Хресна хода, про яку трубили ЗМІ останній місяць, завершилась благополучним молитовним стоянням на Володимирській гірці. Ексцесів не було, але РПЦ руками УПЦ МП, після Всеправославного Собору на Криті, намагається продемонструвати, що саме вона є домінантою в Україні. Хоча, за думкою експертів і соціологічних досліджень, така домінація умовна і не відповідає дійсності. Але відповідна картинка цією ходою була зроблена. І це — головне завдання, яке прагнуло вирішити московське духовенство.
На противагу — 28 липня пролунали заяви Президента, який виступив за створення єдиної Помісної церкви. Але серед українського духовенства досі залишається розмежування — хто старший і хто більший. Хоча ті ж соцопитування свідчать про те, що дедалі більше православних українців виступають за єдину Помісну автокефальну церкву. За словами Президента Петра Порошенка, він розраховує на допомогу Вселенського патріарха Варфоломія у створенні єдиної Помісної Української православної церкви.
«Ми знаємо, багато зусиль було докладено його всесвятістю для організації Всеправославного Собору, — сказав Президент на Володимирській гірці в Києві, — і дуже радий тому, що він успішно пройшов і прийняв важливі рішення і документи». Порошенко переконаний, що Варфоломій думає над тим, як допомогти церкві у цьому питанні, і зазначив, що «Варфоломій єдиний, хто здатний допомогти православним українцям об’єднатися і врегулювати канонічний статус Української церкви у структурі світового православ’я».
«Дуже добре, що у нашої влади є бажання підтримати ідею створення єдиної Помісної церкви, — коментує «Дню» релігієзнавець Людмила Филипович. — Але прохання Порошенка не буде основним важелем для прийняття рішення Варфоломієм щодо надання Українській церкві автокефалії. Там діють свої закони і свої церковні правила. Для цього потрібна чітка артикуляція самих українських віруючих. Ті ж, хто брав участь у ході Московського патріархату, такого об’єднання не хочуть. Тому Варфоломій буде утримуватись від таких радикальних рішень. Нам треба постійно працювати і підтверджувати ідею Києва як історичного, культурного і духовного центру, де, власне, і відбулося хрещення. Тобто хрестились кияни, а не москвичі, вяземці чи сурожці. Ми маємо нагадувати і розповідати, що це і була Русь, а не Московія».
Процес об’єднання церков триває, хоч і повільно. При цьому робиться це «знизу» на прикладі конкретних церков, які залишають Московський патріархат. Так, на Коломийщині 11 релігійних громад автокефальних церков разом зі священиками на основі протоколу зборів одноголосно перейшли у підпорядкування Української православної церкви Київського патріархату. Про це повідомляють місцеві ЗМІ. Ці храми були прийняті до складу Коломийської єпархії УПЦ КП та перейшли під юрисдикцію владики Юліана (Гатали). Автокефальна церква, на думку місцевих вірян, є сателітом Московського патріархату, яка не єднає, навпаки, роз’єднує. 31 липня очікується, що відбудуться збори громад ще в шести парафіях Коломийського району.
Якраз учора хресну ходу на честь Свята Хрещення Руси-України організовувала УПЦ Київського патріархату. Подія стартувала від Володимирського собору. Зранку кілька тисяч людей, ховаючись у тіні дерев та кафедрального собору, чекали на закінчення святкової літургії, щоб рушити до Володимирської гірки і там провести святковий молебен. Та, на відміну від аскетизму і певної напруженості через безпрецедентні заходи безпеки під час хресної ходи Московського патріархату, учасники вчорашньої релігійної акції випромінювали зовсім інші настрої. Люди, одягнені у святкові й білі вишиванки, радісні обличчя, народні релігійні пісні, українські та повстанські прапори в руках воїнів-добровольців — хіба це не атмосфера національного свята? Все говорило про те, що українці розуміють глибинну сутність хрещення Руси-України 1028 років тому.
«Особисто для мене День Хрещення Русі — це українське свято, бо, починаючи з Володимира, православ’я остаточно прийшло до нашої держави. Зараз такі часи, що ми маємо підсилювати й підкреслювати наш український дух», — ділиться із «Днем» пані Світлана — жителька Житомира, яка разом із подругами щороку приїздить на святкування. «Сьогодні приємно дивитися на людей довкола, які прийшли на цю ходу, на дітей, які із усмішками на обличчях та у вишиванках щасливі бігають довкола нас — ми по-справжньому відчуваємо атмосферу свята», — продовжила вона.
