У серпні цього року мені довелося побувати в Криму. З порушенням українського законодавства, літаком із Москви в Сімферополь, але якщо трапилася раптом така нагода, хотілося вже побачити на власні очі, як змінилася там ситуація порівняно з 2013 роком, коли я був у Криму вперше.
Що одразу впадає у вічі, — пропаганда. У Сімферополі та на виїзді з нього на автошляхах, майже через кожні сто метрів, на великих рекламних щитах, там, де раніше була різна реклама, тепер портрети Путіна з його цитатами — про те, як гарно житиме Крим всього через кілька років. Якщо нема на портреті Путіна, замість нього Аксьонов (але в значно меншій кількості), або ще менший керівник районного масштабу. Як розумієте, звичайна реклама трапляється узбіч дороги тепер не так часто, для неї просто не вистачає місця.
На бетонних огорожах вздовж траси також пропаганда. Але цього разу руками школярів місцевих шкіл, які за завданнями вчителів змальовують там матрьошок, кремлівські башти, російські прапори та двоголових орлів. Щоправда, двоголових орлів довелося побачити й перекреслених іншою фарбою, а поверх них — СЛАВА УКРАЇНІ, і теж перекреслено, але не дуже дбайливо.
У ставленні до України, Росії та всіх останніх подій місцевих жителів чітко можливо поділити на дві групи — суто за віком. Люди середнього та поважного віку часто й дотепер в захопленні від «Володимира Володимировича», сумують за часами СРСР; згідні з тим, чим розважає їх телевізор, і вірять у те, що якби Путін не ввів війська, кривавий «Правий сектор» перерізав би всіх російськомовних на півострові за одну ніч.
Молодь, яка зростала в Криму за Української держави, не така категорична. Вони розуміють, бо бачили на власні очі, що та фантастична Україна, яка існує на екранах російських телевізорів, і Україна реальна — дві різні речі. Вони розповідають про труднощі, які виникли після референдуму 2014 року і яких би ніколи не було, якби не було й референдуму. Розповідають про те, як заборонили в Криму українські автомобільні номери (при тому що зі старими радянськими номерами машини їздять Кримом вільно), і тепер в Україну з Криму водіям потрапити неможливо, як не можна й продати в Росії машини з новими номерами, бо ніхто не хоче купувати автомобіль із двома різними реєстраціями. Розповідають, як зникли з прилавків Криму якісні й недорогі українські продукти, особливо молочні, як зросли ціни на російські продукти, а зарплати і пенсії — не дуже. («Ціни на продукти у нас московські, а пенсія аж ніяк не московська, вісім тисяч рублів», — розповідає бабця, що розносить малину та ожину на пляжі. Причому, коли російські пляжники випитують в неї, що то за дивна ягода «ежевика», якою вона торгує, вона їм відразу відповідає: «Ну то ж ожина українською!», мабуть у пам’ять про старих туристів, що приїжджали з України.)
Щоправда, українські продукти з Криму зникли не всі. В барах та приморських ресторанах на розлив часто пропонують «Чернігівське» пиво, яке, між іншим, часто трапляється і в московських магазинах. Великий попит має у туристів і українське морозиво, яке, за словами багатьох, набагато якісніше від російського, але через те й дорожче, — дніпровська «Ласунка» продається в Криму за ціною до 100 рублів за стаканчик.
Російських туристів у Криму цього року забагато, пляжі майже скрізь переповнені. Заборона на відпочинок на недорогих курортах Єгипту та Туреччини, як і загальне падіння рівня життя росіян через санкції та економічну кризу в Росії, змусило людей їхати у відпустку саме до Криму. Багато тут і білорусів, які літають сюди в обхід України. Немало й жителів Донбасу з так званих ДНР і ЛНР — на трасі з Сімферополя нам постійно зустрічалися великі автобуси, які їхали за маршрутом Донецьк — Ялта, Донецьк — Севастополь, багато було автобусів і з Ростова, всі вони їхали через Керченську переправу.
Дороги в Криму в жахливому стані, особливо ті, котрі йдуть від Керчі, — єдиного транспортного шляху, що зв’язує Крим із Росією. У Сімферополі дороги ще ремонтуються, в інших районах — ні. Здається, що ті великі кошти, які надала Москва на розвиток інфраструктури, місцева влада потратила лише на те, щоб знищити скрізь українські дороговкази та назви населених пунктів українською мовою, замінивши їх на російську. Взагалі з українським словом борються в Криму нещадно — порівняно з 2013 роком тепер напис українською зустрічається дуже рідко, незважаючи навіть на те, що українська та кримськотатарська мови залишаються в Криму офіційними, поруч із російською. Але на всіх вулицях, державних установах, дорогах всі написи виключно російською, тільки деінде у приватних закладах зустрінеш ласкавий привіт від давніх часів — так, у нашому готелі залишився «Куток споживача» та два годинники над столом адміністраторки, з написами «Москва» та «Київ» під ними.
Саме під час мого перебування в Криму трапилася трагедія — з дороги поблизу селища Щебетівка впав у прірву рейсовий автобус із пасажирами, п’ять осіб загинуло. Я був на місці трагедії наступного ранку. Отож якби кримська влада замість боротьби з українськими табличками на дорогах більше ремонтувала ті дороги, трагедії можна було б уникнути.
Військової присутності Росії в Сімферополі та на узбережжі не відчувається. Але коли їдеш у гори зовсім не туристичними маршрутами, військові частини та вояки зустрічаються дуже часто.
Маленькі магазинчики, кафе та їдальні на узбережжі належать, як і раніше, здебільшого кримським татарам. Статистика каже, що татар у Криму значно менше, ніж росіян, але складається враження, що всі татари в Криму завжди на роботі в курортний сезон — торгують і готують, сидять за кермом автобусів і таксі. «А чим займаєтесь ви?» — запитую в місцевих росіян. «А ми самогончик гонимо, — відповідають. — А всіх татар треба знову з Криму, як за Сталіна». Так кажуть саме ті, що так радіють з приводу «Володимира Володимировича». Що думають про референдум самі татари, мені дізнатися не довелось, вони неохоче розмовляють із «чужими» на політичні теми, але як запевняють прихильники «В.В.», — «точать зуби».
Що цікаво — серед місцевого російськомовного населення Криму відчувається дуже сильний крайовий патріотизм, який не був таким помітним раніше, до подій 2014 року. Кримчани дуже вихваляють свої місцеві вироби, харчові продукти кримського виробництва, яких стало теж набагато більше, ніж раніш, кримське вино та пиво (останнє і справді дуже смачне) і не полюбляють, коли критикують щось місцеве, навіть ті ж самі жахливі дороги. Схоже, Крим зараз — це справді острів, відірваний як від України, так і від Росії, і здається, що ніяким мостом цієї відірваності вже не подолати. 22 останні роки (до відомих подій 2014-го) Крим і Росія рухалися різними шляхами, і той авторитаризм в усіх його проявах, до якого природно і непомітно вповзла Росія, залишається для Криму чимось дивним і незрозумілим. А чарівна казка, яка віяла на кримчан із програм російського телебачення до 2014 року, так і залишилася казкою.
Який же висновок у мене від всього побаченого? Хай як би це банально було сказано, — надія на молодих. «Обіцяли, що після референдуму життя стане кращим. За те й голосували. А воно кращим не стало, тільки на словах. Мабуть, і не треба було голосувати, якщо воно і за України непогано було?» — таке довелося почути від одного сімферопольця. Що ж, хай думають, міркують — може, й доміркуються до чогось путнього колись.
