«Русский мир», виявляється, попри війну на сході, нікуди не подівся, лишень притих. У цьому я переконався, перебуваючи нинішньої осені на півдні Одещини в містах Ізмаїл, Рені, Вилкове та на о. Зміїний, де відбувся III Благодійний фестиваль української рок-музики «Дунайська Січ». Необхідність цього заходу, передусім, у протидії проявам проросійських настроїв у прикордонному регіоні.
Одеська область — стратегічно важливий для України регіон із величезним економічним потенціалом і багатонаціональним населенням. Південь Одещини географічно відділений від Одеси Дністровським лиманом. Історично цей регіон називається Буджак або Бессарабія.
«Ми — бессараби, ми не дозволимо українцям тут домінувати чи хазяйнувати», — запевнив мене 45-річний Олександр, вантажник із порту Рені, під час проведення в місті концерту української музики в рамках фестивалю «Дунайська Січ». За 15 хвилин нашої дискусії стало зрозуміло, що вантажник Олександр — «середній» представник свого суспільного прошарку. За цей час до нас підійшло близько десятка людей різних професій і статків, які демонстрували легку невдоволеність, як вони казали: «пропагандою України на нашій землі». Наявність у них самих документів громадян України та належність територій півдня Одещини до України їх аніскільки не турбували.
Українське Придунав’я нерівномірно населене українцями, росіянами, болгарами, молдаванами, гагаузами та румунами. Росіяни складають більшість міського населення, а українці — сільського. У Болградському, Тарутинському та Арцизькому районах більшість складають болгари, а в Ренійському — молдавани. Представників усіх цих національностей разом об’єднує російська мова та культура. Вона ще з імперських часів стала такою собі Leitkultur для мультинаціонального населення півдня України. І саме росіяни зараз формують суспільну думку в цьому регіоні.
«У Рені мало патріотів. Багатьом людям не подобається, що сюди хочуть донести українську культуру, хоча тут і українці живуть. ЗМІ дуже погано працюють. Люди дивляться російське телебачення та надають перевагу російським інформаційним джерелам. За моїми спостереженнями, 70% місцевих симпатизують Росії», — розповів житель Рені Олексій Волков, місцевий музикант.
На даний час держава фактично не приділяє уваги роботі з населенням регіону. За патріотичне виховання «взялися» волонтери, зокрема воїни культурного фронту з «Музичного батальйону».
Виконавчий директор «Музбату» Валерій Суботін ситуацію прокоментував так: «2014 року ми побачили нагальну необхідність просвітницької роботи не лише на вході, а й на півдні — у Придунав’ї. Тоді ж ми започаткували в місті Ізмаїл фестиваль української музики «Дунайська Січ». Наші ресурси вельми обмежені. Та все ж ми намагаємося донести до жителів Придунав’я творчість сучасних українських виконавців. Цьогоріч на заході виступили «Гайдамаки», «Тінь Сонця», «ТаРута», «Олеум», W.H.I.T.E, «Телері», «Джеронімо», «Очеретяний кіт», «Сонячна машина», «Знайдені речі», «Гітарина і Ко», «Друже Музико» та автор-виконавець інтернет-хіта «Бандера» Сергій Файфура. Кожного року ми бачимо прогрес серед проукраїнських настроїв місцевих, але ми не можемо бути присутні тут постійно. Так, цього року нашій діяльності чинили спротив: були демонтовані бігборди з афішами «Дунайської Січі», невідомі знищували плакати з анонсуванням фестивалю», — наголосив виконавчий директор «Музичного батальйону» Валерій Суботін.
Місцеві патріоти поділяють занепокоєність соціальною ситуацією. Приміром, в Ізмаїлі українці досі не можуть отримати від місцевої влади приміщення чи ділянку землі під будівництво Української православної церкви Київського патріархату. До слова, більшість депутатів ізмаїльської міськради складають представники «Блоку Петра Порошенка». На церковну громаду, яка добивається вирішення цього питання, чиниться тиск. Вплив московської церкви в регіоні величезний і безальтернативний.
Із гуманітарних питань хочеться зупинитися ще на одному. Як сказав Валентин Лунейко, видавець і реалізатор україномовної літератури: «Попит на україномовну літературу на півдні Одещини надзвичайно низький. Єдине, чим цікавляться покупці в регіоні, — дитячі книжки та посібники з української мови. Це потрібно їм для навчання дітей у школах. Покупці розказують, що їм просто не потрібна українська мова, в них немає ані практики, ані можливості її застосовувати. Зараз на Донбасі зацікавленість в україномовній літературній продукції значно вища, ніж у Придунав’ї».
Привернути увагу державної влади до цієї проблеми — наріжне- завдання громадянського суспільства. Час замовчування та лояльного ставлення до регіональних «особливостей» має минути, якщо ми не хочемо отримати ще одну проблему на півдні країни. Адже сценарій, який розгорнувся на сході та який може розгорнутися в Придунав’ї, фактично однаковий. Єдина відмінність — Росія не поруч. Але неподалік — маріонеткове російське Придністров’я, що розглядає Україну як потенційного противника з часу перемоги Революції Гідності.
У цих умовах волонтери того ж «Музичного батальйону» вже підготували звернення до віце-прем’єр-міністра України з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка. А от чи вистачить політичної волі для розв’язання цієї проблеми — відкрите питання.
