В Україні, за даними перепису 15-річної давнини, мешкають представники 134 національностей, а на Одещині – 133-х. Зазвичай цей факт виглядає перевагою українського півдня, який позиціонують як край мультикультуралізму, толерантності та терпимості. Втім, і в цій бочці багатонаціонального меду є своя ложка гіркого дьогтю, яка зазвичай лишається непоміченою.
«МИ ХОЧЕМО, ЩОБ ВЛАДА НАС ПОЧУЛА»
Зала Будинку культури у селі Кам’янське Арцизького району на півдні Одещини ледь освітлюється декількома світильниками й тоне у мороці. Попри теплу весняну погоду тут холодно й сутінково: електрика вже давно нормально не працює, а доглядати як слід за величезною спорудою у стилі соцреалізму нема коштів. Сюди кореспондент «Дня» завітав разом з експертами Офісу реформ із питань децентралізації в Одеській області на зібрання сільського активу – зібралися, щоб обговорити створення об’єднаної територіальної громади у цій місцині. Минулого року перспективний план зі створення громад в Одеській області так і не змогли ухвалити у повному обсязі, зокрема через протистояння левової частки депутатського корпусу Одеської обласної ради та етнічного питання. Ще тоді місцеві політики заявили, що в Бессарабії громади слід створювати не за тими ж правилами, що по всій Україні – мовляв, об’єднувати сусідні, але різнонаціональні села не можна. Тож наразі в області все ще триває погодження з місцевими жителями та політиками плану створення таких громад, адже часу до завершення адміністративно-територіальної реформи лишається не так багато – щонайбільше до кінця 2017 року.
Втім, у селах на півдні реформа зустрічає неабиякий спротив, у першу чергу, з боку політиків та місцевих лідерів.
«Ми – молдавани, і живемо тут давно. Центром громади, якщо вже так треба її створити, має бути саме наше село, Кам’янське. Колись, ще у тридцятих роках, тут був найбільший в області базар, до нас аж з Одеси приїздили. Так що навіть не думайте, що центром стане сусідня Виноградівка. Знаєте, чому? Бо ми, молдавани, ніколи «під болгарами» не будемо, а Виноградівка – болгарське село», – літній чоловік трохи нервує, жмакаючи заготовлений заздалегідь папірець із записами. Його виступ зустрічають оплесками, та лише половина зали.
За деякий час стає зрозуміло, чому: на іншій половині сидять мешканці цього ж села, але – болгари.
«Ми не знаємо, хто там що наоб’єднує нам, але ви собі зарубайте на носі: болгари «під молдаванами ходити» не будуть», – виступ іншого чоловіка, з цього боку зали, був не менш гострим. І знову – оплески лише половини присутніх…
В іншому селі цього ж району – Холмському – мешканці налаштовані не менш рішуче, а своїми здобутками пишаються не менше, ніж їхні сусіди з Кам’янського: «Ми ремонтуємо Будинок культури, у нас скоро – загальнорайонний фестиваль. Зміни у бюджетній політиці дали нам немало додаткових коштів. І ми нині хочемо, щоб ви, влада, нас почули: не буде болгарин «під молдаванином», – доводить сільський голова Микола Пельтек.
Його односельці висловили ще радикальніші думки: «Ми тут живемо понад двісті років, ми зробили цю землю квітучою і багатою, у нас – найбільші села, ми самі хочемо тут вирішувати свої справи», – заявив селянин у залі.
«У нашому селі живуть лише болгари, тому про випадки якихось конфліктів між різними народами саме в нас я не знаю. Але, чого гріха таїти: всі знають, що болгари не можуть пробачити молдаванам часів, коли нами керували румуни. Мама не раз розповідала мені, як румуни знущалися, били селян, примушували важко працювати. Образа за це лишається й досі. Мабуть, і молдаванам є чого ображатися на болгар. Ніхто про це не говорить вголос, але я б сказав, що певні неприязні стосунки є. Так, звісно, молоді люди одружуються між собою, і різниця наче й стирається. Але, як-то кажуть, проблема залишається. Та що там казати. От який болгарин із Бессарабії вам не підтвердить, що у нас напружені стосунки з гагаузами? Якщо вам хтось скаже, що це неправда, то він збреше. Болгари гагаузів не люблять, як і гагаузи «навзаєм» не люблять нас. І якщо десь хтось вип’є зайвого, то бійка до крові між гагаузом і болгарином – досить часте явище. Звісно, це не носить масового характеру. Але питання є», – розповідає мешканець одного з сіл Болградського району.
ЧИ ЗНАЮТЬ ПРО ПРОБЛЕМУ ЧИНОВНИКИ?
