Учора вранці я прокинувся з чітким усвідомленням: «А хлопці там далі голодують...» І зрозумів, що відтепер ця думка буде зі мною вже постійно.
Передчуваю, мине ще декілька днів, і їжу в себе мені доведеться пхати з певним зусиллям.
Я згоден із Блаженнійшим Любомиром Гузаром, що молоді люди голодували достатньо, щоб тепер вийти з цієї акції з високо піднятою головою. Завершення голодування не було б «ні зреченням ідеалів, ані втечею».
Знаю з досвіду наших ГУЛАГівських голодівок, що часом у протестну акцію легше увійти, аніж із неї вийти. Через те мене тривожить, що на прес-конференції 16 липня група голодувальників посилила свої вимоги. Адже така ескалація протесту зробить припинення акції ще складнішим.
Проте водночас я схиляю голову перед хлопцями й дівчатами за їхню мужність: це — серйозно. Кожний день їхніх мук створюватиме подвійне чудо: з одного боку, освячуватиме їхню справу й будитиме сумління народу, з другого — обтяжуватиме провину творців провокації «мы их развели как котят» відповідальністю ще й за життя цих молодих людей.
Нема ліку тим завойовникам України, які впродовж її історії насолоджувалися всевладдям і безкарністю. Всі вони відходили у небуття тому, що, вважаючи свою перемогу здобутою, в якийсь момент робили фатальну помилку. Дякуємо вам, хлопці й дівчата, — як дякуємо і всім вашим попередникам, — що своєю жертвою на граніті ви увиразнюєте злочинну аморальність влади, а тому наближаєте її неминучу поразку.
Вдячні ми і вашим батькам, що можуть пишатися вами. І навпаки, як же мізерно на тлі вашої жертовності виглядає любов іншого батька, який безсоромно накопичує статки своїх синів, не тямлячи, що насправді він власноруч ламає їхні майбутні долі!
Завдяки вам, друзі, змужніють серця новітніх предтеч, що викриватимуть мерзоту нашого суспільного занепаду. І захищене вами українське слово знову в історії виблискуватиме своєю чистотою.
І хоч ніхто з нас не знає, з якого громадянського кроку почнеться в Україні суспільне одужання, можна сказати твердо: воно неминуче настане. В Україні сформувався народ, який на голову вищий за своїх неронів. Тому можна лише порадіти за наших голодувальників. Адже страждає лише їхнє тіло, тоді як совість — чиста. На відміну від багатьох із нас, кому перед лицем злочину одних і самопосвяти інших іще треба буде скласти іспит сумління.
