За 2014—2015 роки ВВП України на душу населення в доларах США в поточних цінах знизився на 47% (дані Світового банку). Зрозуміло, це пов’язано з втратою російського ринку та виробничих потужностей у зоні АТО. Позначилося на цьому також зниження світових цін на товари українського експорту. Але є думка і про провальну економічну політику та руйнівну політику Нацбанку України.
Останнє твердження ґрунтується, зокрема, і на такому конкретному факті. На початку цього року зростання міжнародних сировинних цін призупинило падіння української економіки, що викликало в країні необґрунтовану ейфорію. Але дані за червень показують, що падіння вітчизняної промисловості відновилося. І це не дивно, бо наша економіка на 95% залежна від цін на сировину — сталь, зерно, залізну руду тощо, а вони після нетривалого зростання знов пішли донизу. За даними Світового банку, в другому кварталі пшениця подешевшала на 7%, а ціни на залізну руду із $70 за тонну у квітні — в червні повернулися до рівня $55. Як наслідок, зберігається істотні ризики, що Україна 2016 року не виконає ані прогнозів МВФ щодо приросту ВВП на 1,5%, ані ще скромніших прогнозів Світового банку та Мінекономрозвитку України щодо 1% економічного зростання.
Економічний та монетарний курс консервує економічну депресію і зберігає за Україною статус сировинної колонії, критично залежної від закордонних кредитів. Ця проблема набуває загрозливого для суверенітету України масштабу. І в її розв’язанні внесок Нацбанку мав би бути таким же визначальним, як і урядовий.
ЧИ МАЄМО МИ НАЙКРАЩОГО У СВІТІ ЦЕНТРОБАНКІРА?
Відповідь, на жаль, негативна. Можна констатувати, що НБУ під керівництвом Валерії Гонтарєвої зумовив в Україні системну банківську кризу, створюючи нові дисбаланси й системні ризики для економіки, знищуючи довіру суспільства та інвесторів до фінансової системи, а відтак і до національної економіки й держави взагалі.
Нацбанк послабив українську промисловість та реальний сектор економіки, погіршуючи їхні конкурентні позиції, стримуючи динамічне відновлення виробництва, його експортний потенціал і «рух догори» в ланцюгах створення доданої вартості, блокуючи можливості модернізації країни й формуючи штучну залежність від паліативної допомоги МВФ. Через шокове знецінення гривні. значний стрибок цін і втрату частини банківських вкладів у «зачищених» НБУ банках населення країни вкрай збідніло.
Помилковість та деструктивність політики НБУ, на нашу думку, полягають у тому, що замість проведення скоординованих з урядом заходів, спрямованих на порятунок вкладів населення та підприємців і збереження довіри до національної банківської системи, максимальної орієнтації на потреби реального сектору економіки й відновлення його кредитування, а також створення умов для залучення інвестицій і збільшення експорту, Нацбанк вдався до непрозорого та немотивованого «демонтажу» банківської системи без належної компенсації втрат вкладників, встановлення штучних регуляцій, реалізації політики «дорогих» для власної економіки грошей та підсилення залежності від закордонних кредитів.
ЗА ПЛОДАМИ ЇХ ПІЗНАЄТЕ...
Внаслідок шокового знецінення гривні з 8 до 25 грн / $1 і на тлі істотної імпортної залежності (імпорт товарів та послуг сягає 57% ВВП) та внаслідок підвищення комунальних тарифів інфляція тільки за 2015 рік сягнула 48,7%. Ціни на окремі групи товарів зросли ще більше: ліки — на 50%, хліб — на 55%, риба — на 60%, житлово-комунальні послуги — на 116%. При цьому середня номінальна заробітна плата 2015 року зросла порівняно з 2014 роком лише на 20%, а середню пенсію було підвищено лише на 8%. Відтак середній наявний місячний дохід українця (сума, яка залишається після оподаткування) 2015 року склав 2600 гривень, або близько $120. Тому частка заощаджень 2015 року скоротилась до 0,4% (від видатків населення). Тобто люди втратили здатність відкладати частину доходів і вичерпують раніше сформовані заощадження.
Допущена Нацбанком девальвація гривні призвела до трикратного зменшення купівельної спроможності гривневих вкладів населення (наприкінці 2015 року становили 199 млрд грн) та підприємств (становили 169 млрд грн) стосовно імпортної продукції. Крім цього, через «зачистку» майже 80 банків вкладники, згідно з даними Українського кредитно-банківського союзу (УКБС), втратили майже 60 мільярдів гривень на своїх банківських рахунках (до речі, Фондом гарантування вкладів компенсуються лише суми до 200 тисяч гривень).
У свою чергу, це обумовило суттєве додаткове навантаження на державний бюджет. Так, за інформацією УКБС, на початку цього року на рахунках фізичних осіб у банках, які було визнано неплатоспроможними, перебувало понад 128 мільярдів гривень. Сукупні виплати фізособам-вкладникам цих банків перевищили 63 мільярди, з яких 78% (майже 50 млрд грн) профінансовано за рахунок держбюджету і лише п’яту частину (13,5 млрд грн) — за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів.
