Президентські вибори в США несподівано дали поштовх для обговорення суто внутрішньо українського питання: стану сучасної журналістики в Україні.
Буквально в день голосування в Сполучених Штатах американський громадянин і політичний аналітик Зенон Завада оприлюднив на сайті «Детектор медіа» розгромну статтю щодо політики висвітлення перевиборчої кампанії в США в медіапросторі України. Заголовок матеріалу — «Ганьба українського мейнстріму» — є коротким викладенням його змісту. (Під «українськими мейнстрім-ЗМІ» автор має на увазі «провідні телеканали та сайти новин («Українська правда», «Новое Время», «Лівий Берег») і західні ЗМІ українською мовою («Радіо Свобода», «Голос Америки», Deutsche Welle)»).
n Спочатку аж занадто емоційний текст був переповнений ксенофобськими заявами, зокрема — щодо національної приналежності деяких головних редакторів, але, коли редакція «Детектор медіа» прибрала ці випади, з’явилася можливість вчитатися та спробувати зрозуміти, що нам хотів сказати автор.
Перша теза Завади: «мейнстрім-ЗМІ» в Україні висвітлювали лише ті соціологічні опитування, які показували, що нібито більшість американців підтримують Гілларі Клінтон, та ігнорували опитування, які показували перевагу Трампа.
Друга теза: в українському інформаційному просторі акцентувалася увага на добрих стосунках Трампа з Путіним, але майже нічого не розповідалося про взаємодію родини Клінтонів з російським бізнесом.
Третє. На думку Зенона Завади, «мейнстрім-ЗМІ» приховали від українських читачів реальну позицію Трампа щодо українського питання, зокрема його обіцянку, що «Путін не піде далі в Україну за його керівництва». Але натомість широка підтримка була надана Клінтон, у якої, на думку автора статті, «немає ніякого плану»,»тільки подальші санкції і готовність до війни».
Не буду давати оцінку цим твердженням — вони будуть перевірені часом. Поки що справдився лише прогноз щодо перемоги Трампа на виборах. Тепер чекаємо оприлюднення зовнішньої політики США за нового президента щодо Росії та України.
Але в будь-якому випадку стаття Зенона Завади зайвий раз вказала на те, що в Україні існує страшний дефіцит справжньої міжнародної журналістики; що є підстави підозрювати наші ЗМІ в політичній заангажованості, зокрема в питаннях зовнішньої політики; що медіа, які на словах відстоюють «стандарти ВВС» та неупередженої журналістики, без проблем скочуються до односторонньої подачі інформації або відвертих хейт-спічей, якщо це — в їхніх інтересах.
Останнє твердження можна віднести як до «мейнстрім-ЗМІ» (на чому наполягає Зенон Завада), так і до «Детектор медіа», керівники якого довго не погоджувалися скорегувати статтю Завади, хоча вона містила заяви на кшталт: «вона [відома журналістка] отримала посаду головного редактора завдяки своій національності», й тому «підсвідомі емоції», обумовлені національною приналежністю, не давали їй «об’єктивно передавати новини» виборчої кампанії в США. Лише тривала суперечка у «Фейсбуці» із залученням декількох відомих журналістів змусила «Детектор медіа» видалити образливі заяви, що не відповідали не лише журналістській, а й загальнолюдській етиці. Чому їх взагалі оприлюднив сайт організації, яка за свою мету поставила боротьбу з «хейт-спічами» в ЗМІ, — не маю жодного уявлення, але в сухому залишку залишився черговий привід не довіряти промоутерам кампанії щодо «подолання мови ворожнечі» в українських медіа. Якщо вони самі транслюють ксенофобські хейт-спічі на своїх сторінках, як вони можуть утримати від цього інші медіа?
Тема журналістських стандартів — це саме і є другий вимір, в якому передвиборча кампанія в США може мати вплив на українську журналістику.
Видання Тексти.org.ua за день до дня виборів у Сполучених Штатах розмістило переклад статті Ділана Баєрса з CNN Money «Точність замість збалансованості. Як Дональд Трамп змінив політичну журналістику США». Матеріал починається словами: «Традиційна модель журналістики — «він сказав, вона сказала», у якій журналістські сюжети просто ставили обидві сторони поруч одна з одною, викинута у вікно. Замість цього постала більш агресивна журналістика — де пріоритет має точність, а не збалансованість».
