Хто тільки не писав і не пише історію України! Раніше на роль монополіста претендувала Москва, тепер же, крім Путіна й Жириновського, заповзялися робити це всі охочі: польський парламент, президент Ізраїлю і, нарешті, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр. 28 вересня він заявив у Берліні (цитую текстом на офіційному сайті посольства ФРН в Україні): «У ці дні ми в 75-й раз вшановуємо пам’ять жертв бійні в Бабиному Яру. У Бабиному Яру німецькі окупанти, які зайняли Київ, лише через декілька місяців після нападу на Радянський Союз вбили велику частину євреїв, які проживали в місті. Тут, у Бабиному Яру, за 48 годин були жорстоко вбиті понад тридцять три тисячі невинних дітей, жінок і чоловіків. Тут, у Бабиному Яру, відбувся жахливий початок Голокосту, винищувального походу проти євреїв Європи... Бабин Яр є символом усіх страждань, несправедливості і варварства, які приніс Європі націонал-соціалізм. Ми схиляємося у глибокій покорі перед жертвами жахливих діянь, які були здійснені в ім’я Німеччини, і ми вдячні за те, що люди в України тепер пов’язані з нами дружніми стосунками».
Так, справді, Бабин Яр є страшним символом торжества ідей нацизму — поряд із Освенцимом, Треблінкою, Хелмно, Варшавським і Львівським гетто... Але ж чи насправді Голокост розпочався саме в Києві наприкінці вересня 1941 року? І чому знадобилося переміщати місце «винищувального походу проти євреїв Європи», здійснюваного німецькими нацистами, на землю України?
Найпростіше, мабуть, із датою початку Голокосту. Мені не вдалося знайти жодного посилання на наукові чи публіцистичні розвідки, в яких ішлося би про Бабин Яр і Київ як «стартовий майданчик» нацистського геноциду, спрямованого проти євреїв. Скажімо, «Коротка єврейська енциклопедія» відносить початок Голокосту на момент приходу Гітлера до влади і розглядає чотири його етапи:
• січень 1933 — серпень 1939 — з моменту, коли Гітлер став рейхсканцлером Німеччини і до нападу на Польщу;
• вересень 1939 — червень 1941 — з моменту включення західних земель другої Речі Посполитої до складу Третього рейху і створення «Генерал-губернаторства» до нападу на СРСР;
• червень 1941 — осінь 1943 — з моменту нападу на СРСР і до повного знищення гетто на його території;
• зима 1943 — травень 1945 — з початку масової депортації євреїв Західної Європи до таборів смерті і до кінця війни.
Утім, навряд чи Голокост, тобто геноцид євреїв, розпочався одразу ж після приходу нацистів до влади. Так, були репресії, так, були погроми, так, було позбавлення громадянських прав (за Нюрнберзькими расовими законами 1935 року), але водночас державний і партійний антисемітизм був істотно притлумлений у тому ж 1935 році (у зв’язку з проведенням у Німеччині зимової та літньої Олімпіад), і так було аж до другої половини 1938 року, що чималою мірою забезпечило Гітлеру згоду західних демократій на аншлюс Австрії та приєднання Судетської області Чехословаччини. А от після цього нацисти почали на практиці повною мірою реалізовувати свої ідеологічні настанови. Йдеться про «кришталеву ніч» (Kristallnacht чи Reichskristallnacht — «ніч битого скла»). Таку неофіційну назву постфактум одержала масова, спланована та керована владою акція прямого фізичного насильства і терору щодо євреїв на території Німеччини (з приєднаними територіями), що відбулася в ніч з 9 на 10 листопада 1938 року. Оскільки ж погроми почалися дещо раніше та тривали й після цієї ночі, то існує й інша назва цієї акції — «листопадові погроми 1938 року» (Novemberpogrome 1938).
За даними істориків, за період із 7 до 13 листопада 1938 року було вбито або доведено до самогубства близько 400 євреїв. Було зруйновано понад 1400 синагог, молитовних кімнат, інших місць для відправлення служби, а також тисячі крамниць, помешкань, єврейських кладовищ. Понад 30 тисяч євреїв були кинуті до концентраційних таборів, з них сотні були вбиті або загинули там через нестерпні умови.
А після окупації нацистами Польщі на її території були створені гетто, куди примусово переселяли євреїв. Так, у Варшаві в березні 1940 року низка міських районів із високою концентрацією єврейського населення була оголошена «карантинною зоною». Із цих районів було виселено близько 113 тисяч поляків і на їх місце заселено 138 тисяч євреїв з інших місць. Рішення про організацію Варшавського гетто було прийнято 16 жовтня 1940 року генерал-губернатором Гансом Франком. На цей момент у гетто перебувало 440 тисяч осіб (37% населення міста), при цьому площа гетто становила 4,5% площі Варшави. Сконцентровані в гетто євреї жили в жахливих умовах, їх виморювали голодом і холодом, високою була дитяча смертність. Такі ж гетто нацисти влаштували в інших польських містах, а після окупації ними Литви, Латвії, Білорусі й Західної України — і там. Масові розстріли євреїв відбулися влітку 1941 року на території країн Балтії. І нарешті, у січні 1942 року на так званій Ванзейської конференції у передмісті Берліна вищі чини СС розробили програму «остаточного розв’язання єврейського питання», яка передбачала повне фізичне знищення єврейського населення Європи. Ця затверджена Гітлером програма трималася в таємниці навіть від абсолютної більшості нацистських гауляйтерів, які дізналися про неї тільки на початку 1943 року, вже після поразки Вермахту під Сталінградом...
Іншими словами, розпочався Голокост не на землі України, а на німецькій землі, і другим його етапом варто вважати створення єврейських гетто й таборів смерті на окупованій нацистами території (1940 рік), а от третій етап справді варто відлічувати від Бабиного Яру, від Києва восени 1941 року, де відбулося своєрідне «пілотне випробування» пізніше затвердженої програми «остаточного розв’язання єврейського питання» шляхом повного знищення.
Але ж чому міністр закордонних справ Німеччини публічно ігнорує як думку «Короткої єврейської енциклопедії», так і висновки дослідників із різних країн світу? Чи не тому, що на Україну вважається зручним навісити всі гріхи всіх тоталітарних режимів ХХ століття? Мовляв, українці зараз у такій ситуації, що проковтнуть усе і не будуть сильно пручатися — а ми тим часом хоча би трохи відбілимо власні народи — мовляв, то все — як у Штайнмайєра — робилося не німцями, а невідомо ким «в ім’я Німеччини»? Бо ж і поляки, і литовці, і латиші негайно дадуть відсіч на рівні й урядів, і громадянського суспільства, якщо заявити про початок Голокосту на їхніх землях, а українці — і головним чином влада — промовчать?
Дуже не хотілося б, щоби в основі виступу німецького міністра лежали ідеї такого ґатунку, але чим інакше пояснити перенесення ним початку Голокосту саме на кінець вересня 1941 року та саме у Київ? На радість, між іншим, усім російським «борцям з українським фашизмом», які негайно заповзялися списувати розстріли євреїв у Бабиному Ярі на українських націоналістів...
