У Росії історично склалось так, що народ завжди примушували любити своїх царів. Росіяни ніколи не знали, що таке демократія, свобода слова, рівні права. Свідомість людини-раба, який кланяється своєму цареві, у росіянах формувалася століттями. Колись легендарний опозиційний політик Борис Нємцов дуже чітко охарактеризував стан російського суспільства: «Проблема Росії — це росіяни... наше багатовікове рабство, лицемірство та чиношанування... Російський народ за великим рахунком розділений на дві нерівні групи. Одна частина — це нащадки кріпосних, люди з рабською свідомістю. Їх дуже багато і в них є лідер В. Путін. Інша частина росіян народжена вільними, гордими та незалежними. Лідера в них немає, він їм і не потрібен».
І дійсно, саме кріпосна свідомість рабів заважає росіянам змінювати погляд на світ та на політику в цілому. Саме через це у ХХІ столітті, коли європейські держави розвиваються нормальним демократичним, правовим шляхом, росіяни живуть спогадами про царів-імператорів, схильних до тиранії. Для них і зараз президент — це цар і Бог, якому ніхто не сміє суперечити, а його наказ — закон, бо хіба наказ царя можна оскаржувати?
Крім того, путінська пропаганда вже протягом багатьох років намагається зробити із Путіна ледь не Бога, якому моляться і поклоняються. В російському журналі «Самиздат» ще 27 березня 2004 року було опубліковано статтю «Путинизм как новая религия», в якій було написано «Путін одночасно не лише християнин, мусульманин та іудей, він ще й конфуціанець, індуїст, даосист, піфагорієць і до того ж у певним чином растаман та вуду. Путін прагне об’єднання громадян РФ і думає, що головним фактором на даний момент є не ковбаса та йогурт, а релігія... Кого Путін збирається поставити в ролі релігійного символа, ідола, кумира? Можливо, самого себе...» Зараз, як ми бачимо, саме так і сталося.
Не дивно, що в Росії ще в 2006 році було навіть створено релігійну секту — так звану Церкву свідків Путіна у Нижньогородській області, де моляться на портрети президента, вважають, що в минулому житті він був апостолом Павлом, Володимиром Великим або царем Миколою ІІ. А в 2012 році справа дійшла до того, що наставниця секти, яка у 90-х була бізнесменом та мала судимість, заявила, що в храмі мироточить ікона Путіна. А в грудні 2015 року активісти так званого «національного комітету» звернулися до патріарха Кирила з проханням затвердити молитву Путіну під час синоду РПЦ, але цього так і не сталося.
Звісно, це вже не має нічого спільного зі справжнім православ’ям, це вже є ідолопоклонством та богохульством і нічим іншим. Але відданих рабів Путіна це не турбує. Як кажуть російські опозиціонери: «Путин есть — ума не надо».
Тому не дивно, що росіян зовсім не турбують безчинства влади та корупція. Для них головне — це їхній власний добробут. Якби європейській людині сказали, що їхній президент — злодій, і надали докази, це викликало б найбурхливішу реакцію, але прості росіяни у відповідь спокійно говорять, що він же має «статус президента», тому і красти йому дозволено, а їм до цього немає діла.
Наразі Росія перебуває на завершальних стадіях перетворення на авторитарну державу, де влада контролює всі верстви суспільства. Зокрема мова йде про так званий закон про «антигромадську поведінку» або закон «про основи системи профілактики правопорушень Росії», підписаний 28 червня 2016 року. Закон дає право МВС збирати дані про громадян, які не були засуджені за правопорушення, але «мають до цього схильності». Що саме вважатиметься «схильностями до правопорушення», в законі не вказується. Російські опозиціонери пояснюють, що згідно з законом під вартою може опинитися будь-яка людина з антивладною риторикою. Зокрема минулого року через антиурядові пости в соціальних мережах було заарештовано орієнтовно 200 росіян.
Зараз, коли цивілізовані країни живуть за конституційно-правовими нормами, Росія скочується до рівня авторитарних режимів початку минулого століття. Путін дуже хоче бути схожим на Сталіна та інших вождів радянської системи. І хоча репресії путінського режиму проти незгодних росіян не такі масштабні, як радянські, вони з кожним роком стають сильнішими й помітнішими, а Путін повільно, але неухильно наділяє себе необмеженими диктаторськими повноваженнями, які допомагає приховувати повністю підконтрольна йому Держдума та загальноросійські вибори, роблячи вигляд, що в Росії все ж таки є якась «демократія».
