З Володимиром Павловичем ми зустрічаємося в держпідприємстві «Кримський дім». Там Таврійському національному університету надали приміщення для проведення вступної кампанії. Поки ми розмовляємо (відбувається це 30 вересня), чути розмови студентів, що оформляють документи для вступу до вишу. За результатами вступної кампанії, що тривала до 20 вересня, до університету зарахували 247 першокурсників. Близько 300 осіб перевелися на старші курси. Але Володимир Казарін прогнозує, що до кінця навчального року ця кількість може зрости і до двох тисяч — Міністерство освіти і науки дозволило кримчанам переводитися на навчання до університету-переселенця упродовж всього року.
26 вересня в будівлі МОН урочисто відкрили навчальний рік в університеті. Ректор ТНУ ім. В. Вернадського емоційно розповідає про плани щодо розвитку вишу і кримські проблеми, які ігнорує українська влада. А розмову з Володимиром Казаріним ми розпочали з того, як величезному університету вдалося відновити свою роботу в столиці всього за десять місяців.
«МИ ПРИЇХАЛИ ДО КИЄВА ПРОСТО З ВАЛІЗАМИ»
— Ми весь час відчували підтримку України. 1 січня 2015 року Росія закрила всі українські виші в Криму. 2014 рік вона, що захопила Крим, оголосила перехідним, і ми до кінця 2014-го ще діяли як українські навчальні заклади. А з 1 січня всі українські виші ліквідували і на їхній базі створили так званий Кримський федеральний університет, куди злили ТНУ, аграрний, медичний, економічний університети, науково-академічні центри — все-все. Просто злодійство.
Ми спочатку не були з цим згодні, порушили питання про відновлення Таврійського університету в Україні. Усе йшло абияк, поки не написали листа народним депутатам, а вони звернулися до Президента. Петро Порошенко у вересні 2015 року наклав резолюцію, щоб Кабінет Міністрів вирішив питання про переведення Таврійського університету до Києва позитивно і в найстисліші терміни. У вересні минулого року дали потужний поштовх процесам щодо відновлення університету. Спрацювало і те, що Таврійський університет відкривався 1918 року в Сімферополі як філія Київського університету святого Володимира.
У листопаді університет почав існувати юридично, відбулися перші кадрові призначення, у грудні отримали наказ тодішнього міністра освіти Сергія Квіта, що зобов’язав нас відновити формат усього вишу. Загалом, Сергій Миронович Квіт нам дуже допомагав. Адже ми сюди приїхали просто з валізами. І треба перереєструватися, потрібна юридична адреса. Тоді Сергій Квіт запропонував дати університету адресу міністерства. І у нас в статуті зараз юридична адреса — проспект Перемоги, 10.
Великий внесок у розвиток вишу зробила і нинішній міністр освіти Лілія Гриневич, ще коли очолювала парламентський комітет з питань науки та освіти. Тоді вона першою погодилася з нами, що правила вступних іспитів для кримчан і мешканців окупованих територій Донбасу треба докорінно змінити. А ставши міністром, Лілія Михайлівна наполягла на цьому. Не має значення, який у дитини паспорт, атестат — ми все одно її беремо, створюємо освітню декларацію тощо. Було запроваджено систему, коли хлопці на базі прикріпленої до нас школи здають українську мову та історію України в межах шкільної програми, а в нас — профільний предмет, необхідний для факультету, куди вони вступають. І на основі трьох цих іспитів стають студентами.
За десять місяців виш відбувся. Серед студентів, напевно, 94% — кримчани. Є частина з Донбасу і десятка півтора — з інших регіонів України. Формуємо підготовче відділення для іноземців. Усе це створює здорову атмосферу для розвитку університету.
«ХОЧЕМО СТВОРИТИ ЦЕНТР ВІЗАНТИНІСТИКИ, ЯКОГО НІКОЛИ НЕ БУЛО В УКРАЇНІ»
— Наскільки виш укомплектований викладачами?