Розповідь кореспондента «Дня» про цю ситуацію стала несподіванкою для керівника відділу національностей та релігій Управління культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації Ярослави Різникової:
«Насправді я вперше чую про це від вас. Я спитала у деяких наших експертів та співробітників, і вони підтвердили, що такі ситуації дійсно мали місце, але водночас пояснили, що все ж тут спостерігається не так міжетнічна проблема, як просто традиційне небажання людей щось змінювати та бажання зробити центром рідний населений пункт. Знаєте, це така людська особливість: якщо вже робити центр чогось, то чого не у мене вдома? Але я вам вдячна за інформацію, ми обов’язково над цим попрацюємо надалі. Якихось спеціальних механізмів у такій справі немає, треба просто зустрічатися з людьми», – пояснила чиновниця.
А от місцеві чиновники в неофіційних розмовах все ж зізнаються: проблема є. «Просто про це не звикли говорити. Знаєте, як у нас повторюють улюблену мантру: «У нашому мальовничому краї здавна мешкають у мирі та злагоді різні народи, які вирощують хліб і виноград, віддаючи данину своїм традиціям». З одного боку, це гарний посил для туристів і правильно, щоб демонструвати державну політику: жодних етнічних конфліктів держава не допустить, адже для неї немає кращих народів і гірших. Та, на жаль, це може стати самозаспокоєнням, яке ще ніколи ні до чого хорошого не призводило. Чим може закінчитися небажання звертати увагу на проблеми, ми добре бачимо за останні два роки. Проблему треба вивчати всебічно. Як її може вивчити звичайний обласний чиновник, у котрого, як це заведено, немає коштів? Складно сказати. Але у нас обласні чиновники спілкуються з офіційними представниками культурних, громадських національних організацій, а так проблему не побачиш. Звісно, нагнітати проблему не треба, наразі ситуація в українській Бессарабії явно не загрозлива. Але й закривати очі на очевидні речі – помилка», - розповів «Дню» співробітник однієї з райдержадміністрацій на півдні області.
КУДИ ЗАВЕДЕ ПОЛІТИКА?
Наприкінці квітня в Одесі вкотре говорили про децентралізацію – з головами всіх сільських, селищних та міських рад області, тобто з керівниками понад 400 громад. Окрім робочих питань, які обговорювалися на нараді, було й одне політичне, яке підняв народний депутат України, обраний від одного з мажоритарних округів області, президент Асоціації болгар України та лідер партії «Наш край» Антон Кіссе. Розкритикувавши процес децентралізації, який, за його словами, не враховує етнічного питання, нардеп, зокрема, дозволив собі і таку фразу: «Болгарське село Кирнички, скажімо, за 24 години поглине молдовське село Покровка. Подумайте про це», – заявив депутат.
До речі, незадовго до цього його прес-служба розповсюдила інформацію про позов політика до Мінрегіону, в якому він вимагає врахувати у методиці створення об’єднаних громад етнічне питання. «Ніколи молдаванин не буде «під болгарином» жити і навпаки», – цього разу тезу, яку раніше озвучували селяни, використав і політик.
Відзначимо, що про роль Антона Кіссе у соціально-політичному житті півдня Одещини потрібно пам’ятати. Він неодноразово обирався народним депутатом від цієї місцевості, багато років очолює Асоціацію болгар і є авторитетом для болгарської діаспори. Чи є реакція мешканців південних сіл на реформу з децентралізації результатом діяльності цього політика, однозначно сказати не можна, але й сумнівно, що однаковість цитованих суджень є випадковим збігом.
ІСТОРИЧНА ТРАВМА ТА МАНІПУЛЯЦІЇ
Ситуація в українській Бессарабії, звісно, не є унікальною і має наукові пояснення.
«Ми маємо справу з історичною травмою, – розповідає «Дню» психолог Андрій Гусєв. - Це така подія, пам’ять про яку передається всередині етносу роками, особливо, якщо це замкнута громада, наприклад, діаспора. Травм в історії чимало, будь-який народ може поскаржитися на інший народ, особливо на «образи» від сусідів. Бажання згадати їх дуже небезпечне. Історичні образи, поряд з національним питанням, є одним з підґрунть для запуску «дегуманізації» – процесу «виведення» групи людей з поля тих осіб, стосовно яких ми відчуваємо співчуття та повагу, що, своєю чергою, дає психологічний «дозвіл» на застосування до цих людей насилля. До того ж, не слід забувати, що в країні сьогодні триває війна, рівень дискусій – дуже емоційний. І те, що у мирний час не викликає особливого занепокоєння, в сучасній ситуації може обернутися серйозними проблемами. Що я маю на увазі? Є так зване звичне насилля. Ну, наприклад, це коли представники однієї групи час від часу б’ють десь у барі після якогось святкування представників іншої національності. Це є, про це всі знають, сприймають це як норму й особливо серйозних наслідків це начебто й не має. Але якщо це накласти на ситуацію в країні, важкий економічний стан, війну, то це може провокувати більш серйозну агресію до сусіда. Фактично відбувається «перенесення агресії» – людей непокоїть те, що їхній рівень життя є занадто незадовільним, накопичується невдоволення, а центральна влада, до якої є чимало претензій, далеко. А близько опиняється інший об’єкт, на якому можна «звично» відігратися – сусід іншої національності».