ДЕМОНТАЖ І МОНОПОЛІЗАЦІЯ
Підприємства реального сектору економіки, за оцінками УКБС та Українського товариства фінансових аналітиків (УТФА), втратили у збанкрутілих банках майже 80 мільярдів гривень обігових коштів. А це 25% всіх коштів підприємств, розміщених у банківський системі на початок 2016 року. Частину цих коштів умовно «заморожено», але через складнощі в роботі ФГВФО вони ніколи не будуть виплачені. Виведення такої значної ліквідаційної маси на ринок за нинішніх складних економічних умов призведе до подальшого здешевлення цих активів та проблем з їх реалізацією. Тому діяльність ФГВФО наразі скоріше нагадує схему з перерозподілу привабливих активів, які перебувають у заставі ліквідованих банків, аніж механізм реального захисту інтересів вкладників. Адже втрачені в банках кошти підприємств — це частина обігових засобів, якими вони фінансували свою діяльність, а інколи й інвестиційні ресурси. Їхня нестача спричиняє скорочення виробництва та навіть банкрутства багатьох підприємств.
Трикратне знецінення доходів громадян в еквіваленті твердих валют, а відтак і відповідне здорожчання імпортних товарів, двократне відставання темпів зростання номінальних доходів населення від зростання цін, майже нульовий рівень заощаджень населення та втрата частини коштів вкладників у майже 80 «зачищених» НБУ банках — це нищівний удар по купівельний спроможності домогосподарств. А саме вона і є головним рушієм економіки, який формує майже 70% ВВП України. Чи можливе за таких умов і за такої політики відновлення економічного зростання?
В результаті масової «зачистки» банків, викривлення конкуренції, посилення адміністративного тиску, надмірного регулювання, а головне — за відсутності аналізу наслідків таких дій та їхнього впливу на соціально-економічний розвиток нашої країни посилилася залежність від банків з іноземним капіталом та найбільшого банку країни — Приватбанку. У першій половині цього року Нацбанк намагався штучно прискорити графік докапіталізації невеликих банків, необґрунтовано підвищуючи мінімальний розмір регулятивного капіталу. Втім, після того як з ініціативи Радикальної партії було зареєстровано законопроект №4230 про обмеження повноважень регулятора щодо прискорення докапіталізації, НБУ фактично повернувся до старого графіка докапіталізації. Інакше із січня 2017 року кожен банк уже мав би мінімальний регулятивний капітал у сумі 300 мільйонів гривень, тобто понад 10 мільйонів євро, що вдвічі вище від аналогічних вимог ЄС. І це при тому, що питомий масштаб європейської економіки (реальний ВВП на душу населення) майже в п’ять разів більше, ніж в Україні.
З початку 2014-го до липня нинішнього року кількість діючих банків в Україні зменшилась від 180 до 102, а розмір їхніх активів за умов галопуючої інфляції скоротився на 1,38% у номінальному вимірі. Це свідчить про катастрофічне падіння ролі банківської системи в економіці. Натомість частка іноземного капіталу в капіталі банків зросла до рекордних 54,7%. Таким чином, можна говорити про масштабний «демонтаж» банківської системи, причому переважно національного її сегменту, а також про сприяння її штучній монополізації.
НА ФІНАНСОВІЙ МІЛИНІ... ЗРОСТАЄ ЧОРНИЙ РИНОК
Через дорожнечу кредитів в Україні відбувається катастрофічне падіння кредитування реального сектору економіки. Якщо 2009 року співвідношення наданих кредитів до ВВП становило 84%, то 2015 року — лише 49%, а за працюючими кредитами — взагалі 38%. У ренкінгу Світового банку за рівнем кредитної ставки Україна за підсумками 2015 року посіла ганебне сьоме місце після Мадагаскару (60%), Бразилії (44%), Таджикистану (25,8%), Аргентини (24,9%), Киргизіі (24,2%) та Уганди (22,6%), випередивши хіба що таку країну, як Гондурас — 20,7%. Зрозуміло, що такі відсотки «заморожують» економіку й унеможливлюють життєво необхідні для України реіндустріалізацію та експортну експансію.
Запровадження дискримінаційного пенсійного збору та «паспортизації» операцій із купівлі валюти, церберівські вимоги щодо обов’язкового продажу валютного виторгу призвели до поглиблення тінізації валютних операцій. За оцінками УКБС, частка тіньового валютного ринку сягнула у нас 50%. Це зумовлює додатковий девальваційний тиск на гривню й ускладнює механізм функціонування офіційного валютного ринку в країні. Громадяни почувають себе незахищеними, банки втрачають конкурентоспроможність. А тіньові ділки — «валютні міняйли» процвітають, криміногенна ситуація погіршується.
Сьогодні НБУ реалізує тактику поступового пом’якшення валютного регулювання. Але поки ця неповоротка черепаха повзе, «чорний ринок» процвітає. До речі, до парламенту внесено два законопроекти, покликані радикально виправити ситуацію: №4741 — щодо скасування пенсійного збору та паспортизації при купівлі валюти і №4866 — щодо обмеження верхньої межі обов’язкового продажу виторгу резидентів.
Далі буде