Пані Світлана розповідає, що вона, як і мільйони українських православних, чекають на надання УПЦ автокефалії. «Українцям потрібна національна автокефальна і незалежна від Московського патріархату православна церква, щоб в УПЦ МП більше не експлуатувала тезу про те, що «лише вони є канонічними», — додає вона.
Проте пані Світлана, як і багато інших учасників свята Хрещення Руси-України, із якими встиг поспілкуватися «День», спокійно поставилися до хресної ходи УПЦ МП, яка минулої середи дійшла до Києва: мовляв, всі мають право на молитву, інша річ — що на цій темі намагаються нажитися різні політичні сили як всередині України, так і за її межами.
Так само спокійно до хресної ходи Московського патріархату ставляться і священики із УПЦ КП. «Ми побачили, що люди пройшли багато кілометрів, щоб молитися. Те, що навколо цього спекулюють, — це політичне питання влади й опозиції», — говорить ієрей Роман із Охтирки. Він підкреслює, що вже у четвер довкола Української православної церкви об’єдналося багато патріотів України із однією метою — «помолитися за державу, за наших хлопців, які захищають її від агресора на передовій, і в цілому об’єднати громаду й зробити її міцнішою». І це, мабуть, ще одна разюча різниця між Київським і Московським патріархатом, оскільки священики і прихожани останнього бояться вголос говорити, що відносно України відбувається зовнішня російська агресія.
«Хресна хода — це завжди чудова справа, але інша річ — коли в неї закладають гасла, які нав’язує нам агресор, а представники «Опоблоку» говорять, що моляться «за припинення братовбивчої війни», — ділиться священик Олександр із церкви в Пирогові. — В Україні немає братовбивчої війни. Всі люди, у яких є голова на плечах, бачать, що насправді відбувається в нашій державі. Треба молитися за те, щоб ворог пішов з нашої землі, тоді ми самі помиримося, об’єднаємося, і все буде добре».
Та проблему хресної ходи Московського патріархату він розглядає дещо ширше: «Хресна хода УПЦ МП могла бути демонстрацією Константинопольському патріархату того, що російське православ’я потужне в Україні, має багато прихильників».
На його думку, символічним і важливим є те, що сьогоднішнє святкування Дня Хрещення Руси-України відбувається на тлі розгляду Константинопольським патріархатом можливості визнання УПЦ: «Більш ніж через 1000 років для Української православної церкви надання їй автокефалії та визнання вселенським православ’ям означало б зняття закидів і ярликів, які навішує Московський патріархат, — «безблагодатні», «неканонічні» і т.д. Так, ми досі не визнані світовим православ’ям, але найдовше із Помісних православних церков не визнавалася саме Московська церква — понад 150 років».
«Константинополь зважає на ту потугу, яку докладає українське православ’я, і ту протидію, яку чинить йому Московський патріархат, який історично діє в руслі шовіністичної російської імперської політики, — продовжує клірик. — Тому визнання прийде само, коли народ буде одноголосним в цьому питанні, коли він зрозуміє, в якій країні хоче жити, а влада діятиме згідно з бажаннями народу», — завершує отець Олександр.
«Нам потрібна єдина Помісна, незалежна від Москви, церква, — заявив під час під час заходів з нагоди Дня хрещення Київської Руси-України Патріарх Філарет, Предстоятель УПЦ КП. — Якщо церква буде залежати від Москви, то Української держави не буде. І Путін про це знає, і тому сподівається на російську церкву в Україні, що вона допоможе підкорити Україну Росії. Зараз створюються сприятливі умови для визнання незалежною Української православної церкви, яка може увійти в сім’ю помісних православних церков. Ми повинні знати, що держава може бути міцною і незнищенною, якщо будуть міцні духовні основи, і такими міцними духовними основами для України і для Київської Русі була церква. І тому ворог наш, Росія, розділив нашу Українську церкву на дві частини, знаючи: якщо не буде єдиної міцної духовної основи, то й Української держави не буде. Але ми розуміємо це, і тому намагаємося всіляко об’єднати все українське православ’я у єдину церкву».