За його словами, існує ціла низка маркерів, за якими спеціалісти можуть розпізнати зародження міжетнічного конфлікту, аби держава могла йому запобігти: «Тут роль належить конфліктологам та іншим фахівцям, які можуть проводити досить точні аналізи. А роль влади – залучити цих спеціалістів. Роль ЗМІ – розповісти про це. Озвучена проблема перестає бути такою небезпечною, як замовчувана», – упевнений він.
ДЖЕРЕЛА НАПРУГИ
Застерігають проти штучної ескалації і політологи: «Наразі видимих причин для занепокоєння немає. Наявні дискусії швидше в площині розподілу місцевих ресурсів у процесі децентралізації, ніж у конфлікті на національному ґрунті. Однак заяви про етнічні конфлікти у настільки історично багатонаціональному регіоні, як Бессарабія, можливі тільки з боку провокаторів і політиків, зацікавлених у цих конфліктах. І йдеться в даному випадку не про політичні дивіденди на виборах, а про пряму реалізацію плану зовнішніх агресорів. Центральній владі необхідно приділити увагу цим питанням, які швидше перебувають у площині державної безпеки», – вважає керівник аналітичного центру «Інститут політичної інформації» Павло Колотвин.
До того ж, за даними моніторингів, в українській Бессарабії, як і раніше, фактично не працюють українські та обласні телеканали через відсутність необхідної кількості ретрансляторів. Згідно з опитуваннями, місцеве населення віддає перевагу супутниковому телебаченню, обираючи при цьому російські канали, а також налаштовує свої антени на придністровські телеканали, котрі, зі свого боку, ретранслюють заборонені в Україні російські.
Втім, на думку Колотвина, зараз єдиним суттєвим джерелом напруги в регіоні є високий рівень корупції. «При цьому корупція дійсно може вплинути на процес децентралізації, і деякі ресурси на регіональному рівні можуть бути несправедливо розподілені між різними громадами. У цьому і криється основна небезпека під час цього процесу. Обласній владі необхідно знайти вихід з цієї ситуації і провести реформу максимально справедливо та прозоро», – вважає політолог.
А директор Офісу реформ в Одеській області Юлія Молодожен заспокоює: «Насправді процес так званого поглинання одними населеними пунктами інших чи одних діаспор іншими, про що ми зараз чуємо, цілком неможливий у рамках децентралізації, оскільки в жодному разі не йдеться про фізичне злиття територій населених пунктів. Реформа полягає у зміні системи управління ними. В результаті об'єднання громад ліквідується орган місцевого самоврядування в особі сільської ради, а замість нього вводиться посада старости. Також інтереси сіл, які увійдуть в об'єднану громаду, представлятимуть депутати, які обираються жителями цих сіл. Староста буде обиратися жителями населених пунктів і відповідати за видачу всіх довідок і низки документів, необхідних людям. Тобто бабусям, дідусям, немічним і знедоленим не доведеться їхати до райцентру і навіть у майбутній центр об'єднаної громади, тому що староста буде мати печатку, доступ до державних реєстрів та виступати сполучною ланкою між жителями і органом влади. І це, безумовно, жодним чином не вплине на етнічні питання», – пояснює директор.
Наразі в області тривають обговорення процесу створення моделей об’єднаних територіальних громад, і у місцевих жителів ще є час для напрацювання власних пропозицій. Головними чинниками у розробці цих моделей є економічні, фінансові та географічні фактори: центр громади має бути спроможним для виконання низки управлінських функцій, бути рівновіддаленим від інших населених пунктів на відстані не більше 20-25 км, а бюджет майбутньої громади повинен задовольняти її потреби.
На завершення відзначимо, що судження про те, ніби в українській Бессарабії ніколи не буває міжетнічних конфліктів, не відповідає дійсності хоча б з огляду на ситуацію, що відбулася в Ізмаїлі відносно нещодавно. На початку 2015 року тут в одному з місцевих барів відбувся конфлікт за участю ромів. Попри те, що конфлікт від початку не мав етнічного підґрунтя, після того, як співробітники міліції відпустили підозрюваних у скоєні злочинів, місто завирувало. Місцеві жителі тоді виходили на акції протесту, вимагаючи покарати винних. Звучали звинувачення ромів у торгівлі наркотиками, а міліціонерів звинувачували і співпраці зі злочинцями. Тоді ж особливо гарячі голови пропонували «виселити ромів упродовж 24-х годин». У ситуацію втрутився Кабмін, чиї представники терміново виїхали до міста. Тоді ж було звільнено керівника місцевої міліції, а місцева ромська громада попросила правоохоронців покарати винних і не асоціювати злочинців з представниками усього ромського населення. На жаль, ситуація не вирішилася і досі – декілька місяців тому ізмаїльчани знову виходили на вулиці, оскільки правосуддя у цій справі не відбулося.
