У столичному кінотеатрі «Київ» у рамках фестивалю американського авторського кіна «Незалежність» був показаний документальний фільм «Гічкок — Трюффо» (режисер — Кент Джоунз, CША — Франція).
Основна сюжетна лінія передає історію створення знаменитої книги «Гічкок/Трюффо». 1962 року генії світової кінематографії, Альфред Гічкок і Франсуа Трюффо на тиждень заховались у голлівудській студії, аби детально обговорити доробок автора «Психозу» і «Птахів». Трюффо на той час мав славу чи не найяскравішого режисера французької «нової хвилі». Гічкока він боготворив і на основі тих розмов підготував і видав книжку, незамінну для кожного, хто прагне зрозуміти, як робиться кіно.
У стрічці Джоунза, і, відповідно, у книзі Трюффо зауважує:
«У ваших фільмах я бачу присутність почуття провини. Кожному героєві є в чому себе дорікнути».
Мотив провини набуває моторошної виразності в картині Гічкока «Не та людина» (1956) — детальній історії арешту чоловіка за злочин, якого він не скоював. Але, загалом, у Гічкоковому світі немає цілковито невинних; кожен герой, кожна героїня апріорі приховують певний надлам, екзистенційну провину, подібну за силою вкоріненості на первородний гріх у християнстві. Знамениті жахи проростають із цього ретельно засіяного зерна. Саме тому Гічкок є значно глибшим режисером, ніж — через його відданість жанрам трилера й детектива — було заведено вважати ще відносно недавно.
Ось рецепт ідеального кіна — відшукати прадавні, старші за нашу цивілізацію таємниці людської природи, відобразити їх у формі розваги — і залишити, мов непозбутнє тавро, в мільйонах так само бездоганних, як і небезпечних кадрів.