Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Вигнання біса

На Камерній сцені франківців Андрій Приходько поставив виставу «Персона» за однойменним кіносценарієм Інгмара Бергмана
26 травня, 2016 - 10:03
В «ПЕРСОНІ» АКТРИСУ ЕЛІЗАБЕТ ГРАЄ ЛАРИСА РУСНАК, А СЕСТРУ АЛЬМУ — ТЕТЯНА ЛУЦЕНКО / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Бергман писав той сценарій у період внутрішньої дисгармонії й згадував, що це врятувало йому життя, не дало вийти з гри. Про свій задум розповідав так: це буде кіно про одну жінку, яка мовчить, і про другу, яка говорить, а потім вони зливаються в одне.

Перша з них, Елізабет — актриса-зірка, вона мовчить,щоб не брехати, бо їй осточортіло це робити на сцені. Друга — балакуча медсестра Альма, настільки закохана в актрису, що в якийсь момент ніби перевтілюється в неї ... і переживає те саме презирство до лицедійства. Зрештою, актриса таки повертається на сцену.

Актрису Елізабет грає Лариса Руснак, а сестру Альму — Тетяна Луценко.

В програмці сказано, що перед нами — перше в Україні сценічне втілення знаменитого кіносценарію. Втім, кортить запитати: навіщо А.Приходько це зробив?

...Є такий старий анекдот про музиканта, який, перебуваючи в творчій кризі, підійшов до пам’ятника Бетховену, поглянув йому в очі й кривляючись проспівав «Вє-вє-вє-вє-е!» — на відомий мотив «капець стукає в двері» з бетховенської 5-ї симфонії.

Постановка Приходька чимось іноді нагадує оте «Вє-вє-вє-вє!» — і щодо культового сценарію Бергмана, і загалом щодо лицедійської професії, що трактується тут як не найдостойніше з людських занять. Бо ще до початку вистави ми бачимо на великому екрані якісь телесюжети за участю зірок українського політичних шоу, як-от Юлії Тимошенко, а в фіналі на екрані навіть з’являється Ганна Герман... Тобто, режисер ніби каже: погляньте, шановні колеги-артисти, в якій попсовій компанії ми опинились!. Чи не пора вжахнутися? Спектакль якраз і є отакою спробою вжахнутися і нагадує процес вигнання біса. Здається, тут Андрій Приходько бере на себе чужі гріхи, бо його дотеперішні спектаклі можна звинуватити хіба що в надмірній перевантаженості та герметичності, але ніяк не у попсовій спекулятивності. Можливо, він зараз просто переживає кризу, втому й розчарування, з ким не буває. Ну, хоче чоловік поіронізувати або самоуїдливо покаятись — нехай кається, нехай ганяє своїх бісів. Хоча мусить знати, що публіка не надто любить такі театральні саморозвінчування — бо надто любить театр. Попервах навіть думаєш: ну, ви отут собі покайтесь, а я як-небудь потім прийду, бо мені ваші гріхи подобаються більше, ніж ваше каяття. Втім, процес затягує і починаєш собі думати: а може й я в чомусь винен? А може й я до цих гріхів причетний. Бо ось же сиджу тут, стараюсь не забути, що мені елітарного Бергмана показують, і навпаки, стараюсь забути, що люди розвінчують гріхи лицедійства за допомогою того самого лицедійства.

А тепер — про хороше, про справжнє. Лариса Руснак чудово мовчить, вона це вміє як мало хто. Приємно бачити молоду актрису Тетяну Луценко у великій ролі — до цього вона грала у франківців безсловесні епізоди. Й ще: художниця Марія Погребняк зробила на сцені не бутафорське середовище: є вода є морський пісок і навіть електрочайник тут живий, з його носика народжується хмарка пари...

Наступний показ вистави «Персона» відбудеться 27 травня.

Віталій ЖЕЖЕРА
Газета: 
Рубрика: