об’єктивної логіки, свідчать про те, що Надю взяли в полон більш ніж за годину до того, як загинули російські журналісти, а отже, вона фізично не могла бути причетна до їх смерті. Відповідно ухвалений вирок РФ абсолютно безглуздий і безглуздий. Цей вирок ще розбиратимуть у майбутньому, і учасники цього судилища вкриють себе в історії і нашій пам’яті ганьбою.
«КОЛИ НАДЯ ВИЙДЕ НА СВОБОДУ, МИ ПОЧУЄМО БАГАТО РІЗНИХ ІМЕН ПОСЕРЕДНИКІВ»
— У спробах звільнити Савченко беруть участь різні люди. Яка, наприклад, роль таких посередників, як Медведчук у питанні Савченко?
— Було і є багато посередників. Коли Надя вийде на свободу, ми почуємо багато різних імен. Не завжди вони, звичайно, дійсно відігравали реальну роль. Перше місце в питанні звільнення Савченко зберігається за тим, про кого ми навіть зараз не говоритимемо, і так все ясно. Друге — за мінською групою. І так далі кожен по дещиці так чи інакше має своє значення. Але в звільненні Савченко головною заслугою буде вона сама — бо це вона не зламалася, вона не примирилася, не здригнулася. Я бачив у полоні дуже багато людей, у тому числі й старших офіцерів, які ламалися, робили недостойні вчинки, навіть стріляли в своїх — для того, аби вижити в полоні. Савченко не така. Надя — типовий козак, який може повести за собою, життя своє поставити на кін і виграти.
— Карколомно схопили не лише Савченко, але й безліч інших українців. Інколи журналісти роблять акцент на одних обличчях, забуваючи про інші. Як просуваються справи з іншими ув’язненими?
— Всі медіа, які їздили зі мною на фронт, знають моє ставлення до сучасних журналістів. Але таких і називати журналістами не можна, бо це не глибока аналітика, а повна відсутність розслідування. Сенсаційні «качки» лише заважають і вводять в оману. Що стосується інших ув’язнених, наприклад, Сенцова, Кольченка, то я займався ними опосередковано. Безпосередньо я займався конкретно Савченко, і це моя поки що невиконана місія. Хоча в тому, що Савченко може бути звільнена, заслуга, у тому числі і справжніх журналістів, які постійно нагадують про Надію, а головне — величезна заслуга її сестри Віри — не менш впертої особи, ніж Надя. Вона практично змусила журналістів про це говорити.
— Як позначаються популістські заяви деяких політиків, які бажають попіаритися на цій темі?
— Десь заяви політиків заважали, але я не можу сказати, що зрештою це якось кардинально вплинуло на процес. Оскільки існує інформаційна стратегія РФ, яка була витримана з усіма формальностями і дурощами аж до кінця вироку. На жаль, це сталінська система так званого правосуддя, яка функціонує не лише в РФ, але і в Україні. Ця замкнена система просто не бере до уваги популізм окремих персон, а працює на задане замовлення.
«ДЕРЖАВА ОТРИМАЛА МОНОПОЛІЮ ПО ОБМІНУ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ»
— Є інформація, і вона періодично озвучується, що Надію можна було обміняти ще влітку 2014 року, але процес її звільнення нібито було припинено з вини української сторони. Чи можете ви це підтвердити?
— Наступного дня після взяття під варту Савченко, її доправили до Луганська. Але після того, як у переговорний процес втрутився Медведчук, її відвезли до РФ. Я приїхав 23 червня за нею — питання полягало в тому, аби обміняти Надію, яка в списку полонених «айдарівців» була п’ятою. Але ввечері «луганська сторона» зустрілася з Медведчуком і Кучмою в Донецьку. Тоді мені прийшла смс-ка від Медведчука з приводу обміну... через декілька годинників Надю відвезли до Росії. Думаю, причинно-наслідкові зв’язки щодо цих подій відновити не складно. Потрібно сказати, що з «луганського боку» була обіцянка віддати Савченко. Так, Надію намагалися звільнити, і були пропозиції, але українська сторона не дала конкретної відповіді. В результаті її пообіцяли повернути, але не цього разу. А насправді перевезли до РФ.
— Якщо порівнювати 2014 рік з нинішнім — чим відрізняється ситуація з обміном полонених?
— За цей час держава отримала монополію щодо обміну військовополоненими. Як би ми не називали те, що відбувається — АТО чи війна, держава бере участь у воєнних діях, відповідно, йдеться про офіційних військовополонених, і тому брати участь у цьому процесі має сама держава. Те, що люди, які представляють державу, не завжди мають професійний підхід, це інша розмова. Рано чи пізно ці люди працюватимуть успішно.
СБУ: «обмін реальний»
Президент Петро Порошенко заявив, що українську льотчицю Надію Савченко буде звільнено найближчими тижнями
В неділю Президент Петро Порошенко в ефірі низці телеканалів повідомив, що Надія Савченко може бути звільнена протягом кількох тижнів. Також Глава держави закликав політиків не робити зайвих висловлювань щодо питання звільнення української льотчиці, для того, щоб не завадити перемовинам. Нагадаємо, що викрадену російськими бойовиками Надію Савченко російський суд приговорив до 22 років ув’язнення. Несправедливо засуджена відмовилась від апеляції. Останнім часом в ЗМІ регулярно з’являється інформація про можливий обмін українки на захоплених ЗСУ російських ГРУшників Александрова і Єрофеєва.
Радник Голови Служби безпеки України Олександр Бєлов в коментарі «Дню» сказав, що в заявах Президента щодо можливого обміну Савченко на ГРУшників ніякого фальстарту немає: «Важливо окрім меседжів ще й робити конкретні справи. Такий обмін реальний, але безумовно є речі, які зараз не можна розголошувати. Проте і з самими ГРУшниками треба справу довести до кінця, адже з їх боку ще можлива апеляція».