— У наших списках понад 300 викладачів, які хочуть і готові працювати. Але зарахування буде поетапним. Зараз зараховуємо викладачів за нинішнім штатним розкладом, там 67 штатних одиниць. Потім піде друге зарахування. Майже 60% наших викладачів — з Криму, є люди з інших вишів України, наші колеги з Донбасу.
Ми навіть готуємося зарахувати кілька іноземних фахівців. Хочемо створити центр візантиністики, чого ніколи не було в Україні. Дивно, тому що саме Україна — спадкоємиця візантійських традицій, не вивчати Візантію не можна — це частина нашого історичного і ментального простору. Так-от, у цьому центрі візантиністики висловили бажання працювати троє вчених з Парижа, двоє з них — українці, які колись виїхали до Франції і зробили там кар’єру.
— Що з матеріальною базою ТНУ? Відомо, що для вирішення цього питання до університету мають приєднати Академію муніципального управління.
— Спасибі Міністерству освіти і науки, справді було ініційовано реорганізацію Академії муніципального управління шляхом приєднання її до Таврійського національного університету. Згідно з розпорядженням, прийнятим Кабміном 27 вересня, академія стає нашим структурним підрозділом, Інститутом муніципального управління. Разом ми зможемо використовувати одну матеріальну базу. Наприклад, ми розвертаємо навчання в корпусі академії на вулиці Кирилівській, 164, який кілька років стояв закритим через скорочення кількості студентів. Місця вистачить усім.
Паралельно ми самі знайшли два майнові комплекси, на які оформили державну оренду. По-перше, спасибі Зурабу Аласанії (гендиректор Національної телекомпанії України. — Авт.), який надав нам площу в так званому «олівці», будівлі телецентру на Мельникова, 42. Нам передають в оренду 2000 квадратних метрів, там наші журналісти, філологи навчатимуться і стажуватимуться. А на Ленінградській площі ми орендували будівлю Інституту хімії, який вісім років не працює. Там площа приміщення — 4000 квадратних метрів.
Найгостріша проблема — гуртожитки. Більшість наших студентів з Криму, 95% з них потребують гуртожитку. За нашими планами, після Нового року кількість тих, хто навчатиметься в ТНУ, може становити близько 1500 осіб — отже, потрібно 1200—1300 місць у гуртожитках. А до весни, гадаю, кількість студентів перевищить 2000 осіб — і знову потрібні гуртожитки. Є потреба і у викладацькому готелі, тому що багато викладачів переїхали з Криму.
Гадаю, кілька гуртожитських комплексів мають нам передати або ми візьмемо їх в оренду — ми над цим працюємо.
«ЯКЩО МИ ПОЗБАВИМО ЛІЦЕНЗІЙ УКРАЇНСЬКІ ВИШІ В КРИМУ — ВЧИНИМО ДРУГИЙ АКТ ЇХ ВБИВСТВА»
— Ви заявляли про плани створити на базі Таврійського університету центр кримознавства. Що відбувається в цьому напрямі?
— У певному сенсі центром кримознавства є весь Таврійський університет. Тут кримські викладачі, студенти, проблематика, яка нас цікавить передусім. Але одночасно потрібен такий спеціальний центр. З цією ініціативою колись виступав уряд, зокрема Степан Кубів (перший віце-прем’єр-міністр — міністр економічного розвитку України. — Авт.). Ми не просунулися у вирішенні цього питання. Зараз ми знову написали листа на ім’я віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка, де ведемо мову про це. І якщо Кабінет Міністрів зацікавлений і готовий надати підтримку, ми могли б створити кваліфікований центр кримознавства з усієї сукупності проблем: починаючи від гуманітарних аспектів і закінчуючи політологією, аналітикою, зокрема військовою. Тому що деякі рішення, пов’язані з Кримом, у нас приймаються спонтанно, без глибокого розуміння ситуації на півострові.
— Яких знань про ситуацію в Криму бракує Україні?