«Реагуючи на нетривіальний стиль поведінки Дональда Трампа, його суперечливі твердження та своєрідні стосунки з правдою, багато журналістів і новинних організацій стали сміливішими у висвітленні перебігу виборчої кампанії — прив’язуючи свої матеріали до контексту, перевіряючи факти, а в деяких випадках — і даючи їм редакційну оцінку. Для багатьох журналістів, політологів і медіаекспертів це була бажана зміна: вона зняла з американської преси тягар фальшивої рівнозначності й перетворила її на відповідального провідника інформації», — констатує автор і наводить декілька коментарів із цього питання відомих американських медіаекспертів.
«Ці вибори дали людям змогу оцінити ключову цінність журналістики — виявити правду, — вважає Стівен Гінзберг, старший політичний редактор Washington Post. — Іноді це значить називати щось брехнею. Іноді це значить казати — «це неправда».
«Із журналістів зняли тягар загального нейтралітету, з яким ми жили до появи Трампа на виборах», — стверджує Вів’єн Шіллер, колишній президент та генеральний директор National Public Radio.
«Ці вибори забивають осиковий кілок у серце журналістської моделі — «він сказав, вона сказала», — заявив Брендан Наєн, політолог і професор Університету Дартмуса. «Нам слід запам’ятати, що журналістика в стилі «він сказав, вона сказала» ніколи не була найкращою журналістикою»,— наголосив Роберт Коста, політичний репортер з Washington Post. На його думку, «найкраща журналістика завжди була агресивною та поляризованою».
«Метою має бути прагнення справедливості, Й ця мета суперечить прагненню об’єктивності, — стверджує Марк Амбіндер, політичний журналіст, який пише для USA Today та The Week.
Але Річ Ловрі, консервативний колумніст і редактор National Review, вважає: якщо преса більш агресивна на цьому політичному етапі, то це лише тому, що «пристрасно його (Трампа) ненавидить і переконала себе, що тепер нема потреби зберігати об’єктивність». Але результатом цих подій, вважає Ловрі, може стати те, що й у майбутньому ЗМІ менше переживатимуть щодо цих своїх упереджень.
Якщо Трамп переможе, ЗМІ майже напевне збережуть свій агресивний підхід до висвітлення його адміністрації, стверджує автор статті. Наразі існує небагато ознак того, що преса має наміри змінити курс і повернутися до старої моделі — «він сказав, вона сказала». У новинах, телевізійних сюжетах і особливо в повідомленнях у «Твіттері» журналісти не стримуються щодо оцінок кандидатів та їхніх виборчих кампаній, коли ті брешуть або вводять людей у оману.
Для України такий підхід є новим і незвичним для медіасередовища, де панує стандарт «надавати дві точки зору, навіть якщо одна з них, або навіть обидві, є відвертою брехнею», і «не справа журналіста давати оцінки висловам політиків». Штучна відстороненість, уявна об’єктивність, декоративна збалансованість і толерантність до абсурду та неправди — це є де-факто ти принципи, які т.зв. медіаспільнота — журналістські організації та активісти — активно просувають в журналістському середовище України. Якщо врахувати, що кожний український політик є в тій чи іншій мірі «трампом» за методами спілкування з електоратом, а деякі відомі персони вітчизняного політикуму можуть дати американському колезі фору з популістського змісту виступів, то формат журналістики — «він сказав, вона сказала» — в нас мав померти, не народившись.
Але маємо те, що маємо.
Зрозуміло, що українська журналістика, вслід за американською, має проаналізувати дуже багато питань — і щодо справжнього рівня справжньої, а не уявної, об’єктивності, й щодо традицій виправдання транслювання брехні «стандартами», й щодо реального стану з «мовою ненависті», якою в нас називають зовсім не те, що в усьому цивілізованому світі, й борються, відповідно, з вигаданими ворогами замість реальних. А потім журналістська спільнота має зробити висновки щодо шляхів розвитку «четвертої влади» в Україні. Але я скептично ставлюся до такого розвитку подій — річ у тім, що для змістовної дискусії щодо майбутнього української журналістики не передбачено іноземних грантів.
