Сьогодні рівно 90 років з дня народження Норми Джин Бейкер Мортенсон, більше відомої як Мерилін Монро.
Чи була вона великою акторкою? Ні. Тим не менш, попри те, що неминущий успіх комедії «У джазі тільки дівчата» (в оригіналі - «Дехто любить це гарячим», Some Like It Hot) забезпечений грою геніальних Тоні Кьортіса і Джека Леммона, на витівки яких можна дивитися нескінченно, в масовій свідомості це фільм-з-Монро. Її любили всі – а вона, судячи з усього, страждала через гострий брак любові. Через це, ймовірно, й загинула. Однак то вже геть інакша історія.
Про створений нею образ кажуть «іконічний». Монро ще при житті перетворилася на живий еротичний фетиш, на небачений раніше типаж уроди: розкута,сексуальна, по-свійські близька кожному чи кожній - і водночас відділена від усіх найтоншою, але нездоланною перепоною: плівкою, екраном. Такі жінки були й до неї, але вона своєю яскравою присутністю на сцені західного «суспільства спектаклю» дала їм важіль, за допомогою якого вони перевернули світ.
Її надзвичайно точний портрет виконаний нашим земляком Енді Ворголом: шовкографія з десятками однакових, скопійованих з фотографії 1953 року облич, адже феномен Мерілін – це феномен тиражу. Її слава, нагадаю, почалася в перші повоєнні роки, і це дійсно унікальне явище: медіа, котрі до того працювали винятково на мілітаристську пропаганду, по суті – на смерть, раптом піднесли до небес життя, втілене в юній красуні. Загальне звільнення й розкріпачення 1960-х відбулося потім, а на початку була Монро, котра своїм шармом відвертості визначила нову норму поведінки для мільйонів.
Для мене і, думаю, для багатьох, хто народився вже після її смерті, Мерілін здавалася цнотливим учорашнім днем. Лише згодом стало зрозуміло – наша свобода якраз породжена її появою.
Норма Джин Бейкер Мортенсон.
Та, що дала кровожерливій дідівській моралі вбивчого ляпаса.
Спасибі, Мерілін.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