— Наприклад, зараз порушено питання про позбавлення ліцензій вишів, що залишилися на окупованих територіях. Питання ініційоване вишами Донбасу, для яких ця проблема актуальна. Річ у тім, що був наказ міністерства про переїзд вищих навчальних закладів з окупованих територій на контрольовані українською владою. Низка вишів залишилися на окупованих територіях і продовжують діяти, використовуючи українські ліцензії, програми, представляючись українськими вишами. Це не відповідає дійсності, адже реально частини Донецької і Луганської областей, де вони працюють, підкоряються своїм кремлівським господарям. Важлива подробиця: Росія не оголосила ці регіони російськими. І в цьому разі дійсно доцільно позбавляти виші на непідконтрольних Україні територіях українських ліцензій.
Інша ситуація в Криму. Там українських навчальних закладів не існує. Крим оголошено територією Росії, проведено так званий референдум, набули чинності російські закони, і українські виші там просто вбито. Кримський федеральний університет та інші заклади, що діють там, працюють на основі російських ліцензій і законів. Українські виші там — у сплячому режимі. Якщо ми позбавимо ліцензій українські університети, що працювали в Криму, ми вчинимо другий акт їх вбивства. Цього не можна робити, ми маємо зберегти за ними право відродитися в Україні. Вже приїхали з Криму на материк професори-медики, які кажуть, що відроджуватимуть медичний університет. Приїхали професори-аграрії і кажуть, що хочуть відроджувати аграрний виш. Так само й інші навчальні заклади.
«РАЗОМ МИ ПРОВЕЛИ ВЕЛИКУ ТРАНСФОРМАЦІЮ КРИМУ»
— Ви в 2001-2005 роках були заступником голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, в 2006 — 2010 роках — першим заступником голови Севастопольської міської державної адміністрації. На ваш погляд, яка відповідальність кримської політичної і наукової еліт за те, що нині відбувається на півострові?
— Еліти несуть головну відповідальність за ситуацію в регіоні, де вони існують. Кримські еліти були різними, і та частина керівного прошарку, до якого я можу себе зараховувати, провела на півострові величезну роботу. Разом ми здійснили велику трансформацію Криму. Я працював в уряді Сергія Куніцина (голова Ради міністрів АРК в 1998 — 2001, 2002 — 2005 роках. — Авт.). Події того часу, всілякі соцопитування, голосування, референдуми засвідчили, що Крим підтримує свій український статус. Власне, на референдумі за незалежність України понад 50% кримчан проголосували «за». З’явилося покоління молодих людей, які не захотіли навчатися в окупованій зоні. У 2014—2015 навчальному році 15 тисяч українських студентів виїхали вчитися на материк. І це їхня громадянська позиція: вони знають, що вони — діти України.
У березні 2014 року в Криму не було ніякого волевиявлення. У псевдореферендумі брало участь 35—38% населення. Це доводиться дуже просто: 60% кримчан не змінювали номерів на автівках, їх довелося силоміць змушувати це робити. Крим був за Україну.
Питання, яке ви поставили, на мій погляд, треба ставити інакше, треба говорити про зраду частини кримської еліти. Де прем’єр-міністр Криму Сергій Куніцин? Тут, в Україні, народний депутат. Де Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров? Тут. На материковій частині формуються кримські прокуратура, СБУ, кримський виш, відновлено кримську футбольну команду «Таврія» тощо. А на півострові — частина кримської еліти, яка за природою була зрадницькою і такою себе проявила. У того ж таки Володимира Константинова (голова самозваної держради Криму. — Авт.) на грудях місця немає для нових орденів і медалей — він всю колекцію українських нагород зібрав. І тут запитання до київської еліти — куди ви дивилися, коли заохочували таких людей?
А перехід Криму під Росію — це акт військової агресії. Прийшли люди без розпізнавальних знаків і зі зброєю, захопили будівлі. Не думаю, що можна дорікати цивільному населенню за те, що воно не вийшло з голими руками проти танків і кулеметів. Це було завданням нашої армії, наших правоохоронних органів, але вони з цим не впоралися. Чому — мають розбиратися компетентні органи.
